Типи власності

роздержавлення – передання обєктів державної власності в руки недержавних субєктів господарчим шляхом

1)оренда з викупом(лізінг)

2)приватизація

3)акціонування

Корпора́ція — товариство, спілка, сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів; назва акціонерного товариства, яке об'єднує різні галузі промислового виробництва за єдиного фінансового контролю.

Також корпорації — це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Корпорації посідають особливе місце серед великих підприємств і об'єднань. При цьому їх найбільш важливою і відмітною рисою виступає капіталотворча функція, завдяки якій створюються передумови збільшення обсягу і ступеня використання обмежених ресурсів.

Статутний фонд - сума вкладів засновників та учасників господарського товариства (в Цивільному кодексі України на позначення даного поняття використовується термін "статутний (складений) капітал").

Контро́льний паке́т а́кцій — частина акцій, зосереджена в руках одного власника, яка дає можливість здійснювати фактичний контроль над акціонерним товариством. Теоретично К.п.а. має перевищувати 50% акцій, але на практиці може бути меншим, оскільки частина акцій взагалі не має права голосу, а дрібні акціонери часто не беруть участь у загальних зборах акціонерів.

Партнерство – взаємовигідна угода між юридичними чи фізичними особами для отримання якомога більшого прибутку через спільну діяльність.

Ііі. Товарне виробництво

Грошова́ систе́ма — це форма організації грошового обігу в країні, установлена загальнодержавними законами.

Гроші – особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку деякі національні гроші виконують функції світових.

З найдавніших часів грішми були різні товари: хутра звірів, металеві сокири, мушлі каурі тощо. Однак завдяки своїм фізичним властивостям найбільш вживаним загальним еквівалентом вартості дуже швидко стають благородні метали: золото та срібло. Згодом вони набирають форми монет.

гроші виконують ряд важливих функцій:

Засіб нагромадження – це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Міра вартості – це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Засіб обігу – це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Товар – продукт праці, що виробляється не для власного споживання, а на продаж;

матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Споживча вартість – здатність товару задовольняти ті чи інші потреби – це якісна сторона товару. Її характеризують певні відмінні риси. Споживна вартість товару має бути продуктом праці, людської діяльності. Якщо якась корисна річ не є результатом такої діяльності (наприклад, вода у природному джерелі), то ця річ не має споживної вартості товару.

Споживна вартість товару завжди має суспільний характер, адже задовольняє потреби ринку, а отже, суспільства.

Ва́ртість - втілена й уречевлена в продукті суспільна праця; економічна категорія, яка виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язані суспільним поділом праці і обміном товарами та послугами.

За означенням класичної економіки вартість - це суспільно необхідна праця, яку потрібно затратити на виготовлення продукту.

Таким чином, вартість визначається не індивідуальними затратами праці на виготовлення чого-небудь, а характерними для даного суспільства й способу виробництва. Таке визначення дозволяє абстрагуватися від ефективності чи неефективності конкретного виробника.

Вартість отримує грошовий еквівалент лише при тоді, коли продукт стає товаром при товарних відносинах у суспільстві.

Якщо споживна вартість – це кількісна сторона товару, то вартість є якісною стороною. Вона визначається витратами праці, капіталу, фізичних і духовних сил людини, його знаннями, досвідом і майстерністю, потрібними для виготовлення даного товару.

Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей. Що ж лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари порівнювальними? Адже як споживні вартості вони різні. Об'єднує всі товари те, що вони - продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці вони є вартості. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються.

Закон вартості – найважливіший закон товарного виробництва.

Закон вартості завжди діє там і тоді, де і коли діє товарне виробництво. “Зміст закона виявляється в його трьох основних вимогах.

Вартість товару утворюється суспільно необхідними витратами праці, капіталу, знань, фізичних і духовних сил людини у процесі суспільно необхідної діяльності

Витрати, видатки на створення товару повинні відповідати суспільно необхідним нормам, перевищення яких веде до збиткової діяльності, а зниження – доодержання вищого прибутку.

Обмін товарів і послуг відбувається на засадах еквівалентності, на підставі обміну рівновеликих вартостей.

Закон вартості відіграє велику роль у товарному виробництві, виступаючи його об’єктивним регулятором. Поряд з цим законом регулятивну функцію щодо товарного виробництва відіграють закон попиту, закон пропозиції, закон співвідношення попиту і пропозиції, становлячи разом механізм ринкового ціноутворення.

Закон попиту полягає в тому, що між попитом і ціною встановлюється прямий зв’язок. Інакше кажучи, чим вище попит на даний товар, тим вище його ціна, тому що заради придбання товару покупці згідні сплатити вищу ціну.

