4. Сутність та види регулювання.

Виявлені на засадах контролювання проблеми і пору­шення процесу виробничо-господарської діяльності, а та­кож негативні його результати вимагають здійснення регулювання.

Регулювання — вид управлінської діяльності, спрямований на усу­нення відхилень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі шляхом розроблення і впровадження керуючою системою відповідних за­ходів.

Регулювання - це діяльність із підтримки в динамічній системі керування виробництвом заданих параметрів.

З функціями планування й організації тісно зв'язані функції координації й регулювання, які здійснюються органами керування в процесі виконання планів. Здійснення організаційної функції не виключає на практиці виникнення деякої невідповідності між всіма елементами створеної системи або механізму досягнення мети, що об'єктивно вимагає уточнення характеру дій виконавців, спрямованих на досягнення погодженості, оптимальній гармонійності й ефективності. Таке настроювання системи дістало назву функції координації спільної діяльності. Погодженість дій персоналу через установлення між ними гармонічних зв'язків досягається на основі раціональності, чіткої взаємодії виконавців, оперативності й надійності. Функція координації (узгодження) різних процесів праці і їхніх результатів у різних сферах діяльності людей визначена рухом усього виробничого організму на відміну від руху його самостійних органів.

Регулювання покликане усунути всі недоліки, від­хилення, збої, виявлені у процесі контролювання. При цьому регулювальні заходи можуть застосовуватись на всіх попередніх етапах технології менеджменту (плануван­ня, мотивування, організування). Для цього вдаються до коригуючих дій, що базуються на виборі таких рішень:

— усунення відхилень;

— перегляд стандартів та критеріїв;

— усунення відхилень з переглядом стандартів і кри­теріїв.

Особливість регулювання полягає в тому, що, на відміну від функцій планування, організування та мотивування, які удосконалюються безпосередньо в керуючій системі органі­зації, регулювання, як і контролювання, вдосконалюється в керуючій та керованій системах. На рис. 6Ж зображено графічну модель процесу регулювання під впливом різних факторів, які потребують змін у плануванні, організуванні, мотивуванні.

Залежно від характеру перешкод чи недоліків, вияв­лених у процесі контролю в керованій системі, регулю­вання може скеровуватись на конкретний блок (планування, організування чи мотивування). Якщо проблеми виникли у блоці «Планування», розроблені заходи стосу­ватимуться вдосконалення економічного, соціального чи технологічного планування; виникнення їх в організацій­ній структурі зумовить необхідність реалізації заходів у блоці «Організування» щодо структури управління орга­нізацією, комунікаційних систем тощо; недоліки щодо ма­теріального стимулювання працівників керованої системи потрібно буде усувати в блоці «Мотивування», вдоскона­люючи систему преміювання, дивідендної політики тощо.

Координація спрямована на забезпечення єдності й погодженості дій у часі й просторі органів керування.

Координація спрямована на забезпечення єдності й погодженості дій у часі й просторі органів керування й посадових осіб, а також між системою в цілому й зовнішнім середовищі.

Функція координації грає в системі керування виробництвом роль, що образно можна зрівняти з роллю диригента в оркестрі. Саме завдяки їй забезпечується динамізм системи виробництва, створюється гармонія взаємозв'язків виробничих підрозділів, здійснюється маневр матеріальними й трудовими ресурсами усередині підприємства у зв'язку зі зміною техніко-економічних завдань.

Під координацією розуміють процес, за допомогою якого забезпечується цілеспрямована діяльність підлеглих і досягається єдність дій, спрямованих на досягнення мети. За допомогою координації забезпечується баланс окремих ланків керованої системи й окремих виконавців для досягнення головної мети, зв'язок між працівниками різних підрозділів і функцій.

Об'єктом функції координації є як керуюча, так і керована система. Призначення діяльності органів керування - забезпечити єдність дій всіх управлінських підрозділів, працівників керування й фахівців для найбільш ефективного впливу на процес виробництва.

Координація як розпорядницька діяльність, виконувана суб'єктом керування забезпечує відповідність, пропорційність і взаємодію різних частин керованої системи встановленням самих раціональних технічних, економічних і організаційних зв'язків у виробництві: між виробництвом, розподілом, обміном і споживанням; між різними ступенями керованого об'єкта; між системою в цілому й зовнішнім середовищі. Ніж більше складна керована система, тим більше зв'язків між її окремими частинами й зовнішнім середовищем, тим більше важлива функція координації. Отже, на відміну від планування, що забезпечує рішення стратегічних питань менеджменту, координація належить до тактики дій.

Координація означає синхронізацію дій усього колективу, інтеграцію їх у єдине ціле, тобто це процес розподілу діяльності в часі, приведення окремих елементів у таке сполучення, що дало б можливість найбільше ефективно й оперативно досягати поставленої мети. Координація - це головна функція процесу керування, що забезпечує його єдність і безперервність, а також взаємозв'язок всіх функцій.

Координація здійснюється за горизонтальним і вертикальним напрямком. Завданням вертикальної координації є налагодження ефективних зв'язків і збалансованості в роботі структур і підрозділів, які займають різні ієрархічні рівні.

Горизонтальна координація забезпечує взаємозв'язок менеджерів різних підрозділів, які займають різні ієрархічні рівні.

Регулювання як виконавська діяльність спрямована на збільшення зусиль із розподілом обов'язків і узгодженням дій, а координація як розпорядницька діяльність полягає в упорядкуванні зусиль через усунення паралелізму й дублювання дій. Тобто регулювання стосується переважно поводження керованих об'єктів, а координація - діяльності суб'єкта керування й зв'язана, у першу чергу з перерозподілом ресурсів і запобіганням диспропорцій.