§ 1.2. Виробничі фактори.

Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення товарів для задоволення потреб в них і задоволення потреб людини в праці. Основними виробничими факторами, необхідними для досягнення цих цілей, є:

– предмети праці, тобто сировина і напівпродукти, що переробляються в процесі виробництва в кінцевий продукт;

– засоби праці, тобто технологічне устаткування (в сукупності – технологічна система), виробничі будівлі і споруди, що забезпечують переробку предметів праці;

– земля з її поверхнею, надрами, лісами, річками, озерами, морями, океанами і атмосферою – джерелами багатьох видів промислової сировини і матеріалів, сільськогосподарського виробництва і рибного господарства, паливно-енергетичних ресурсів;

– праця, тобто розумова і фізична діяльність людей у виробничому процесі, що забезпечує виконання необхідних технологічних процесів і задоволення потреб людини в праці як самостійній цінності і джерелі матеріальних благ;

– інформація, необхідна для забезпечення організації, цілеспрямованості і оптимальності виробництва (інформація про стан зовнішнього середовища, про потреби, технічна документація на продукцію, що виготовляється, і технологічні процеси, зразки продукції і т. д.).

Виробничі фактори і сукупно утворюють речовий капітал, який є об'єктом інвестування грошового капіталу, що забезпечує безперервність розвитку виробництва.

Особливістю виробничого фактора «земля» є його обмеженість (багатства землі постійно скорочуються), а також залежність якості цього фактора від індустріальної діяльності суспільства, навколишнього середовища, що негативно впливає на екологічний стан. Іншою особливістю землі, як виробничого фактора, є географічні особливості, зокрема територіальний розподіл природних ресурсів і населення (від останнього залежить стан виробничого фактора «праця»), який визначально впливає на територіальне розміщення виробництв і організацію виробничих зв'язків між ними. І, нарешті, географічне положення держави визначає його геополітичні особливості, від яких значно залежить зовнішньоекономічна діяльність підприємства, зокрема діяльність на зовнішніх ринках, організація виробничої і науково-технічної кооперації (яскравим прикладом такого впливу є діяльність компанії «Газпром», трубопроводи якої проходять по територіях низки держав).

Із зростанням складності продукції і виробництва посилюється роль інформації як виробничого фактора.

Таким чином, вхід у виробничу систему є сукупністю виробничих факторів:[17]

.

Основними напрямами і проблемами формування виробничих факторів, що виникли у зв'язку з переходом до ринкової економіки, є:

• організація виробничої кооперації і науково-технічної співпраці по технологічному ланцюгу виготовлення кінцевого продукту;

• забезпечення збалансованості діяльності по стадіях життєвого циклу продукції;

• створення нових механізмів інвестування в розширення і науково-технічний розвиток виробництва;

• досягнення узгодженості інтересів держави і власників підприємств у використанні землі і природних ресурсів;

• включення підприємств в глобальну систему інформації і подолання труднощів науково-технічного розвитку виробництва.

Очевидно, що вирішення цих завдань має для підприємств стратегічне значення.

Виробничий фактор «капітал». У практичному розумінні «капітал» – це вкладене в справу джерело доходу, що дає суспільно корисний ефект.[3] Перевищення засобів, що поступають від використання капіталу, над вкладеннями утворює прибуток. Спрямування його частини на розвиток виробництва означає капіталізацію (реінвестування) прибутку (рис. 1.3).

Рис.1.3. Відтворення капіталу

Дохід приносить не тільки виробничий фактор «капітал», але і інші джерела (гроші, акції і т. п.).

Проте всі ці джерела забезпечують дохід в результаті інвестування в об'єкти підприємницької діяльності – у виробництво товарів і послуг, що задовольняють потреби суспільства. Так, гроші не приносять їх власникам доходу до тих пір, поки вони не вкладені в прибуткову справу. Внески в банк приносять їх вкладникам дохід у вигляді відсотків завдяки тому, що банк інвестує прийняті ним внески у виробництво шляхом надання підприємствам кредитів під вищий відсоток, ніж відсоток по внесках.

Капітал як виробничий фактор виступає, з одного боку, у формі грошового або речового капіталу, а з іншого – у формі власного або чужого капіталу. Ця неоднозначність визначається структурою балансу підприємства. Якщо дивитися з боку пасиву, то можна виділити власний капітал підприємства, тобто ті фінансові кошти, які підприємство створює собі само, і чужі (позикові) засоби.

З боку активу можна виділити грошовий капітал (фінансові кошти) і речовий (реальний) капітал. Надання грошового капіталу для купівлі засобів виробництва називається фінансуванням, перетворення грошового капіталу на реальний капітал – інвестуванням.

