2. Міжнародний фінансовий ринок та його структура

Процес міжнародного руху товарів, послуг, капіталу, ви­робнича і науково-технічна співпраця, міграція робочої сили, туризм породжують грошові вимоги і зобов'язання учасників міжнародних економічних відносин.

Міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою гро­шових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн, обслуговується валютним ринком.

Валютний ринок у широкому розумінні — це сфера еконо­мічних відносин, що виявляються за умови здійснення опера­цій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іно­земній валюті, а також операцій з інвестування валютного ка­піталу. Саме на валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців і покупців валютних цінностей.

З організаційно-технічного погляду валютний ринок — це певна сукупність сучасних засобів телекомунікації, що пов'язують між собою банки і біржі різних країн, що здійснюють валютні операції і обслуговуючі міжнародні розрахунки.

З інституційного погляду валютні ринки — це сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо транснаціо­нальних корпорацій (ТНК).

Світові валютні ринки обслуговують рух грошових потоків, що охоплюють обмін між державами товарів, послуг, капіталу.

Рух валютних і фінансових ресурсів здійснюється завдяки: валютним операціям; валютно-кредитному і розрахунковому обслуговуванню купівлі та продажу товарів і послуг; інозем­ним інвестиціям; операціям з цінними паперами; перерозподі­лу національних доходів у вигляді допомоги країнам, що роз­виваються і внесків у міжнародні організації.

Національні валютні ринки забезпечують рух грошових потоків усередині країни і обслуговують зв'язок зі світовими валютними центрами. Ступінь залучення національних рин­ків до операцій світового валютного ринку залежить від ступе­ня інтегрованості економіки країни у світове господарство, від стану її валютно-кредитної системи і системи оподаткування, рівня валютного контролю і валютного регулювання (міри сво­боди дій нерезидентів на національному валютному і фондово­му ринках), стабільності політичної системи країни і, нарешті, від зручного її географічного положення.

Разом зі світовими і національними центрами валютної тор­гівлі існують регіональні валютні ринки, наприклад європей­ська валютна система, що виникла на основі регіональної еко­номічної інтеграції країн Західної Європи.

Сучасні світові валютні ринки характеризуються такими основними особливостями¹:

1. інтернаціоналізація валютних ринків на базі інтернаціо­налізації господарських зв'язків, широкого використання електронних засобів зв'язку і здійснення операцій і розрахун­ків за ними;

2. здійснення операцй безперервно протягом доби по черзі у всіх частинах світу;

3. уніфікована техніка валютних операцій, розрахунки за кореспондентськими рахунками банків;

4. широкий розвиток валютних операцій з метою страхуван­ня валютних і кредитних ризиків. За цієї умови валютні опера­ції, що раніше практикувалися, відображалися в банківських балансах, замінюються терміновими та іншими валютними операціями, які враховуються на позабалансових статтях;

5. значне перевищення спекулятивних і арбітражних опе­рацій валютних, які пов'язані з комерційними операціями, число їх учасників різко зросло і враховує не тільки банки і ТНК, але й інших юридичних і навіть фізичних осіб;

6. нестабільність валют, курс яких, подібно до своєрідного біржового товару, має часто свої тенденції, не залежні від фун­даментальних економічних чинників.

Світовий валютний ринок — наймогутніший і ліквідний, але вкрай чутливий до економічних і політичних новин.

З функціонального погляду валютні ринки забезпечують: своєчасне здійснення міжнародних розрахунків; регулювання валютних курсів; диверсифікацію валютних резервів; страху­вання валютних ризиків; отримання прибутку учасниками ва­лютного ринку у вигляді різниці курсів валют; проведення ва­лютної політики, спрямованої на державне регулювання на­ціональної економіки, і узгодженої політики в межах світо­вого господарства.

Учасниками валютних ринків є банки, валютні біржі, бро­керські фірми, зовнішньоторговельні і виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації. За кри­терієм ступеня комерційного ризику можна виділити підпри­ємців, інвесторів, спекулянтів, хеджерів і гравців, що функ­ціонують на валютному ринку. Такий поділ має суто умовний характер, оскільки в діях окремих учасників валютного ринку поєднуються інтереси інвесторів, спекулянтів, підприємців, гравців.

Обов'язковим учасником валютного ринку є спекулянт, ри­зик якого наперед розрахований і виправданий прагненням одержати максимальний прибуток. Професійними спекулян­тами валютного ринку є валютні дилери — як фізичні, так і юридичні особи.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу, пов'язаний із наданням валютних і товарних активів одними суб'єктами світової системи господарства іншим на умовах платності, строковості, повернення¹.

