15. Кирило-Мефодієвске товариство про державно-політичний устрій України.

Наприкінці 1845 — початку 1846 рр. в Україні вини­кло Кирило-Мефодіївське товариство. Його ініціато­рами були М. Костомаров, М, Гулак, В- Білозерський. Кирило-Мефодіївське товариство ставило своєю метою об'єднати усі слов'янські народи в єдину феде­ративну республіку. Основні ідеї товариства були викладені н "Книзі буття українського народу", а шляхи і засоби осягнення мети — у "Статуті Слов'ян­ського товари­ства св. Кирила і Мефодія". Кирило-Мефодіївське товариство чітко відстоювало ідеал рівності і братерства для українського та інших, насамперед слов'янських народів, що терпіли соціа­льно-економічний, політичний та національний гніт, та керу­ючись цим принципом, відкидало усі форми поневолення, виступало проти царизму, й усієї сис­теми самодержавного ладу, заперечувало кріпосне право, гноблення, людини і народу. У програмній частині "Статуту Слов'янського това­риства св. Кирила і Мефодія" зазначалося, що "духовне І політичне об'єднання слов'ян є їх істинне призначення, до якого вони повинні прагнути", і це призначення — історична доля кожного із слов'янських народів, у тому числі й українського. "Об'єднання" слов'янських народів розглядалося не як їх злиття з утратою національних особливостей та окремішностей. При об'єднанні "кожне слов'янське плем'я матиме свою самостій­ність.,, управління народне і дотримування рівності співгромадян". Але й саме управління повинно ґрун­туватися на високоморальних та культурних засадах, бо за такої рівності освіченість і чиста моральність мають стати умовою участі " в ньому. В основу суспільно-державного устрою, тобто "управління, законодавства, права власності й освіти у всіх слов'ян" ставилися принципи християнської релігії. В усіх республіках передбачалися рівноправність всіх віро­сповідань, скасування кріпосного права і тілесних покарань. І нарешті, висувалася вимога представни­цької влади, тобто існування загального слов'янського собору з представників усіх племен. Одним словом, Кирило-Мефодіївське товариство передбачало ство­рення слов'янських демократичних держав-республік, об'єднаних .на принципах федеративності у слов'янсь­кий союз.

16. Українська політична думка другої половини XIX ст.

Визначне місце в історії сусп-пол. думки в Україні 2 пол 19ст. посідала творчість Драгоманова. Основу його сусп-пол. та державних поглядів становила автономно — федералістична концепція. Він стояв на автономно-федеративних позиціях розв’язання соц-екон і держ-пол питань. Одним із методів боротьби з самодержавством , а також шляхів переходу до нового ладу він вважав революцію. Але він також допускав ідею еволюційного поступу суспільства. Виступаючи за пошук провідних суспільно-політичних ідей, М. Драгоманов вважав, що "головне діло — поступ людини й громади, поступ політичний, соціальний і куль­турний, а національність є тільки ґрунт, форма та спосіб...". Постійний страх за свою .національність п риту плює увагу до загальнолюдського. Національні права можуть бути осягнуті на ґрунті полі­тичних свобод: чим більше політичних свобод, тим більше національних прав. Виступав за автономно-федерати­вний лад, на ґрунті якого можуть бути розв'язані соціально-скономічні, держав­но-політичні та націона­льні питання. Погляди С. Подолинського на державу, її роль, місце і функції у суспільному житті. Проаналі­зувавши Їх, можна виділити такі, зокрема, положення:

1) за соціалізму не буде державного постійного вій­ська, яке стояло б проти народу, а буде загальнонаро­дне опол­чення, озброєний народ, який захищатиме свої завоювання;

2) не буде ніякого начальства, державно-адміністрати­вного апарату, які стояли б над народом і проти народу. а вирішальне слово в усіх справах належа­тиме народові;

3) не буде станових, поліції,' жандармерії, тюрем, а злодіїв й інших порушників каратиме сам народ, громада;

4) не буде суду і законів, а якщо будуть порушники, то "кожна громада сама собі даватиме суд і правду". Отже, ідеал С. Подолинського — суспільство, в якому народ сам управлятиме і керуватиме всіма економіч­ними, політичними та культурними справами, органі­зує виборчу адміністрацію повітових, волосних, керівні федеральні органи тощо, створить народні суди і — що особливо важливо — "громадське козац­тво" (міліцію), до котрою належатиме кожний грома­дянин, придатний до військової служби. Подолинсь­кий стояв на позиціях федералізму, виступав за таке централізоване управління суспільно-політичним життям, яке б вкладалося в рамки федерації і певних федеральних органів. "Самостійність (автономія) політичної громади єсть, по нашій думці,— зазначали С. Подолинський, М. Драгоманов, М. Павлик,— воля кожної громади призна­тись до того народу й присту­пити до тієї спілки, до котрої вона сама схоче, а також воля конче по-своєму впорядкувати всі справи серед себе й усі свої стосунки до других громад".

Визнаючи автономно-федеративну систему суспільно-політичного ладу, С. Подолинський, проте, відкидав анархізм.