Таким чином, інвестиції фінансуються за рахунок власного капіталу підприємства (самофінансування) і за рахунок чужого капіталу шляхом залучення позикових засобів. Існують різні механізми залучення позикових засобів (у формі: позики, кредиту, випуску облігацій, венчурного фінансування, лізингу). [3]

Витрати на капітал. Засоби виробництва тривалого користування надовго прив'язують фінансові кошти до виробництва, тому плата за користування таким капіталом висока: мають місце витрати фінансових коштів на відсоток і виробничого капіталу на амортизацію і ремонт. Ці витрати виникають незалежно від кількості виготовленої продукції, тобто є постійними. Якщо в капіталомісткому виробництві фактор «капітал» постійно є незавантаженим, то постійні витрати розподіляються на меншу кількість продукції, що веде до зростання повних витрат на одиницю продукції, зниженню прибутку і рентабельності капіталу (рис. 1.4).

Рис.1.4. Вплив постійних витрат капіталу на прибуток при повному(а) і неповному використанні (б) виробничих потужностей. [3]

Наведені на рис. 1.4 графіки виручки і витрат мають точку перетину при обсягові продаж на рис. 1.4.а і на рис. 1.4.б, яку називають точкою беззбитковості (точкою критичного обсягу виробництва).

У цій точці прибуток дорівнює нулю. При меншому обсязі виробництва (обсязі продаж) підприємство зазнає збитків. При збільшенні виробництва понад критичний обсяг підприємство отримує прибуток. На підприємстві, що більш повно використовує свої виробничі потужності, при тому ж обсязі поточного виробництва рентабельність продукції буде вищою. Максимальна рентабельність досягається при повному використанні виробничих потужностей. Розглянемо параметри виручки і витрат. Приймається, що ціна одиниці продукції і змінні витрати на одиницю продукції постійні. Тоді , .

У точці беззбитковості (на рис. 1.4.a ; на рис. 1.4.б ) маємо

Чим нижчі постійні витрати і більша різниця між ціною виробу і змінними витратами на його виготовлення, тим при меншому обсязі випуску виробництво беззбиткове. Оскільки при неповному використанні виробничих потужностей точка беззбитковості відсовується вправо від точки . Наприклад, якщо , то . Допустимо, що проектна потужність підприємства складає , а випуск продукції – половину проектного випуску, тобто . В цьому випадку виробництво залишається недовантаженим і обсяг випуску продукції досягає лише точки беззбитковості. Подальше зниження обсягу виробництва принесе збитки. У зв'язку з цим найважливішим завданням управління підприємством є повне використання виробничої потужності. Вирішення цієї задачі досягається систематичним оновленням продукції, що забезпечує підтримку попиту на даному ринку, і проникненням на інші ринки, де попит на дану продукцію достатньо високий.

Іншим способом рішення даної задачі є раціональна диверсифікація виробництва шляхом розширення сфери діяльності підприємства по життєвому циклу продукції (наприклад, не тільки виготовлення технологічного устаткування, але і його монтаж й налагодження у споживача, профілактичне обслуговування та ремонт) і розширення номенклатури продукції в межах даної технології (простий широко поширений варіант – випуск різних модифікацій на основі базової конструкції).

Визначальний вплив на величину виручки на одиницю продукції мають: якість виробу (чим вища якість, тим вища ціна продажу), матеріаломісткість, енергоємність, фондомісткість і трудомісткість продукції. Значення вказаних параметрів визначають на стадії проектування продукції та технологічної системи її виготовлення. Очевидно, чим нижча за затратоємність продукції, тим при меншому обсязі виробництва підприємство починає отримувати прибуток. Тому одним із завдань стратегічного управління є розміщення виробництв компанії в районах, що забезпечують зниження затратоємності продукції. Так, багато транснаціональних компаній розміщують свої трудомісткі складальні виробництва в регіонах з дешевою робочою силою. Матеріаломісткі виробництва (наприклад, металургійні) доцільно розташовувати поблизу джерел сировини, щоб максимально понизити транспортні витрати. Наукоємні виробництва вважають за краще розміщувати там, де є кваліфікована робоча сила і тому не вимагається додаткових витрат на навчання. Виробництва, що вимагають великих територій, розміщують в районах з нижчою ціною на землю. Проте слід зазначити, що всі зусилля по зниженню затратоємності продукції можуть не виправдатися, якщо виготовлена продукція буде низької якості (з низькою ціною продажу). Графіки беззбитковості дозволяють визначити: [3]

• прибуток при заданому обсязі випуску продукції :

• межа беззбитковості [перевищення обсягу продажів над критичним обсягом ]:

• обсяг продажів , необхідний для отримання заданого прибутку:

ПРИКЛАД. Вихідні дані: постійні витрати за рік на підприємстві склали ; ціна реалізації за одиницю продукції ; змінні витрати на одиницю продукції ; обсяг реалізації продукції за рік ; проектна потужність підприємства

Визначаємо точку беззбитковості:

Меже беззбитковості в даному випадку складатиме:

Підприємство в даних умовах отримає прибуток:

Якщо необхідно отримати прибуток в сумі 30000 грн., то слід забезпечити обсяг продажів:

При обсязі продажів, рівному проектній потужності підприємства, прибуток складе:

Проектна собівартість виробу (тобто при повному використанні виробничої потужності) рівна:

При обсязі випуску 8000 од. собівартість виробу буде:

Як видно з розрахунків, при неповному використанні виробничих потужностей собівартість виробу і частка постійних витрат в ній зростають. У даному прикладі ; .