Міжнародне кредитування здійснюється у різноманітних формах та видах. Для зручності вивчення та використання, ос­танні класифікують за головними ознаками, які характеризу­ють кредит із різних боків (за об'єктами і джерелами кредиту­вання, терміном надання та ін.).

Головною ознакою класифікації є поділ кредитів за об'єк­тами кредитування, відповідно до якого міжнародний кредит (так, як і внутрішній) виступає у двох основних формах: то­варного (комерційного), кредиту та грошового (банківського) кредиту.

Існує і змішана форма міжнародного кредиту — фірмово-банківські кредити.

За джерелами у структурі міжнародного зовнішнього фі­нансування вирізняють офіційні та приватні кошти. Офіційні охоплюють двосторонні міжурядові кредити (головним чином міжурядові позики, які надаються найчастіше промислово розвинутими країнами державам, що розвиваються, і тісно пов'язані з різними національними, регіональними та міжна­родними програмами допомоги. До приватних кредитів нале­жать фірмові, банківські кредити, синдиковані банківські по­зики та ін.

За терміном кредити поділяються на: короткострокові — до одного року; середньострокові — від одного року до п'яти (інколи до семи — восьми) років; довгострокові — понад де­сять років. Частиною довгострокового кредиту є позики — за­лучення державними та приватними корпораціями позичко­вих коштів на національному та світовому ринках позичкових капіталів завдяки випуску власних боргових зобов'язань. Дов­гострокові кредити і позики обслуговують розширене відтво­рення основного капіталу, експорт машин, обладнання, реалі­зацію промислових проектів.

За видами зовнішньоекономічної діяльності кредити поділяються на комерційні, тобто ті, що пов'язані із зовнішньо­торговельними операціями; фінансові, які використовуються на будь-які цілі, у тому числі й погашення заборгованості, ін­вестування у цінні папери для обслуговування змішаних форм вивезення капіталів, товарів та послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

За призначенням міжнародні кредити, так як і внутрішні, можна поділити на продуктивні і непродуктивні. До продук­тивних належать кредити, призначені для розвитку економі­ки країни-позичальника: для закупівлі промислового облад­нання, матеріалів, ліцензій, ноу-хау, оплати виробничих по­слуг, забезпечення зовнішньоторговельних угод та інших господарських потреб. Непродуктивні кредити пов'язані з утриманням урядового апарату, армії, закупівлею зброї, пога­шенням зовнішньої заборгованості за раніше отриманими кре­дитами та ін.

За валютою позики вирізняють: міжнародні кредити у ва­люті країни-боржника або країни-кредитора; у валюті тре­тьої країни; у міжнародних розрахункових валютних одини­цях (СДР, колишня ЕКЮ). Найчастіше міжнародний кредит надається у валюті країни-кредитора.

За забезпеченням міжнародні кредити класифікують на за­безпечені та бланкові. Забезпечені надаються під товари, това-ророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість та коштовності. Інколи використовують частину офіційних золотих запасів країни. Бланковий кредит надається під зобов'язання боржника погасити його у встанов­лений термін і оформляється соло-векселем з одним підписом — позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контоко­рент та овердрафт.

Різновидом міжнародного кредиту є валютний кредит, тоб­то кредит у певній валюті чи валютах, призначений для пога­шення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного курсу національної грошової одиниці, поповнення офіційних валют­них резервів.

Кредити за компенсаційними угодами передбачають взаєм­ні поставки товарів однакової вартості, коли країна-позичальник отримує у кредит на 8—15 років машини, обладнання для створення чи реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, збагачення сировини, а погашення кредиту здійс­нюється поставками продукції цих підприємств. Такі кредити надаються, як правило, банківськими консорціумами.

Проектне фінансування — нова форма кредитування країн, що розвиваються, яка передбачає спільне фінансування кількома кредитними установами великих, переважно інфраструктурних, проектів. Ініціаторами спільного фінансування є міжнародні фінансові інституції, які залучають до цих опера­цій приватні банки. Останні кредитують найбільш прибуткову частину проекту на пільгових умовах, встановлюючи процент­ну ставку, нижчу за ринкову.

Серед інших боргових інструментів особливу групу станов­лять експортні кредити. їх специфічною рисою є зв'язаний ха­рактер, тобто наявність так званого зв'язуючого застереження у кредитній угоді. Сутність застереження полягає в тому, що позичальник має використати цей кредит виключно на зазна­чені цілі, наприклад, на придбання товарів, вироблених у країні-кредиторі.