Закон пропозиції виявляється у протилежній залежності товару та його ціни. Чим більше пропозиція, чим більше даного товару на ринку, тим нижче його ціна. Таким чином, за товарного виробництва ціна виконує інформаційну функцію : якщо ціна товару на ринку вище за його вартість, то це інформує виробників, що товару вироблено недостатньо, що його реалізація вигідна, і тоді товаровиробники збільшать його виробництво.

Якщо ж ціна товару нижче за його вартість, то це інформує виробників, що цього товару вироблено більше, ніж потрібно для задоволення попиту на нього. Тоді реалізація товару стає збитковою, і виробники роблять висновок, що необхідно скоротити виробництво.

“Таким чином, закон вартості примушує виробників скорочувати чи припиняти виробництво одних товарів і збільшувати, розширяти виробництво інших. Регулюючи обсяг і розвиток виробництва, закон вартості регулює і обіг товарів. Таким чином, закон вартості у взаємодії з іншими законами виконує функцію об’єктивного регулятора виробництва і обігу товарів і послуг”.

Регулюючи товарне виробництво, закон вартості встановлює і підтримує його певну пропорційність. В ринковій економіці жоден державний орган не вказує виробникові скільки яких товарів треба виробляти. Втім усі необхідні товари є в продажу. Цей достаток забезпечує саме закон вартості за допомогою механізму коливання цін товарів навколо їх вартості. Виробники, скорочуючи чи збільшуючи виробництво тих чи інших товарів, таким чином вносять зміни у структурну пропорційність товарного виробництва. Кожен з виробників діє самостійно, отже досягти стійкою пропорційності буває неможливо. Тому необхідна пропорційність виявляється відносною, вона досягається через постійну непропорційність, як середній структурний стан товарного виробництва в безмежному океані порушення необхідних пропорцій. “Закон вартості стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил. Цю функцію він виконує за допомогою механізму співвідношення індивідуальної і суспільної вартості товару на ринку і утворення надприбутку”.

Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу

Суспільно необхідний робочий час — це робочий час, потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні вмілості та інтенсивності праці.

Продукти́вність пра́ці— це показник трудової діяльності працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої в одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції.

Продуктивність праці– продуктивність виробничої діяльності людини, кількість продукції, яка виробляється за одиницю часу. У гірничій промисловості є чотири методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, трудовий, вартісний та умовних одиниць..

Теорії вартості – розвиток виробництва, поділення суспільного подлу праці, розширення кола обмінюваних продуктів привели до стихійного виділення товару, на який обмінювалися всі інші товари.

Натура́льне господа́рство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу.

Натуральне господарство, в якому продукти праці виробляються не для обміну на ринку, а для задоволення внутрігосподарських потреб, головним чином особистих потреб самих виробників. Історично передувало товарному виробництву, і було переважаючим за первіснообщинного, рабовласницького і феодального способів виробництва.

Натуральним залишається господарство в деяких племен, що стоять на низькому ступені розвитку (в Океанії, Центральній Африці та ін.). Пережитки Н. г. досі збереглися в деяких капіталістичних країнах. Напівнатуральний характер має сел. господарство в колоніальних і залежних державах.

Емісія грошей — вливання грошових коштів у грошовий потік (оборот). Здебільшого використовується при фінансуванні (інвестуванні) підприємства. Державою використовується у разі недостачі грошових коштів в національному обороті або при заміні старої валюти.

Товарне виробництво – це такий тип організації економіки, при якому продукти праці ви-робляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через викорис-тання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між виробниками та споживачами, економічну взаємозалежність їх, яка розпочинається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

Економічна відособленість товаровиробників - це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використо-вувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.

З економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну.

Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто грунтуючись на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господар-ства і товарної форми господарювання.

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу - бартерне господарство, вищу - грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар - гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній - на гроші. В господарстві, засновано-му на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва) Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та го-това продукція.

Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, рин-кової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника гос-подарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

Функції грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п”ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

Закони грошового обігу – спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима - інфляції.

Паперові гроші є знаками, представниками повноцінних грошей. Історично паперові гроші виникли з металевого обігу срібних або золотих монет. Об'єктивна можливість обігу замісників дійсних грошей виникла з особливостей функцій грошей як засобу обігу, де гроші є посередником в обміні товарів.

Сутність паперових грошей (казначейських білетів) полягає в тому, що це – грошові знаки, які випускаються для бюджетного дефіциту та звичайно не розмінні на метал, але наділені державою примусовим курсом. Тобто, особливість паперових грошей в тому, що вони, не маючи самостійної вартості, приймають представницьку вартість в обігу та виконують роль купівельного та платіжного засобу.

Масштаб цін – це засіб та спосіб вимірювання вартості товару в грошових одиницях. В умовах металевого обігу та золотого стандарту масштаб цін виражає кількість металу, срібла, золота, яка відповідає одній грошовій одиниці.

Закони грошового обігу -