Афанасій фет (Шеншин)

1820 —1892

Видатний російський ліричний поет, творчість якого традиційно відносили до так званого "чистого мистецтва". В його особі поєднувався розважливий прагматик, консерватор за і переконаннями і надзвичайно тонкий лірик, сміливий "до зухвальства" у своїх поетичних пориваннях і осяяннях. За висловом С. Маршака, вірші Фета мовби "ввійшли в російсь­ку природу, стали її невід'ємною частиною". Водночас імпресіоністичність деяких творів Фета вже прокладала шлях мистецтву російських символістів.

Афанасій Афанасійович Фет (Шеншин) народився 29 жовтня (10 грудня) 1820 року. В документальній біографії його є багато неточностей — неточна і дата народження. Місце народження майбутнього поета — Орловська губернія, село Новосілки, родовий має­ток батька. Батько чи не все своє життя провів на військовій службі, Гірші участь у війні з Наполеоном. Афанасій був його позашлюб­ним сином і в чотирнадцять років за ухвалою духовної консис­торії отримав прізвище своєї матері Шарлотти Фет, одночасно втра­тивши право на дворянство. Згодом він домігся відновлення дво­рянського звання і повернув собі прізвище Шеншин, але літера­турне ім'я — Фет — залишилося за ним назавжди. У домі батька поет прожив до чотирнадцяти років, про що пізніше зізнався: «Сам я ніколи не лину в це дитинство: інтриги челяді, тупість учителів, суворість батька, беззахисність матері та щоденне тренування страхом. Бог з нею, з цією... паршивою молодістю".

Роки юності. Наприкінці 1834 року батько віддав сина на навчання у пансіон містечка Верро (тепер Виру), що поблизу Тарту. Через три роки, за рішенням батька, Фет покидає пансіон і відправляється в Москву для підготовки до вступу в Московський університет. Роки навчання в університеті стали одним із найважливіших етапів його життя. Тут він зблизився з Аполлоном Григор'євим, майбутнім талановитим поетом і критиком, і увійшов у літературно-філософський студентський гурток, — усе це згодом Фет назве "колискою розумового я".

На час перебування в університеті, в листопаді 1840 року, вийшла друком перша поетична збірка Фета — "Ліричний пантеон» підписана лише ініціалами "А.Ф.". Хоча книга в основному Пущ ще "учнівською", критик "Отечественных записок" П. Кудрявцев відзначив її шляхетну простоту та "грацію". Ім'я Фета стало відомим у колі літераторів, з 1841 до 1845 року він друкується у двох найбільших тогочасних журналах — "Москвитянин" та "Отечественные записки".

Військовий і поміщик. "...Я завжди був переконаний, — писав Фет, — що потрібно розчистити шлях перед собою, а не за собою і тому в житті завжди турбувало мене майбутнє, а не минуле, ш» змінити неможливо". Він вирішує пожертвувати літературною діяльністю заради військової служби. На його переконання, маючи університетську освіту, він досить швидко зможе отримати офіцерське звання, що за існуючими тоді законами давало право на дворянство. Службі в армії Фет віддав тринадцять років життя (1845-1858). На цей період припадає його знайомство з Марією Ля зич, яка виявилася близькою Фетові за духом, і після трагічної смерті стала героїнею його любовної лірики.

В 1853 р. Фета переводять у гвардію, в уланський полк, рік квартирований поблизу Петербурга. У поета з'являється можливість увійти в літературний світ, він зближується з літературним гуртком "Современника". Його підтримує І. Тургенєв, а М. Некрасов включає до числа постійних авторів журналу. Тургенєв редагував і нову збірку оригінальних поезій Фета. Попереднє видання 1850 року, включало 182 вірші. В нове видання, за порадою Тургенєва, було перенесено 95, із нїїх 68 зазнали ґрунтовної чи часткової правки. У 1858 році Фет залишає військову службу. Турбуючись про влаштування власного життя, він купляє маєток Степанівку, що на Орловщині, і кидається, за висловом одного із критиків, "з літератури у фермерство". З 1867 року і протягом десяти років він водночас виконує обов'язки мирового судді.

"Вечірні вогні". Останні роки життя Фета позначені новим і несподіваним підйомом його творчості. Він багато перекладає — Овідія і Проперція, Горація і Марціала; філософські праці Шопенгауера і "Фауста" Ґете. Проживаючи час від часу в Москві, Фет готує до видання свої поетичні збірки. Перша вийшла друком 1883, друга — у 1885, третя — у 1889, четверта — у 1891 роках, за рік до смерті.

"Вечірні вогні" — основна назва збірок Фета. Друга їхня назва — "Зібрання невиданих віршів Фета". До "Вечірніх вогнів", за пооди­нокими винятками, дійсно включалися ще не опубліковані на той чиє поезії, головним чином ті, які Фет написав після 1863 року. Збіркам "Вечірніх вогнів" притаманна внутрішня стрункість і ціль­ність. Багато ключових думок і мотивів у них повторюються, пере­гукуються, утворюючи певну єдність. Головними темами його пое­тичних творів стали природа та кохання.

