1.2. Банківська система України на сучасному етапі

Сукупність кредитних відносин та інститутів, що організовують ці відносини, становить кредитну систему. Основним провідником кредитних відносин є банківська система, тобто сукупність банків і банківських установ усіх видів у країні.

Залежно від підпорядкованості кредитних інститутів кредитної системи розрізняють два основних принципи побудови банківської системи: однорівневий і дворівневий.

Однорівневий принцип побудови банківської системи передбачає перевагу горизонтальних зв’язків між банками, універсалізацію їхніх функцій та операцій.

Дворівневий принцип побудови банківської системи ґрунтується на організації відносин між банківськими установами як по горизонталі, так і по вертикалі.

Відносини по горизонталі – це відносини рівноправного партнерства між низовими ланками (комерційними банками різних типів і видів незалежно від форми власності); відносини по вертикалі – це відносини між центральним банком як керівним і управлінським центром і низовими ланками (комерційними банками). У цьому випадку відбувається розмежування адміністративних та оперативних функцій, пов’язаних із безпосереднім обслуговуванням суб’єктів господарювання. Центральний банк залишається банком у повному розумінні цього слова тільки для двох категорій клієнтів: комерційних банків і урядових структур. При цьому переважають функції "банку банків" та управління діяльністю банківських установ з метою регулювання й контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.

Сучасна банківська система України побудована за дворівневим принципом: на першому рівні – центральний банк (Національний банк України – НБУ), на другому – комерційні банки різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснено з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність». Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалася раніше. Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи:

1988 – 1990 рр. – створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;

1991 р. – І півріччя 1992 р. – перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави (державні комерційні банки були акціоновані клієнтами та персоналом банків);

II півріччя 1992 р. – 1993 р. – розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного й політичного суверенітету (створення нових банків, що залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів);

1994 – 1996 рр. – розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами (НБУ встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків);

1997 – 1998 рр. – розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою із заходами щодо її структурного реформування;

1999 р. – до сьогодні – розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, укрупнення та консолідації капіталу банків.

Функції загального регулювання діяльності кожного комерційного банку покладені на Національний банк України і здійснюються в процесі реалізації грошово-кредитної політики.

Саме через комерційні банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики Національного банку України.

Банк як елемент банківської системи:

має статус банку, ліцензію;

функціонує в межах певних правових норм;

здатний до саморегулювання;

взаємодіє з іншими елементами банківської системи.