4.Планово-директивна фінансова політика та її зміст

Держава цілком регулювала фінансову діяльність підприємств через вилучення чистого доходу за допомогою податку з обороту і наступних індивідуальних відрахувань від прибутку. Використання планово-директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків. Як переконує досвід практично всіх ко­лишніх соціалістичних країн, результатами проведення такої політики було зниження ефективності виробництва, уповіль­нення розвитку соціальної сфери, різке погіршення фінансово­го становища держави

У країнах з адміністративно-командною системою проводить­ся планово-директивна фінансова політика.. Яскравим прикладом здійснення такої політики був СРСР. Планово-директивна фінансова політика засвідчила свою ви­соку ефективність у роки Другої світової війни, післявоєнної відбудови народного господарства. У цей період була потрібна максимальна концентрація фінансових ресурсів для фінансу­вання надзвичайних витрат держави. Планова система управління, заснована на державній формі власності, давала змогу здійснювати пряме директивне управ­ління всією економікою, у тому числі й фінансами. Головна мста такої фінансової політики - досягнення максимальної кон­центрації фінансових ресурсів держави в руках центральних органів влади. Подальший перерозподіл здійснювався відповід­но до основних напрямів державного плану. Характерним було непродуктивне використання коштів державного бюджету Значні ресурси йшли на фінансування оборонних галузей на­родного господарства, військові витрати.

5.Фінансовий механізм та характеристика його складових елементів

Фінанси як розподільна категорія тісно взаємопов’язані з економікою. З одного боку, з допомогою фінансів розподіляється створений у суспільстві ВВП, причому розподілити можна лише стільки, скільки створено. З іншого боку, як уже зазначалося, обмінно-розподільні відносини формують певну систему економічних інтересів, які впливають на виробництво, стимулюючи чи, навпаки, стримуючи зростання ВВП. Фінансовий механізм – сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Принцип самофінансування передбачає, що регулювання фінансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Надійність фінансового механізму визначається достатнім забезпеченням потреб кожного суб’єкта у коштах на основі оптимізації співвідношення між формами фінансового забезпечення. Ефективність фінансового механізму залежить від цілеспрямованого вибору фінансових інструментів та дійовості їх впливу на окремі сторони соціально-економічного розвитку.

6. Етапи розвитку та типи грошових систем. (Система золотого стандарту, система золотодевізнного стандарту, Бреттон-Вудська валютна система, Ямайська валютна система).

Національна валютна система – це органічна частина системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється (з урахуванням норм міжнародного права) національним законодавством країни, на основі якого визначається міжнародний статус національної валюти – грошової одиниці країни, встановлюються механізм взаємодії національних і світових грошей. Світова валютна система є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних зв’язків. Система золотого стандарту сформувалася на початку ХІХ ст. і функціонувала до 20-30-х років ХХ ст. її визначальними ознаками були функціонування золота як світових грошей, фіксація золотого вмісту національних валют, їх безпосередня конвертованість у золото, наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. У період дії золотого стандарту золото перебувало в обігу у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому ринку, а й на рівні з розмінними паперовими грішми – на внутрішньому ринку. Проте більшість країн не могли після війни відновити золотий монометалізм навіть у такій урізаній формі. Деякі з них запровадили систему золотодевізного (золотовалютного) стандарту, за яким:

• держава зберігала фіксацію золотого вмісту національної валюти;

• дозволявся вільний обмін національної валюти на розмінну на золото іноземну валюту (девізу). Таким опосередкованим способом підтримувався зв’язок національних валют цих країн із золотом.

Бреттон-Вудська валютна система. Найважливіша ознака Бреттон-Вудської системи полягала в тому, що вона встановила режим фінансових валютних курсів. Отже, коли національна валюта надто високо оцінена, центральний банк повинен купувати національну валюту, визначаючи запаси резервної валюти, щоб утримувати фіксований валютний курс. Згідно з Бреттон-Вудською системою валютні курси змінювалися тільки тоді, коли країна відчувала «фундаментальну розбалансованість», тобто великий постійний дефіцит платіжного балансу або його високе активне сальдо. Ямайська валютна система. Контури нової валютної системи, яка функціонує і розвивається у світовій економіці донині, були визначені на нараді представників країн – членів МВФ, що відбулася в м. Кінгстоні на Ямайці у січні 1976 р. Кінгстонська угода започаткувала утворення Ямайської валютної системи. Ця система почала функціонувати після відповідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями у квітні 1978 р.