Рух капіталу. Величина виробничого фактора «капітал» змінюється під впливом інвестицій і витрат капіталу. Якщо інвестиції рівні витратам, то капітал залишається незмінним. Якщо інвестиції менші витрат, величина капіталу зменшується (такий стан характерний останніми роками для багатьох виробництв української промисловості). Якщо інвестиції перевищують витрати виробництва – капітал зростає.

Для того, щоб забезпечити безперервність виробництва, необхідно постійно підтримувати величину капіталу. Тому витрати виробничого капіталу (амортизація) включаються в собівартість продукції і відповідна частина доходу від реалізації продукції зараховується до амортизаційного фонду підприємства, який витрачається на відновлення основних виробничих фондів, тобто реального капіталу.

Амортизаційний фонд є основним джерелом інвестицій на заміну зношеного устаткування. Якщо цей механізм порушується, виробничі фонди старіють (величина капіталу зменшується), знижуються обсяг виробництва і якість продукції, що веде до погіршення фінансового стану підприємств, аж до банкрутства.

Труднощі, що переживають останніми роками багато українських підприємств, викликані саме тим, що перестав діяти механізм інвестування з амортизаційних фондів. Вирішальну роль в цьому відіграла інфляція, яка привела до штучного знецінення виробничих фондів, оскільки їх вартість своєчасно не приводилася до нових цін. Амортизація нараховувалася в застарілих цінах, і величина амортизаційних фондів стала недостатньою для заміни вибулого устаткування.

Прискорене зменшення капіталу. Продуктивність підприємства визначається не тільки кількісними характеристиками виробничого фактора «капітал» (числом будівель, машин, верстатів, транспортних засобів і т. д.), але і його якістю. У сучасному виробництві технологічне устаткування швидко «старіє» і, будучи фізично незношеним, вже не може забезпечити випуск товарів, потрібних ринку (моральне старіння). Тому законодавство у багатьох випадках допускають прискорену амортизацію устаткування, тобто прискорене зменшення капіталу по його фізичному і моральному зносу.

Українське законодавство надає суб'єктам підприємництва право самостійно визначати терміни амортизації устаткування і накопичення амортизаційних відрахувань.

Необхідно прийняти до уваги, що при прискореній амортизації капіталу збільшується частка доходу підприємства, який відноситься на собівартість продукції, і відповідно скорочується прибуток. Таким чином, прискорена амортизація еквівалентна звільненню частини прибутку, що спрямовується на інвестиції у виробництво, від податку на прибуток.

Якщо при прискореній амортизації підприємство зберігає величину прибутку і підвищує відпускну ціну, то підвищується додана вартість і відповідно збільшується сума податку на неї. В цьому випадку економічне навантаження від введення прискореної амортизації лягає на кінцевого споживача продукції, оскільки продукція пропонується йому за вищою ціною.

Очевидно, що політика прискореної амортизації виправдана лише в тому випадку, якщо вона веде до прискорення технологічного оновлення виробництва і істотного підвищення якості і конкурентоспроможності продукції. В іншому випадку втрати несе або держава, або споживач.

Інвестиції і їх види. Інвестиціями є грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції і інші цінні папери, технології, машини, устаткування, ліцензії, у тому числі і на товарні знаки, кредити, будь-яке інше майно або майнові права, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницького й інших видів діяльності з метою отримання прибутку (доходу) і досягнення позитивного соціального ефекту.

Інвестиційна діяльність – це вкладення інвестицій, або інвестування, і сукупність практичних дій з реалізації інвестицій.

Інвестування в створення і відтворення основних фондів здійснюється у формі капітальних вкладень.

Інвестиції у виробництво поділяються на (рис. 1.5):

• інвестиції, спрямовані на відшкодування (реінвестиції): заміну зношеного або застарілого устаткування. За обсягом відповідають амортизаційним відрахуванням і служать збереженню величини капіталу;

• інвестиції, спрямовані на розвиток виробництва: на розширення і (або) підвищення науково-технічного рівня виробництва. Вони підрозділяються на екстенсивні капіталовкладення (направлені на збільшення виробничої потужності без зміни технології або організації виробництва) і інтенсивні (направлені на створення нових або переоснащення виробництв, що діють, на новій технологічній основі). Ці інвестиції приводять до створення нового реального капіталу або збільшення діючого капіталу;

• інвестиції в запаси: необхідність в них викликана змінами у розмірі засобів виробництва. До таких інвестицій відносять сировину, допоміжні матеріали, продукцію постачальників і ще не продану власну продукцію. Зміни можуть бути позитивними (приріст), рівними нулю і негативними (дезінвестиції).

Рис.1.5. Види інвестицій у виробництво. [3]