3.2. Загальна характеристика Організації Договору про колективну безпеку

15 травня 1992 р. у місті Ташкенті (Республіка Узбекистан) президенти Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану й Узбекистану підписали Договір про колективну безпеку (ДКБ). Пізніше до нього приєдналися Білорусь, Грузія й Азербайджан. Сам договір зареєстрований 1 листопада 1995 р. в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй. Головні зусилля національних командувань суверенних держав були спрямовані на поділ спадщини Радянських збройних сил і формування власних армій.

Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) – військово-політичний союз, створений колишніми радянськими республіками на підставі вищезгаданого Договору про колективну безпеку (ДКБ). На сьогодні до ОДКБ входять 7 країн: Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан і Узбекистан.

У доктринальному плані ДКБ виражає суто оборонну спрямованість військової політики держав-учасниць при пріоритеті політичних засобів запобігання і ліквідації військових конфліктів. За своїм змістом він є передусім чинником військово-політичного стримування. Держави-учасниці Договору нікого не розглядають як противника і виступають за взаємовигідну співпрацю з усіма державами. Договір залишається відкритим для приєднання до нього інших держав, які розділяють його цілі і принципи.

Мета ДКБ – спільними зусиллями запобігти, а в разі необхідності ліквідовувати військову загрозу суверенітету і територіальній цілісності держав-учасниць.

Держави-учасниці домовилися для протидії новим викликам і загрозам національній, регіональній і міжнародній безпеці активізувати діяльність в цьому напрямі, роблячи конкретні дії, спрямовані на рішучу боротьбу проти міжнародного тероризму.

На Сесії Ради колективної безпеки (РКБ) 2 квітня 1999 р. в Москві було підписано Протокол про продовження Договору про колективну безпеку. Він ратифікований всіма зазначеними вище державами. Протоколом передбачено автоматичне продовження терміну дії Договору на наступний п'ятирічний період.

Президенти держав-учасниць Договору про колективну безпеку (ДКБ) від 15 травня 1992 р. підписали в Кишиневі 7 жовтня 2002 р. Статут Організації ДКБ і Угоду про правовий статус ОДКБ.

Принципово важливим стало включення до Статуту ОДКБ положення про те, що однією з основних цілей Організації і напрямів її діяльності визначається координація і об'єднання зусиль у боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими нетрадиційними загрозами безпеці. Водночас зафіксовано зобов'язання держав-членів погоджувати і координувати свої зовнішньополітичні позиції з міжнародних і регіональних проблем безпеки.

Підвищенню ефективності Організації сприло створення при ОДКБ Постійної Ради (до її складу входять Повноважні представники, що призначаються державами-членами), якій доручається координація взаємодії держав-членів у реалізації рішень, що приймаються в рамках Організації.

Статутом передбачається обов'язковість виконання рішень, що приймаються, і санкції за їх невиконання. Окремим державам або міжнародним організаціям надається статус спостерігачів при ОДКБ.

Статут і Угода про правовий статус ОДКБ набрали чинності 18 вересня 2003 р., з дати здачі депозитарію (Генеральному секретареві Організації) письмового повідомлення країнами, що його підписали, про ратифікацію цих документів.

На основі Статуту та в його розвиток розроблені положення, які регламентують діяльність Організації, у тому числі про органи ОДКБ, організаційні й фінансові питання, які були прийняті на сесії РКБ в Душанбе 28 квітня 2003 р.

18 вересня 2003 р. співпраця в рамках Договору перетворена в Міжнародну регіональну організацію, відповідно до Глави VIII Статуту ООН – Організацію Договору про колективну безпеку. Це рішення було викликане необхідністю адаптації Договору до динаміки регіональної і міжнародної безпеки, протидії новим викликам і загрозам.

Головним завданням створеної Організації є координація і поглиблення військово-політичної взаємодії, становлення багатосторонніх структур і механізмів співпраці, покликаних забезпечувати на колективній основі національну безпеку держав-учасниць, надавати необхідну допомогу, включаючи військову, країні-члену, яка стала жертвою агресії.

Органи, створені в рамках ОДКБ:

Рада колективної безпеки (РКБ) – найвищий орган Організації.

Рада розглядає принципові питання діяльності Організації і приймає рішення, спрямовані на реалізацію її цілей і завдань, а також забезпечує координацію і спільну діяльність держав-членів для реалізації цих цілей.

До складу Ради входять глави держав-членів.

У період між сесіями РКБ питаннями координації взаємодії держав-членів у реалізації рішень, що приймаються органами Організації, займається Постійна рада, яка складається з повноважних представників, що призначаються державами-членами.

Рада міністрів оборони (РМО) – консультативний і виконавчий орган Організації з питань координації взаємодії держав-членів у сфері військової політики, військового будівництва і військово-технічного співробітництва.

Комітет секретарів рад безпеки (КСРБ) – консультативний і виконавчий орган Організації з питань координації взаємодії держав-членів у сфері забезпечення їхньої національної безпеки.

Генеральний секретар Організації є вищою адміністративною посадовою особою і здійснює керівництво Секретаріатом Організації. Призначається рішенням РКБ з числа громадян держав-членів і підзвітний Раді.

Секретаріат Організації – постійно діючий робочий орган Організації, який займається організаційним, інформаційним, аналітичним і консультативним забезпеченням діяльності інших органів Організації.

Об'єднаний штаб ОДКБ – постійно діючий робочий орган Організації і РМО ОДКБ, який відповідає за підготовку пропозицій і реалізацію рішень з військової складової ОДКБ. Головна мета цього військово-штабного органу полягає у активізації роботи зі зміцнення військової складової Організації.

2 грудня 2004 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію про надання Організації Договору про колективну безпеку статусу спостерігача в Генеральній Асамблеї ООН.