Вікова та педагогічна психологія

Тема 1. Вступ до вікової психології

Тема 2. Психологія періоду немовлят та раннього віку

Тема 3. Психічний розвиток дитини дошкільного віку

Тема 4. Психологічна готовність дитини до навчання в школі

Тема 5. Психологічні особливості молодшого школяра

Тема 6. Психологічні особливості підліткового віку

Тема 7. Психологічні особливості старшого школяра

Тема 8. Предмет та завдання педагогічної психології

Тема 9. Основи психології навчання

Тема 10. Основи психології виховання

Тема 11. Основи психології педагогічної діяльності

Тема 1. Вступ до вікової психології

ТАБЛИЦЯ 1

Вікова періодизація (за Блонським)

ТАБЛИЦЯ 2

Вікова періодизація (за Ж. Піаже)

ТАБЛИЦЯ 3

Вікова періодизація (за Еріксоном)

Довідник

Предмет вікової психології – вікова динаміка психіки людини, тобто вікова психологія досліджує закономірності психічного розвитку особистості на різних етапах життя.

Вік – якісно своєрідний період фізичного та психічного розвитку, що характеризується рядом особливостей, сукупність яких визначає неповторність структури особистості людини на даному етапі її розвитку.

Завдання вікової психології:

• вивчення виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей у дітей, підлітків, юнаків та дорослих;

• вивчити сензитивні періоди життя;

• вивчення індивідуально-типологічних відмінностей у розвитку дітей;

• вивчення і становлення в онтогенезі різних видів діяльності і їх вплив на психічний розвиток;

• вивчення рушійних сил індивідуального розвитку людської психіки;

• виявити структурні зміни, новоутворення, що з’являються з віком у психічній діяльності людини;

• з’ясування ролі історично вироблених суспільством цінностей (мови, досягнень мистецтва, техніки) у формуванні людського індивіда як особистості.

Гетерохронність – нерівномірність розвитку.

Сензитивність – період найбільш сприятливий для розвитку функцій.

Інтегрованість – по мірі розвитку окремі функції стають найбільш пов’язані між собою, розвиток здійснюється від окремого до загального.

Пластичність – функції можуть пристосовуватися до змінених обставин.

Компенсаторність – при враженні однієї функції навантаження йде на іншу функцію.

Акселерація – прискорення психо-фізичного розвитку.

Ретардація – уповільнення процесу старіння.

Передумовою психічного розвитку є біологічні фактори, а соціальні фактори є рушійною силою розвитку.

Рушійною силою розвитку є протиріччя.

Зони розвитку (С.Л. Виготський):

Зона актуального розвитку – це наявний рівень психологічних можливостей дитини.

Зона найближчого розвитку – це ті можливості, які дитина проявляє за допомогою дорослого.

Основні концепції розвитку

Біологізаторський підхід – робили спробу переносу законів біології в області вивчення дитячої поведінки. В основу було покладено спадковість.

1. Теорія Холла – онтогенез коротке повторення філогенезу.

2. “Конституційна теорія” – родоначальник Е. Кречмер та Е. Йенш висунули гіпотезу про існування взаємозв’язку між фізичним типом людини та особливостями психічного розвитку.

3. Блонський запропонував механістичну концепцію розвитку дитини.

Соціологізаторський підхід – головний фактор розвитку особистості – соціальний. Дитина пристосовується до соціального середовища.

1. Гештальтпсихологія (К. Левін) розглядає поведінку людини як функцію особистості та її найближчого середовища.

2. Когнітивна модель Ж. Піаже – увага зосереджена на розвитку пізнавальних процесів, а розвиток емоційно-мотиваційної сфери залишається в тіні.

3. Теорія рефлексології – закони поведінки дитячого колективу слід шукати в законах соціальної колективної рефлесології.

4. Епігенитична концепція розвитку Е.Еріксона – у розвитку людини виділяють соматичну сторону (предмет вивчення білогії), розвиток свідомого “Я”(область інтересів психолога) і соціальний розвиток, який визначається суспільними науками.

Періодизація – це розподіл онтогенезу на етапи, які підготовлені попереднім розвитком і є основою для подальшого розвитку.

Критерії періодизації:

Соціальна ситуація розвитку (Божович) – це особливе співвідношення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, які є типовими для кожного вікового етапу.

Особистісні новоутворення (Божович) – це ті кількісні і якісні зміни психічного розвитку, які визначають свідомість і особистість людини на даному етапі по відношенню до дійсності.

Провідна діяльність (Леонтьєв) – це та діяльність дитини, виконання якої в найбільшій мірі визначає її психічний розвиток і виникнення основних психічних новоутворень на даному етапі розвитку і є основою для нової діяльності.