12.Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи та їх види.

Небанківські кредитно-фінансові інститути – фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному в цінні папери та кредити довгострокового характеру. Вони почали формуватися як окрема ланка кредитної системи у ХІХ ст. і згодом набули значного розвитку внаслідок зумовленого економічним зростанням збільшення доходів і заощаджень різних верств населення багатьох країн. Кредитні спілки – кооперативи, які організовані з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Вони об’єднують осіб, які працюють на одному й тому самому підприємстві, є членами однієї профспілкової організації або просто проживають в одній місцевості, їх грошові кошти складаються із вступних внесків та вкладів членів спілки, а також позичок комерційних банків. Такі установи мають статус некомерційних організацій та відповідні пільги щодо оподаткування. Позиково-ощадні асоціації також належать до ощадних установ. Вони організовані як кооперативи, їх капітал складається за рахунок продажу клієнтам особливих сертифікатів, які викуповуються за номіналом на першу ж вимогу утримувача та приносять дохід у формі відсотка. Інвестиційні компанії (фонди) – це компанії, які знижують ступінь ризику для своїх клієнтів. Вони виконують роль посередника між інвесторами та акціонерними компаніями різних галузей господарства. Фінансові компанії з’явилися у зв’язку із масовим виробництвом дорогих предметів споживання тривалого користування. Вони, як правило, надають позики споживачам непрямо, тобто шляхом купівлі у торговельних фірм боргових зобов’язань покупців. Страхові компанії – один з найважливіших видів спеціальних небанківських кредитно-фінансових установ. Для них характерною є особлива форма залучення коштів – продаж страхових полісів. Пенсійні фонди – це спеціалізовані установи, які акумулюють грошові кошти, призначені для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку. Вони можуть бути приватними та державними.

13.Валютна система: поняття та структура, конвертація валюти та її зміст.

Валютна система – форма організації валютних відносин, що склалася історично і закріплена національним законо­давством і міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову і міжнародну валютні системи. Національна валютна система – це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здій­снюються міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни. Світова валютна система – форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу, закріплена комплек­сом міжнародних угод та правил. Світова валютна система формувалася шляхом тривалого розвитку як особлива форма забезпечення інтересів усіх країн, пов’язаних із їхньою участю у світовому обороті товарів, капіталів і послуг. У ході історичного становлення виробилися особливі механізми функціо­нування та регулювання світової валютної системи. Міжнародна (регіональна) валютна система – договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Вона є складо­вою світової валютної системи і пов’язана з національними валютними системами країн-членів, що входять до її складу. Конвертованість валюти можна класифікувати за кількома критеріями:

1. За повнотою конвертації:

- повна конвертованіеть;

- часткова конвертованіеть.

2. За видами суб'єктів:

- зовнішня;

- внутрішня.

3. За характером економічних операцій, що обслуговуються конвертованою валютою:

- за поточними операціями;

- за переміщенням капіталу.

Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) та за всіма видами цілей або операцій (платежі за поточними операціями, платежі за рухом капіталу і переказами).