Соціалізація особистості

Прагнення бути особистістю притаманне людині як соціальній істоті. Ознаки особистості виявляються не лише тоді, коли порівнюються поняття „особистість“ і „людина“. Обов’язково доводиться звертатися до понять „індивід“ та „індивідуальність“, що нерідко вживаються як синоніми. У психології вони позначають різні речі й феномени.

Поняття „людина“ вживається тоді, коли потрібно підкреслити роль людини як суб’єкта діяльності. Людина виступає як жива істота, якій притаманні членороздільна мова й свідомість; вона здатна створювати знаряддя й використовувати їх у процесі суспільної праці. Це родове поняття. На позначення конкретної людини як представника певної групи людей використовується видове поняття „індивід“. Коли ж характеризується неповторність істотних ознак індивіда, то вживається слово „індивідуальність“.

Індивідуальність — це сукупність особливостей, що відрізняють одну людину від іншої. Ці особливості зумовлені особливостями обставин життя й діяльності людини. Індивідуальність також охоплює тілесні (соматичні) і психологічні особливості — як успадковані, так і вироблені в процесі онтогенезу.

Усе це дає підстави виділити в особистості три структурні компоненти й трактувати особистість як єдність:

а) соціальних утворень, рис і якостей, сформованих у взаємодії з іншими людьми;

б) індивідуально-психологічних особливостей і властивостей;

в) біологічних структур.

Особистість — явище соціальне. її соціальність полягає в тому, що вона є продуктом спілкування людей.

Щоб осягнути людину як особистість, а, отже, і керувати нею, потрібно зрозуміти картину її особливого сприйняття світу. Така картина формується в еталонній групі: у родині, серед колег по роботі та навчанню, у колі друзів, під впливом родичів або товаришів по захопленню. У кожної людини є 5-6 еталонних груп, які справляють великий вплив на її поведінку. Людина створює свою картину світу, спілкуючись з іншими людьми.

З давніх здавен, як тільки поняття „особистість“ було включено в побут людей, воно увібрало в себе чотири основні компоненти: „маску“, соціальну роль, соціальний статус і сам суб’єкт діяльності та самопізнання (людське „Я“).

Отже, особистість —• це конкретна людина, носій свідомості та самосвідомості, власник певного статусу та ролей. Внутрішній зміст особистості людини прикриває „маска“, яку людина одягає па себе кожного разу, коли вступає в соціальні контакти. Зрозуміти особистість можна лише шляхом розкриття її ролей.

Соціальні ролі в структурі особистості

Соціальна роль — це шаблон поведінки, якої очікують від людини в конкретній ситуації. Розрізняють очікування — експектації, звернені до суб’єкта, і обов’язки та очікування, звернені до інших, — права. Отже, рольова функція особистості передбачає користування правами й виконання обов’язків. При цьому розрізняють два різновиди ролей: конвенційні та міжособистісні.

Конвенційні ролі являють собою стандартизовані права та обов'язки, наприклад, батька, сина, працівника певної служби тощо. Відносини між людьми, закладені в ці ролі, лежать на по верхні: батько сприймається як голова родини, що виявляє турботу про своїх домочадців, син — як активна ланка в системі „батько — син“, працівник — як виконавець запропонованих йому завдань і вказівок начальника. Однак це далеко не завжди так, Незважаючи на своє офіційне становище, батько може не бути в родині головою, як це мало б бути. Син може не поважати своїх батьків, а працівник може бути ледачим і неретельним. У даному разі ми зіштовхуємося з міжособистісними ролями.

На відміну від конвенційних, міжособистісні ролі виступають у вигляді прав та обов’язків, що залежать від індивідуальних особливостей членів еталонних груп. Від того, як виконуються міжособистісні ролі, формуються відповідні міжособистісні відносини й соціальний статус людини. Одні люди стають „зірками“, воші здобувають популярність, авторитет, визнання й повагу. Інші люди виявляються „відкинутими“, до них не тягнуться, нерідко на них навіть не звертають увагу. Між цими полярностями знаходяться середнячки. Частина з них якоюсь мірою тяжіє до „зірок“, частина — до „відкинутих“. Як бачимо, за кожною людиною закріплюється певний соціальний статус.