Розділ 1. Організаційне забезпечення стратегічного управління.

§ 1.1. Основи управління підприємством

Підприємство є виробничо-господарською і соціальною системою, оскільки воно:

• складається із взаємозв'язаних частин (виробництв, цехів, ділянок, служб і т. д.), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;

• взаємодіє із зовнішнім середовищем, з якого в систему поступають необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) і в якому реалізуються і використовуються результати виробництва – виходи (продукція, праця, послуги);

• веде цілеспрямовану діяльність на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);

• володіє властивостями, які характерні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює характерну сукупність процесів по життєвому циклу продукції і технологічного ланцюга її виготовлення; здатне реагувати на зміни зовнішнього середовища і самостійно здійснювати свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності і відособленості, переважно тих, що впливають як на способи дії системи, так і на способи її розвитку.

Виробнича система, як і більшість систем, є сукупністю керованої підсистеми (об'єкта управління) і керуючої підсистеми (суб'єкта управління, що має в своєму розпорядженні відповідні механізми управління).

Під управлінням розуміють сукупність процесів, що забезпечують підтримку системи в заданому стані і (або) перехід в новий (бажаніший, запланований) стан шляхом організації і реалізації цілеспрямованих управлінських дій. [1,11] Після переходу системи в новий стан управління знов повинне забезпечити підтримку системи в цьому стані. Перехід системи в новий стан відбувається щораз, як тільки перед системою виникають нові цілі. Оскільки цілі підприємства динамічні, управління його розвитком має практично безперервний характер.

Кожен перехід системи в новий стан вимагає своєчасного переходу в новий стан і її системи управління, тому її вдосконалення повинне здійснюватися також систематично, щоб вона постійно відповідала стану об'єкта управління і його цілям.

У системі управління формування керуючого впливу здійснюється на основі ухвалення управлінського рішення. Тому управління можна представити як процес підготовки, ухвалення і реалізації рішень, направлених на досягнення поставлених цілей. Технологічний процес управління повинен здійснюватися на основі принципів системного підходу, оскільки він (тобто процес) є сукупністю багатьох взаємозв'язаних процесів.

У виробничих системах, основу яких складають соціальні колективи, від роботи яких залежить як стан системи, так і її діяльність, управління, по суті, спрямоване на організацію діяльності персоналу для досягнення поставлених цілей.

Коли керуюча підсистема належить виробничій системі, управління її діяльністю і розвитком здійснюється в замкнутому контурі шляхом зворотного зв'язку виходу системи (результатів діяльності) із входом (факторами діяльності, зокрема, факторами виробництва). Наявність зворотного зв'язку забезпечує вплив на виробничі фактори за рахунок власних ресурсів, чим і досягається самоорганізація виробничої системи (рис. 1.1).

Рис.1.1 Схема управління виробничим процессом.[11]

Обов'язковими умовами управління в замкнутому контурі є:

• наявність каналу інформації про стан процесу і виходів (інформаційне забезпечення управління);

• можливість порівняння результатів виходу з програмою або нормативами (нормативне і технічне забезпечення управління);

• наявність джерел формування керуючого впливу (механізмів управління, стимулів і важелів впливу);

• наявність умов для організації впливу на вхід і процес (самостійності підприємства у використанні механізмів управління).

У ринкових умовах абсолютна більшість процесів управління підприємством здійснюються в замкнутому контурі: із засобів, отриманих від реалізації результатів виробництва, виплачується заробітна плата (підтримується і відновлюється виробничий фактор «праця»), замінюється зношене устаткування (за рахунок засобів, що відраховуються до амортизаційного фонду), отримуються сировина і напівпродукти для чергового циклу виробництва (відновлюється виробничий фактор «капітал»), проектуються і запроваджуються у виробництво нова продукція і нові технології за рахунок інвестування в науково-технічний розвиток частини отримуваного прибутку (посилюється виробничий фактор «капітал») і т. д.

Види управління. Крім управління в замкнутому контурі існує управління в розімкненому контурі і управління ізоляцією (рис. 1.2).

