Видатки звичайного та надзвичайного бюджету Росії у 1866-1895 роках, млн. Руб.

Періоди	Платежі по боргах, залізничних позиках та облігаціях	Військове і морське відомства	Залізничні витрати	Інші відомства і видатки
1866-1875	938	1758	736	2086
1876-1885	3478	3333	787	2634
1886-1895	6239	2917	2023	3281
Всього	10655	8008	3546	8001
1866-1875				5518
1876-1885				10232
1886-1895				14459
Всього				30209

Істотною ознакою фінансів Росії був державний борг, який безперервно зростав не лише абсолютно, а й відносно розміру бюджету. Якщо на початку ХІХ ст. сума державного боргу дорівнювала чотирьом річним бюджетам Росії, то у 1861 р. державний борг перевищував щорічний бюджет вже майже у 8 разів. У 80-х роках Росія за величиною державного боргу займала третє місце після Франції та Великобританії, а за виплатою відсотків за борги – друге. У 1903 р. борг становив 6,68 млрд. руб.

Російський уряд проводив колонізаторську фінансову політику щодо України. Україна забезпечувала надходження 59,7% податку на цукор, 33,8% тютюнового податку, 22,4% податку на горілку, 19,4% доходів від регалій, 19,3% зборів від торгівлі і промислів, 18,4% мита імперії, тоді як населення України становило 20,23% всього населення Росії. Близько 45% усіх доходів казни імперії з України складав «питний дохід».

Доходи бюджету імперії з українських губерній у 1868-1880 р. склали 2,9 млрд. руб., а видатки на їхні потреби – 1,75 млрд. руб. Отже, лише за 13 років українське господарство втратило 1,15 млрд. руб.

5.4. Особливості розвитку фінансів на території українських земель, що перебувала під владою Австрії та Австро-Угорщини.

У ХІХ ст. до складу Австро-Угорщини входила територія Галичини, Буковини і Закарпаття. Основою їхньої економіки було сільське господарство, а промисловість мала переважно сировинний характер. Розвиткові внутрішньої торгівлі сприяли створені урядом умови для ввозу товарів.

Оскільки населення західноукраїнських земель було мало спроможним сплачувати податки, основу податкової системи складали примуси і натуральні повинності (панщина). На базі складеного у 1780-х роках земельного кадастру селянські примуси встановлювалися пропорційно до якості землі, що перебувала в їхньому користуванні. Розміри державних та урбаніальних (на користь пана) примусів не могли перевищувати 30% загального доходу від селянської землі і сплачувалися у грошовій формі. Установлювалися однаковий земельний податок для господарств усіх категорій власності, а також норми дохідності окремих категорій земельних угідь.

У 1799 р. рівень податкового навантаження обмежено 30% доходу, з якого 18% надходило на користь держави і 12% - панові. Але в 1819 р. ці норми були переглянуті на користь держави. Придбати майно могли лише привілейовані стани або власники індигенату (дозволу), право надання якого мав тільки монарх. Селяни не лише були особисто залежними, але й до 1820 року не мали права купувати землю. Панщину (кріпацтво) було скасовано у 1848 році в Галичині і в Закарпатті, у 1781 році – на Буковині.

Основу доходів державної скарбниці Австро-Угорщини складали прямі і непрямі податки. Для прикладу, у 1883 році населення Галичини сплатило: податку на землю – 4,33 млн. золотих ринських (гульденів), податку на нерухомість – 3,67 млн. гульденів, на інші прибутки – 2,38 млн. гульденів, на заробітну плату – 0,75 млн. гульденів. З цих сум на населення української частини Галичини припадало:

• податку на землю – 2,67 млн. гульденів;

• податку на нерухомість – 2,27 млн. гульденів;

• з інших прибутків – 1,47 млн. гульденів;

• заробітну плату – 0,46 млн. гульденів.

На західноукраїнських землях швидко збільшувалась іпотечна заборгованість селян. У Галичині податки на селянські господарства з 1862 до 1905 р. зросли на 770, у Буковині – на 470%. У Галичині в 1910 р. заборгованість всіх землевласників становила астрономічну цифру – маже 2 млрд. крон.

На західноукраїнських землях проводилася колоніальна фінансова політика, що пов’язано із хронічним дефіцитом імперського бюджету. Так, у 1882 р. доходи бюджету Імперії складали 448,2 млн. гульденів, а видатки – 485,7 млн. гульденів, дефіцит бюджету – 37,5 млн. гульденів.

Із загального обсягу доходів бюджету монархії 43,1 млн. гульденів (9,6%) надійшло з Галичини, в тому числі з української її частини – 26,6 млн. гульденів (5,9%). Водночас, видатки бюджету у Галичині складали 21,7 млн. гульденів (4,5%), в тому числі в її українській частині – 19,3 млн. гульденів (4,0%). Таким чином, найбільш відстала частина імперії дотувала бюджет монархії на 7,3 млн. гульденів.

Розвиток класичного страхування на західноукраїнських землях бере початок у 1861 році, коли «Краківське товариство взаємного страхування «Флоріанка» почало в Буковині та Галичині надавати послуги страхування від вогню, граду і страхування життя. У 1891 році було засноване кооперативне товариство взаємного страхування «Дністер», яке займалося страхуванням рухомого та нерухомого майна від вогню. У 1892 р. ним було застраховано 58 повітів Галичини та 4 – Буковини. У 1911 році було засноване товариство взаємного страхування життя та пенсій «Карпатія», яке спеціалізувалося тільки на страхуванні ризиків життя. Воно проводило страхування життя на випадок смерті, мішане страхування на випадок дожиття і на випадок смерті, страхування із подвійною виплатою страхових сум, страхування дітей.