Поезія Афанасія Фета

Період виходу збірок "Вечірні вогні" (1883-1891) — це час над­звичайного творчого підйому Фета. В основі його поетики — натур­філософія, що виражає видимі та невидимі, зв'язки людини і приро­ди. Намагаючись охопити їх у всьому розмаїтті, Фет створює цілі Поетичні цикли. Розвиток однієї теми — головна організуюча лан­ки фетівських циклів і перш за все таких, як "Весна", "Літо", "Осінь", "Сніги", "Ворожба", "Вечори та ночі", "Море". Пантеїстичні пейзажі Фета завдяки циклізації зливаються разом, утворюючи єдиний символічний пейзаж, який відтворює вже стан людської душі.

Цей стан характеризується тим, що романтичний герой Фета намагається злитися з позамежним, оскільки лише там він може Пережити стан абсолютної свободи. Але в це позамежне людину веде природа. Розчиняючись у світі природи, занурюючись у найтаємничіші його глибини, герой Фета набуває здатності бачити пре­красну душу природи. Найщасливіша мить для нього — це відчуття цілковитого духовного злиття з природою: "Нічні квіти удень бачать сни, та лиш сонце за гаєм зайде, розцвітають тихенько вони, І я чую, як серце Цвіте" (1885). Цвітіння серця — символ духовного злиття з природою (причому такого злиття, яке відбувається естетичне переживання).

Естетизм стає визначальною ознакою психологізму Фета, входить у романтичну колізію його лірики.

Характерний стан героя Фета — це стан естетичного зачудування, коли читач мовби поступово втягується в процес переживань, а потім і сам стає учасником естетичної дії. Захопленість природою приводить ліричного героя у світ краси, що призводить його до романтичного відчуття земного буття. Таку ж владу над героєм має і жіноча краса, краса кохання. Характерні в цьому аспекті чи не найзнаменитіші вірші Фета — "Я прийшов до тебе, мила..." та "Шепіт... ніжний звук зітхання...". Поезія "Я мри йшов до тебе, мила..." вперше була надрукована в сьомому номері журналу "Отечественные записки" за 1843 рік. У цей час ним» здавалася певною "поетичною зухвалістю", оскільки була надто незвичною в порівнянні з прийнятою тоді поетичною нормою, нив зобов'язувала бути гранично точним у слові. Попри це поезія прийшов до тебе, мила..." надзвичайно цільна. Фет зауважу вав: "Завдання лірика не в злагодженому відтворенні предметі») а в злагодженості тону". Все в цьому вірші внутрішньо пов'язане одне з одним, йдеться про єдиний порив почуття, ніби на одним» подиху. Предмети зовнішнього світу та почуття героя співвідносяться, перегукуються далекими та близькими асоціаціями. Почутті ведуть до предметів, а предмети, за смисловими та музикальним» асоціаціями, вказують на почуття.

Справді новаторським твором є своєрідна лірична п'єса: "Шепіт... ніжний звук зітхання...". Вірш був написаний наприкінці 40-х років, а вперше надрукований у другому номері журналу "Москвитянин" у 1850 році. Своєю надзвичайністю та нетрадиційністю він одразу ж привернув до себе увагу критики — як позитивну, так і негативну, спричинив появу десятків пародій. В уявленні читачів і критиків він став "найбільш фетівським віршем", своєрідних поетичним "автопортретом". Вірш складається із самих лише називних речень, без жодного дієслова, тільки предмети та явища, пні називаються почергово: шепіт — ніжний звук зітхання і т.д. Але попри все це предметним і речовим вірш не назвеш. Предмети у Фета непредметні, вони існують не самі собою, а як знаки почуттів і станів. Головне змістове поле вірша — поміж словами, за Мовами. "За словами" розвивається і основна тема вірша — кохання. Недарма поетичну манеру Фета, як вона проявилася у вірші "Шепіт... ніжний звук зітхання", іноді називають імпресіоністич­ним): вірш побудований на уривках подій і явищ, на частковій і фіксації окремих предметів. Прихована у підтексті взаємодія слів значною мірою зумовлює розвиток і смислове вирішення теми.

За О. Ауером і Є. Майміним

***

Я прийшов до тебе, мила,

Розказать, що сонце встало,

Що його живуща сила

В листі променем заграла,

І у лісі щохвилини

Кожна брунька оживає,

І лунає спів пташиний,

І нове життя буяє,

Що до тебе з тим же палом

Б'ється серце, ллється мова,

Що душа, пойнята шалом,

Вся тобі служить готова,

Що на мене повіває

Щастя, радість відусюди...

Що співатиму, не знаю,

Але співів — повні груди!

