6.4.1. Концептуальні аспекти стійкості організації

Будь-яка організація як системне явище характеризується певними властивостями. Тривалий час основною властивістю організації вважалася її цілеспрямованість (організації створюються саме для досягнення цілей, які можуть задаватися ззовні або формуватися усередині). Останнім часом сформувалося нове розуміння основної властивості організації — тепер їм вважається стійкість. Організація володіє стійкістю завдяки здібності до самопідтримки і саморегуляції, які обумовлені розвитком і вдосконаленням соціальних функцій.

Дійсно, властивість стійкості організації більш універсально, ніж властивість цілеспрямованості; його можна розглядати як ключова властивість при визначенні організації.

Організація — відкрита система, що самостабілізується, постійно прагне зберегти баланс між своїми внутрішніми можливостями і діями довкілля для збереження стійкого стану [2, с. 135].

Стійкість системи — її здатність повертатися в рівноважний стан після дії внутрішніх і зовнішніх обурень [2, с. 135].

В умовах відсутності конкуренції підприємства діяли на стабільному ринку, і зміни зовнішнього середовища значно не впливали на них. Сьогодні умови функціонування організацій абсолютно змінилися: економіка масового виробництва переростає в економіку індивідуальних послуг.

Таким чином, вважається, що зовнішнє середовище організації знаходиться в безперервній зміні. Зовнішнє середовище мінливе, оскільки обумовлена потоком подій. Одну із засадничих теорем кібернетики, запропонований Р. Ешбі, в перекладі мовою управління організацією можна трактувати таким чином: для того, щоб успішно протистояти середовищу, складність і прудкість ухвалення рішень повинні відповідати складності і прудкості змін, що відбуваються в середовищі, тобто сила дії має бути рівній силі протидії В той же час завдання менеджменту полягає в тому, аби добитися відповідності організації зовнішньому середовищу. Це двосторонній процес. Як організація реагує на зміни в зовнішньому середовищі, так і середовище мінятиметься в результаті дії на неї рішень, що приймаються. Так, хороша рекламна кампанія однієї організації приведе до збільшення попиту на певний продукт, вироблюваний і конкурентами. Стійкість організації пов'язана з її рівновагою. «Природа при всій своїй нескінченності і вічності має початок і кінець... Стійкість — прагнення до рівноваги, взаємодія початку і кінця» [3, с. 77]. Рівновага пов'язана з дією на деяку систему різних сил, як внутрішніх, так і зовнішніх. Система реагує на них, протидіючи і намагаючись зберегти свої основні параметри. Положення системи може бути рівноважним відносно як її частин, так і системи, і зовнішнього середовища. Відхилившись від такого положення, система приходить в положення нерівноваги. Функціонування (життєздатність) системи передбачає її перебування в стані рівноваги. Проте рівновага економічних систем не прирівнюється до статики, спокою. Якщо передбачити зворотне, то їх існування ставати неможливим — вони руйнуватимуться під впливом мінливого зовнішнього середовища. Тому «для збереження в середовищі, що змінюється (тобто, кінець кінцем, у всякій), недостатньо простої рівноваги. Єдине, що може давати відносну гарантію збереження, — це зростання суми активностей, нарівні з асиміляцією — тоді нові несприятливі дії зустрічають не колишній, а збільшений опір» [1, с. 168].

В даному випадку йдеться про рухливу, динамічну рівновагу.

Рухлива рівновага не може бути абсолютна точним: неможлива повна, безумовна рівність протилежних змін; воно завжди лише приблизне, практичне. Іншими словами, «рухлива рівновага або збереження форми констатується в тому випадку, якщо різниця в ассимиляции-дезассимиляции практично досить мала, аби нею можна було нехтувати».