Рис.1.2. Види управління.[10]

У розімкненому контурі відсутній зворотний зв'язок від виходу до входу. Це має місце в тих випадках, коли результати виробництва не дозволяють здійснювати необхідний вплив на фактори виробництва, коли суб'єкт управління неправомірний розпоряджатися отриманими результатами внаслідок того, що управління здійснюється із зовнішнього середовища, коли система управління не відлагоджена, а кадри управління не мають потрібної кваліфікації і не вміють цілеспрямовано і обґрунтовано використовувати наявні ресурси. За відсутності управління із зовнішнього середовища всі негативні зміни входів і виробничого процесу своєчасно не компенсуються і безпосередньо позначаються на результатах виробництва. Зовнішнє управління, що здійснюється вищим органом управління або іншою зовнішньою керуючою організацією, дозволяє компенсувати можливі відхилення від заданої програми попереджувальними методами. Якщо ж воно здійснюється із запізненням, то ефективність реакції підприємства на зміни зовнішнього середовища знижується. Очевидно, що при зовнішньому управлінні не можуть повноцінно використовуватися такі дієві ресурси управління, як соціальний і організаційний потенціали підприємства.

Прикладом управління в розімкненому контурі є централізоване управління підприємствами в дореформений період, коли найбільш істотний вплив на виробничі фактори формувалися відповідно до народногосподарських і галузевих планів. У ринковій економіці контур управління підприємством в тому або іншому ступені розмикається у ряді випадків, зокрема: у холдингових структурах, що здійснюють, як правило, зовнішнє стратегічне управління, при введенні зовнішнього управління у разі неспроможності підприємства, а також при запрошенні акціонерною компанією зовнішньої керуючої організації, що є виконавським органом управління. [11]

Управління ізоляцією досягається організацією на вході і виході системи фільтрів, які не пропускають із зовнішнього середовища в систему небажані входи і з системи в зовнішнє середовище – небажані виходи. Прикладами такого управління є вхідний контроль сировини і матеріалів і приймальний контроль готової продукції, а також екологічний контроль.

У реальних системах управління підприємством комбінуються всі три схеми управління. Співвідношення управління в замкнутому і розімкненому контурах змінюється залежно від організаційно-правових форм підприємства: в основних акціонерних товариствах (материнських компаніях) управління здійснюється переважно в замкнутому контурі; у дочірніх компаніях АТ роль управління в замкнутому контурі знижується в міру посилення залежності від материнської компанії.

У ринкових структурах посилюється управління ізоляцією за рахунок створення власних систем комерційної таємниці і економічної безпеки. Відзначимо, що введення права на комерційну таємницю має як позитивні, так і негативні наслідки. До перших відноситься посилення конкуренції як ефективного механізму зростання і розвитку виробництва. До других – зниження темпів науково-технічного розвитку виробництва під впливом закритості каналів інформації.

Типи управління. У загальному випадку у виробничій системі результат виробництва є змінною величиною, яка планується. Програма управління також є змінною величиною. Можуть застосовуватися різні способи встановлення програми, що обумовлюють різні типи управління: програмне, стеження, адаптивне, екстремальне.

У програмному управлінні програма управління задана в часі. Це найбільш поширений для підприємства в цілому тип управління, оскільки обсяг випуску продукції планується в календарних термінах.

В управлінні стеження програма управління залежить не від часу, а від деякої ключової величини. Прикладом даного управління в промисловості є управління асортиментом продукції, в якому структура асортименту встановлюється залежно від попиту. Використання управління стеження вимагає самостійності підприємства, оскільки спостережувана величина (в даному випадку попит) швидко змінюється і підприємству легше, ніж вищестоящій системі управління стежити за нею.

Іншою умовою використання управління стеження є хороша постановка роботи по вивченню і прогнозуванню параметрів спостережуваної величини (попиту), що дозволяє своєчасно перебудовувати виробництво. У свою чергу, необхідність своєчасної перебудови виробництва залежно від параметрів спостережуваної величини вимагає вдосконалення технології і організації виробництва у напрямі підвищення їх гнучкості.