Переклад з російської М. Вороного

***

Я пришел к тебе с приветом,

Рассказать, что солнце встало,

Что оно горячим светом

По листам затрепетало;

Рассказать, что лес проснулся,

Весь проснулся, веткой каждой,

Каждой птицей встрепенулся

И весенней полон жаждой;

Рассказать, что с той же страстью,

Как вчера, пришел я снова, Что душа все так же счастью

И тебе служить готова;

Рассказать, что отовсюду

На меня весельем веет,

Что не знаю сам, что буду

Петь, — но только песня зреет.

***

Шепіт... Ніжний звук зітхання,

Солов'їний спів...

Срібна гра і колихання

Сонних ручаїв.

Ночі блиск... Тремтіння тіней..

Тіні без кінця...

Ненастанні, дивні зміни Милого лиця.».

У хмаринках — пурпур рози.

Відблиск янтаря...

І цілунків пал, і сльози,

І зоря, зоря!

Переклад з російської М. Рильського

***

Шепот, робкое дыханье,

Трели соловья,

Серебро и колыханье

Сонного ручья,

Свет ночной, ночные тени,

Тени без конца,

Ряд волшебных изменений

Милого лица,

В дымных тучках пурпур розы,

Отблеск янтаря,

И лобзания, и слезы,

И заря, заря!..

***

Убога мова в нас! Хотіти й не могти,

Ні друзям, ні чужим не перекажеш ти

Того, що в грудях б'є, немов прозорі хвилі.

І марна вся жага невтоленних сердець,

І перед вічною оманою мудрець

Схиляє сивину в несилі.

Спроможен тільки ти, поете, в слушну мить

Крилатим звуком слів схопити й закріпить

І темні сни душі, і трав зникомий запах.

Так для безмежності лишивши діл земний,

Юпітерів орел сяга височини

Й раптових блискавиць приносить сніп у лапах.

Переклад з російської Г. Конура

***

В борні житейській згубивши надію,

Стомивши душу на герці нерівнім,

Так часом дивно я очі закрию

І прозріваю у захваті дивнім.

Як тьма осіння, де сполох погасне,

Буденний морок ще глибше чорніє,

І тільки в небі, мов заклик прекрасний,

Сіяють зір золочені вії.

Огні безмежні такі зрозумілі,

Така прозора безодня струмиста,

Що вічність я бачу крізь роки і хвилі

І сонце світів пізнаю променисте.

І нерухомо на розах багряних

Живий вівтар світотвору димиться.

В його диму, як в творчих оманах,

Вся сила тремтить і вся вічність сниться.

І що в етері безоднім розлито,

Душа і тлін, вогні і проміння —

Тільки твій відблиск, о сонце світу,

І тільки сни перемінні, хвилинні.

Крізь повів мрій підіймаюсь я димом,

І тану, і вію, й пливу мимоволі

І все невловиме стає мені зримим,

І легко жить, і втишаються болі.

Переклад з російської М. Рильські)»»

НА ДНІПРІ У ПОВІНЬ

Є. Я. Панаі

Світало. Вітер гнув пругке глибоке скло

Дніпра, у хвилях ще не розбудивши звуку.

Дідусь відчалював, зіпершись на весло,

Щось мовлячи сердито до онука.

Од весел кучерявий слід до берега струмив;

У лозах води сизо закипіли;

Ось човен вже вітрило розпрямив,

І, як птахи, ми полетіли.

І щирим золотом і молодим сріблом

Хмарин прозористих світилися овали;

І над шаліючим в розповені Дніпром

Від хвиль і трав тонкі димки вставали.

Вітряк з-за круч примарно вирина,

Зелена даль ставала голубою...

І під човном тремтлива бистрина Лисніє сталлю вороною...

А там затоплений назустріч ліс летів...

В його світлиці талі води терпли,

І над вільготою там сокір зеленів,

Біліли яблуні та гомоніли верби.

В цілунках струменів, що линуть із гаїв,

Співці, яких лиш ліс та хвилі дослухали,

У заповзятті хвацькім солов'ї

Пустельний простір неба колихали.

Ось луг смарагдовий, ось жовті вам піски,

На схилах зашарілі золотисто;

Он гуси у густих кущах, он кулики

Гасають з необачним свистом.

Лишився б тут повік — дивитись,

Слухать, жить...

Запитання та завдання.

1. Визначте провідні мотиви лірики А. Фета.

2. Що дає підстави називати А. Фета представником "чистого мистец­тва"? Як це проявляється у його творчості?

3. На прикладі поезії "Я прийшов до тебе, мила..." прослідкуйте, як Поет змальовує злиття людини зі світом природи.

4. Чому, на вашу думку, поезія "Шепіт... ніжний звук зітхання..." сприй­малася тогочасним читачем як "поетична зухвалість"? Висловіть своє став­лення до цього вірша.

5. Яким вам уявляється ліричний герой поезій "Убога мова в нас..."В борні житейській згубивши надію...", "На Дніпрі у повінь".

З літератури США

Поет листя трави

"Стежка до будинку вторована, але де ж сам дім?.. Я так і не закінчив своєї

праці, і навряд чи зможу це зробити.,,

В. Вітмен