Отже, стійкість організації — явище динамічне. Проте не можна забувати і про те, що всі значення слова «стійкості» враховують основну ідею — інваріантність, що полягає в тому, що, хоча система в цілому зазнає послідовні зміни, деякі її властивості (інваріанти) зберігаються незмінними. Це можна проілюструвати на прикладі стійкої організаційної структури. Вважається, що в основі стійкості структури лежить збереження зв'язків, постійності, стабільності. У короткостроковому періоді незмінність організаційної структури служить основою функціонування організації. У швидко змінному середовищі справа йде інакше. Організаційно-структурні форми, що не відповідають новим вимогам зовнішнього оточення, стають дестабілізуючим чинником для організації в цілому — вони не дозволяють їй ефективно працювати. Зовнішні зміни дозволяють виявити недоліки існуючих організаційних структур. Таким чином, при необхідності організаційна структура в довгостроковому періоді повинна змінюватися — радикально або шляхом удосконалення окремих елементів, наприклад створення нових підрозділів і тому подібне Отже, звичайні уявлення про хорошу організацію як про стабільну і повністю керовану, таку, що має жорстку ієрархічну структуру і т. д., поступаються місцем ідеям про гнучку структуру управління підприємством і його постійної реорганізації в умовах ринкових змін. Колись безперечна гідність процвітаючих організацій — незмінність організаційної структури — обертається недоліком. Адже, будучи занадто інерційною, організація нездібна миттєво реагувати на нові вимоги ринку. Здатність підприємства швидше і легко адаптуватися до змін кон'юнктури, пропонувати нові продукти і послуги раніше своїх конкурентів стає головним козирем в безкомпромісній конкурентній боротьбі [2, с. 133].

Отже, стійкість організації — її рівноважний (рухливе) стан, що передбачає адаптивність (із збереженням незмінними ряду її структур протягом деякого часу) до зовнішніх змін, а також здатність зберігати ефективність при змінах зовнішнього середовища. Механізм адаптаційних реакцій необхідно розглядати на різних рівнях організації економічної системи. Адаптаційні реакції діляться на швидких і повільних, властивих спочатку даному вигляду бізнесу (фінансовий, виробничий, комерційний) або індивідуальні, для кожного конкретного підприємства (придбані). Швидкі реакції частіше помітні по зовнішніх ознаках, наприклад зміна структури продажів — відпустка товарів за готівку або в кредит. Повільні реакції формуються в процесі того, що «звикається», вивчення ситуації, навчання персоналу. Перші економічніші, але не настільки взаємозамінні, другі — навпаки. Організація, що знаходиться в стані динамічної рівноваги і економічно здорова, легко переносить адаптацію. Найсильніша напруга адаптаційних механізмів потрібна в умовах економічної кризи, що супроводжується високою інфляцією, підвищенням податків, кредитної ставки.

Стійкість цікава не лише як «несвідома» пристосовність організації до умов середовища, але перш за все як зміна стану або поведінки організації в результаті певної цілеспрямованої дії на неї. У останньому випадку поняттю «стійкості» близько по сенсу поняття «керованість».

Поняття стійкості системи — одне з головних в теорії організації. До недавнього часу вважалося, що зусилля по забезпеченню стійкості системи можна направляти на підтримку її в рівновазі шляхом придушення будь-яких обурень.

Такий підхід характеризує статичну стійкість системи, службовку атрибутом зовнішнього управління. Теоретичні дослідження і аналіз досвіду розвитку організацій показують, що жорсткі статичні системи схильні до катастроф, тобто при певних обуреннях вони руйнуються.

Альтернативою статичної стійкості є динамічна стійкість системи, що допускає її коливання по відношенню до рівноважного стану. Вони обумовлені дією зворотних зв'язків між елементами структури, що забезпечують повернення системи у вихідний стан. Динамічна стійкість — відмітна властивість саморегульованих структур, що зберігають стійкість навіть при істотних змінах зовнішніх умов, що дає їм перевагу перед статичними рівноважними структурами. Зміни зовнішнього середовища часто негативні для організації, хоча і неминучі. Тому в кращому разі слід управляти змінами усередині організації, а по можливості — і за її межами [2, с. 134].