Відмінність між програмним і стежачим управлінням можна прослідкувати на прикладі виходу технологічного устаткування в середній і капітальний ремонти: можна здійснювати цей вихід або за заздалегідь складеною програмою, заданою в часі, або залежно від зміни параметрів устаткування, які є в даному випадку спостережуваною величиною.

При адаптивному управлінні відсутня певна провідна величина і управління встановлює програму на основі попереднього досвіду. Тому накопичення і узагальнення висновків з минулого досвіду є необхідною умовою адаптивного управління. Таке управління характерне для підприємств, які орієнтуються на стабільність і повільні зміни стану зовнішнього середовища, звичність або впізнаваність подій, що відбуваються, і встигають в таких умовах своєчасно реагувати на виникаючі проблеми. У життєвому циклі попиту адаптивне управління має місце на стадії стабільного попиту при низькому ступені конкуренції. Адаптивне управління характерне при вирішенні внутрішніх проблем підприємства (управління персоналом, управління експлуатацією і ремонтом устаткування і т. д.).

При екстремальному управлінні програма управління направлена на досягнення максимуму або мінімуму деякої функції, змінними якої є ті або інші параметри (вхід, стан керованої системи, стан керуючої системи і вихід). Прикладами екстремального управління у виробничих системах є: розробка планових завдань виходячи з досягнення максимальної рентабельності продукції, вибір стратегічних позицій в конкуренції в різних стратегічних зонах господарювання компанії за показниками обсягу продажів і рентабельності продукції, управління інвестиціями виходячи з отримання максимального прибутку при прийнятному рівні ризику. Прикладом екстремального управління може служити також отримання максимального прибутку на основі забезпечення оптимальної фондоозброєності. Підвищення фондоозброєності праці до деякого оптимального значення приводитиме до зростання прибутку в результаті зниження трудомісткості виробів і збільшення обсягу їх виробництва. Подальше підвищення фондоозброєності викликатиме зниження прибутку, оскільки витрати на амортизацію почнуть перевищувати досягнуті вигоди. Подібні завдання управління належать до стратегічних, оскільки ухвалені рішення мають довготривалі наслідки і суттєво впливають на ефективність виробництва, а отже, і на конкурентоспроможність підприємства. Стратегічний характер таких завдань посилюється з підвищенням ступеня мінливості технології.

Екстремальне управління може бути реалізоване при обмеженому рівні нестабільності зовнішнього середовища: коли звичність подій, що відбуваються в зовнішньому середовищі, знаходиться в межах екстраполяції досвіду або подія впізнана по аналогії з минулим, коли темп змін зовнішнього середовища порівнянний з реакцією підприємства, коли серйозні проблеми і нові можливості передбачені, тобто ще можна достатньо обґрунтовано передбачати і прогнозувати їх. Екстремальне управління більш необхідне для підприємств підприємницького типу. При прирістному типі поведінки підприємства воно менш необхідне, оскільки управлінські рішення, що приймаються цими підприємствами на основі минулого досвіду (адаптивне управління), як правило, достатньо близькі для практики до оптимальних.

Екстремальні завдання управління часто виходять за рамки підприємства. Наприклад, можна досягти збільшення продуктивності праці і зниження собівартості продукції завдяки підвищенню коефіцієнта змінності використання устаткування. До певної межі, поки підвищення змінності не вимагає додаткових витрат на соціальну сферу, цей метод може бути ефективним. Проте підвищення коефіцієнта змінності може зажадати істотного збільшення витрат в соціальній сфері (цілодобова робота ясел і дитячих садів, транспорту, торгової мережі і т. д.), що не дозволить отримати на основі цього методу народногосподарського ефекту. При цьому ефективність діяльності окремого підприємства може зрости, якщо витрати на соціальну сферу беруть з інших джерел.

Реально у виробничих системах управління носить комплексний характер: у ньому поєднуються програмне, стежаче, адаптивне і екстремальне управління. При управлінні в закритому контурі мають місце всі вказані типи управління. При управлінні в розімкненому контурі перевага надається програмному і управлінню стеження. Для управління ізоляцією характерне програмне і адаптивне управління. [2,8]