Типологія особистості

За основу типології людей можна взяти різні прояви особливостей особистості. Залежно від способу вирішення виробничих завдань серед працівників виділяють такі типи:

• мислитель — переважає пізнавальний компонент, зосередженість на вирішенні логічних завдань; до негативів слід віднести невміння вирішувати організаційні проблеми, нетовариськість;

• співрозмовник — легкість у встановленні контактів, орієнтований на спілкування;

• практик — людина справи, яка має конкретну мету; рішуча в діях, гарний виконавець, непоганий організатор; вільно, невимушено виступає у великих аудиторіях.

Існує також типологія людей залежно від зовнішнього вигляду (типологія Е. Кречмера — Б. Г. Ананьєва):

• астенік — „слабкий“, худий, тонкий, з вузькими плечима, довгою, вузькою і плоскою грудною кліткою;

• атлетик —„сильний“: широкі виступаючі плечі; масивна грудна клітка; пружний живіт; тулуб, що звужується до пояса; добре розвинута мускулатура;

• пікнік — „товстий“, „щільний“ — середнього зросту; огрядний; обличчя широке, м’яке; значних розмірів живіт виступає з розширеної донизу глибокої склепінної грудної клітки; схильний до ожиріння;

• дипластик — погано сформована фігура, неправильна статура.

Зазначені типи в чистому вигляді зустрічаються рідко. Більш поширені змішані типи: пікнічно-атлетичні, астенічно-атлетичні, пікнічно-астенічні.

Нижче розглянемо типи особистості, що відрізняються темпераментом (залежно від типу вищої нервової діяльності) і характером (залежно від акцентуацій).

Особливості понять „людина — індивід — особистість“

Упродовж свого розвитку людина постає в єдності трьох іпоста­сей: як індивід, як особистість і як індивідуальність. О. М. Леонтьєв у своїй роботі „Вибрані психологічні твори“ підкреслює, що особистість-індивід — це особлива якість, набута індивідом у суспільстві, у якому він існує. Індивід має свої вроджені або набуті властивості, але вони є лише передумовою для формування особистості. Особистість є індивід, але не всякий індивід є особистістю.

На думку Г. Б. Корнетова, індивідуальність — це „неповторна, унікальна якість людини, її самобутня екзистенція і пов’язаний з нею, лише їй одній властивий життєвий шлях. У процесі індивідуалізації людина усвідомлює саму себе, свою відмінність від інших, сенс існування“.

Розглянемо співвідношення між поняттями „індивідуальність“ та „особистість“. Родовим серед усіх цих термінів є поняття „людина“.

Пригадаємо одну східну притчу.

Грізний Лев багато чув про Людину, її сміливість і всемогутність. Бажаючи перевірити, чи справді Людина сильніша за нього, царя звірів, він вийшов на дорогу й почав чекати, коли та з’явиться. Спочатку на дорозі з’явився старий чоловік. „Ти Людина?“ кинувся до нього Лев. „Ні, я вже був Людиною“, — сумно зітхнув той. Потім Лев побачив хлопчика. „Ну, ти вже точно Людина?“, сказав Лев. „Ні, я ще тільки буду Людиною“, — радісно відповів хлопчик. Нарешті після довгого чекання з’явився зрілий чоловік, що тримав у руках блискучого ціпка. „Ну, нарешті я бачу цього мізерного черв’яка, якого звуть Людиною! Я сильніший за тебе, я тебе уб’ю!“ — люто загарчав Лев і кинувся на супротивника. „Так, я Людина, і тому я не боюся тебе!“ — гукнув той і, вистріливши з рушниці, зупинив грізного звіра у стрибку.

Розглядаючи поняття „людина“, ми зазвичай маємо на увазі істоту, що поєднує в собі дві лінії розвитку:

• біологічну — людина як представник біологічного виду характеризується псиною тілесною організацією, має ряд істотних ознак: прямоходіння, пристосовані до праці руки, високорозвинений мозок, особливі морфологічні ознаки;

• соціальну — людина є носієм свідомості, що сама по собі с продуктом суспільного розвитку. Освоєння власних біологічних можливостей, їх „олюднення“, тобто розвиток у нормативному напрямі, розвиток психічних властивостей, процесів і станів, формування свідомості й самосвідомості, механізмів саморегуляції відбувається в суспільстві і лише завдяки суспільству.

Поняття „особистість“ більш вузьке. У ньому акцент робиться на суспільній сутності людини. Особистість — це член суспільства, що посідає в ньому певне становище й виконує певні соціальні функції (ролі), тобто особистість розглядається з погляду її суспільної діяльності та суспільної сутності.

Поняття „індивід“ має подвійне значення. По-перше, воно є повністю еквівалентним до поняття „людина“, тобто вживається на позначення природної істоти, представника виду homo sapiens, яка є продуктом філогенетичного й онтогенетичного розвитку. По-друге, це поняття позначає окремого представника людської спільноти як соціальну істоту, що виходить за межі своєї біологічної обмеженості і здатна, використовуючи знаряддя й знання, керувати власною поведінкою і психічним життям.

Термін „індивідуальність“ фіксує увагу на своєрідності психіки, особистісних особливостях індивіда, їх неповторності.

У психологічній літературі часто зустрічається поняття „суб’єкт“. Це індивід, що є носієм самостійної активності в пізнанні й перетворенні навколишньої дійсності та самого себе. Поняття „суб’єкт“ використовують тоді, коли необхідно підкреслити, що саме людина є головною детермінантою власної життєдіяльності.