Розрізняють трьох типів стійкості організації: зовнішній, внутрішній, успадкований. Перший досягається за рахунок зовнішнього управління, тобто дії держави на чинники зовнішнього середовища — ринкові, географічні і ін. Така стійкість в умовах планової системи господарювання забезпечувалася додатковою економічною підтримкою, коректуванням планів підприємств і ін. Стійкість організації досягалася управлінням ззовні. Отже, проблема стійкості організацій у той час переміщалася на порівняно високий рівень (галузевий, регіональний, державний). Сьогодні ж необхідні і внутрішні механізми забезпечення стійкості організації. Йдеться, зокрема, про системи, що самоорганізуються. В цьому випадку управління організацією пов'язане з аналізом її власних дій в зовнішньому середовищі. Внутрішня стійкість організації визначається її своєчасним і економічним реагуванням на зміни зовнішнього середовища (наприклад, в області управління капіталом). Теоретично внутрішня стійка рівновага організації заснована на оцінці фінансової стійкості, визначуваною в першу чергу збалансованістю грошових потоків.

Третій тип стійкості досягається за рахунок «успадкованого управління», тобто формування, збереження і розвитку внутрішнього потенціалу організації. Існують і інші класифікації стійкості систем. Так, розрізняють кількісну і структурну стійкість. «Безумовно, система, що охоплює значнішу суму елементів, тим самим характеризується як стійкіша по відношенню до середовища, що вочевидь лише в прямому кількісному сенсі, тобто має більшу суму активностей-опорів, що протистоять цьому середовищу... Дійсна ж, практична стійкість системи залежить зовсім не лише від кількості сконцентрованих в ній активностей- опорів, а ще і від способу їх поєднання, від характеру їх організаційного зв'язку. Тому говорять про так звану структурну стійкість. Вона сама представляє величі завжди може бути виражена кількісно. Так, порівнюючи дві різні соціально-економічні системи, можна знайти, що одна з них по своїй будові є більш пристосованою до довкілля, чим інша, тобто вона є структурно стійкішою» [4, с. 162].

Інколи говорять про сумарну стійкість системи, визначуваної як складний результат часткових сталостей різних частин цієї системи по відношенню до направлених на них дій (важлива в даному випадку стійкість відносно слабкого елементу системи). При цьому стійкість цілого (системи) залежить від найменших відносних опорів всіх частин у всякий момент.

Нестійкість системи інколи пов'язують з її кризою. Кризою вважатимемо будь-яку якісну зміну процесу, перехід від існуючого положення до іншого, значно відмінному від стабільності і поліпшення (погіршення). У тектології під кризою розуміється зміна організаційної форми системи. Форма — сукупність зв'язків між елементами. Отже, зміна форми може полягати лише або в знищенні колишніх зв'язків, або у виникненні нових, або в тому і другом разом. Але це означає, що єство криз полягає в освіті або порушенні повних дезингрессій. Криза є процес порушення рівноваги і в той же час процес переходу до нової рівноваги. Тому криза — нормальний стан будь-якої системи. Протиріччя в системах народжуються, загострюються і вирішуються. Кризи ж не завжди рівнозначні погіршенню функціонування системи. Здолати негативну кризу в розвитку системи можна двома способами:

1. якщо система вичерпала ресурси свого розвитку, її можна об'єднати з іншою системою з тією ж головною функцією (бажано, аби друга система була молодша);

1. розвиток однієї підсистеми старої системи [1, с. 77]. .

Таким чином, криза будь-якої системи є переходом від одного етапу її розвитку до іншого. Проте не всяка система може самостійно пройти цю дорогу успішно, деколи його результатом є визнання економічної системи (організації) неспроможною, що найчастіше наводить до її ліквідації. Тому заходи, направлені на підтримку стійкості функціонування організації, можна розглядати як антикризові.