Експортні кредити поділяються на: короткострокові (нада­ються і використовуються в межах одного року для кредиту­вання експорту споживчих товарів та сировини; середньостро-кові (надаються на строк від одного до п'яти років) і використо­вуються для кредитування експорту машин та обладнання; довгострокові (надаються на строк понад п'ять років) і вико­ристовуються для кредитування експорту інвестиційних то­варів та великих проектів.

Механізм експортного кредитування створює умови для прихованого субсидування експорту і тому може розглядатися як метод стимулювання урядом національного експортоорієн-тованого виробництва. Інколи експортні кредити розглядають­ся як різновид зовнішньої міждержавної допомоги, оскільки процентні ставки за експортними кредитами є значно нижчи­ми порівняно зі ставками за іншими видами кредитів. При цьо-

му різниця між поточною ринковою ставкою і ставкою за екс­портним кредитом становить розмір субсидування.

Механізм експортного кредитування передбачає: надання державними банками субсидованих кредитів національним експортерам за ставкою, нижчою від ринкової; надання дер­жавних кредитів іноземним імпортерам за умов обов'язкових закупівель товарів, виробниками яких є фірми країни-креди-тора (зв'язаний кредит); страхування експортних ризиків на­ціональних експортерів.

За формою міжнародні кредити поділяються на фінансові і комерційні.

Фінансовий кредит — це грошовий кредит, наданий бан­ками на умовах повернення, терміновості, платності й забез­печеності¹.

Багато держав, використовуючи створені системи кредиту­вання експорту і страхування експортних кредитів, здійсню­ють фінансову підтримку своїх банків-кредиторів і фірм-екс-портерів.

У міжнародному бізнесі поширена практика надання син­дикованих кредитів.

Синдиковані кредити — це кредити, надані двома і біль­ше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові. Для надання синдикованого креди­ту група банків-кредиторів об'єднує на визначений термін свої тимчасово вільні кошти.

Кожен банк встановлює свій порядок видачі кредитів, пе­релік обов'язкових документів, наданих позичальником бан­ку. Це переважно установчі документи; ліцензія, якщо діяль­ність, для здійснення якої береться кредит, підлягає ліцен­зуванню; баланспозичальника; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір поручництва, га­рантія, договір про заставу, договір страхування); економіч­не обґрунтування одержання прибутку, достатнього для своєчасного погашення кредиту; документи, що підтверджу­ють повноваження особи, яка підписала кредитний договір, та інші документи.

Комерційний кредит — це кредит як різновид розрахун­ків, тобто розрахунків із розстрочкою платежів.

Розмір відсотка залежить від розміру кредиту, його трива­лості, типу валюти, ризику неплатежу і виду забезпечення (банківська гарантія, акредитив та ін.). Зокрема, чим тривалі­ший термін кредиту, тим, звичайно, вища ставка річного від­сотка і тому, наприклад, ціна кредиту у розмірі 6—8 % річних може виявитися занадто високою для 3-місячного кредиту і нормальною для 1—1,5-річного. Крім того, якщо валюта кре­диту сильна і стійка, кредитні відсотки будуть нижчими, ніж у випадку використання слабких валют, чий курс може бути схильний до значних коливань.

У світовій практиці використовують таку формулу розра­хунку величини відсотків, зарахованих за кредит:

(9.1)

де В — вартісна величина нарахованих відсотків;

Б — величина основного боргу;

С_р — річна відсоткова ставка за кредитом;

Д — кількість днів користування кредитом;

360 — кількість днів у році, прийнята за базу (може вико­ристовуватись 365 днів).

Приклад

Підприємством "К" був наданий фірмовий кредит фірмі "2" На суму 180 000 дол. США на 45 днів за ставкою 6 % річних. Величина нарахованих відсотків буде розрахована так:

У торгових контрактах може бути передбачена поступова оплата продукції. Наприклад, за поставки товару на 180 000 дол. США на умовах розстрочки платежу, за процентної став­ки 5 % річних у контрактах зафіксовано, і до 90 000 дол. США — через 90 днів з дати відвантаження. В подібних випадках у світовій практиці використовують такі способи калькуляції нарахованих відсотків: лінійний (іноді називають прогресив­ним), штафельний (регресивний) та пропорційний.

За лінійного методу величина розраховується для кожної частини кредиту окремо з дати надання кредиту. У наведеному прикладі за допомогою цього методу загальна величина відсот­ків буде нараховуватися в три етапи:

За штафельного способу нарахування відсотків відбуваєть­ся на залишок основного боргу за час з дати його використання до дати погашення. У нашому прикладі загальна сума нарахо­ваних відсотків згідно зі штафельним методом калькулюється за формулою

Пропорційний (змішаний) спосіб нарахування відсотків по­лягає у підрахуванні загальної суми відсотків з кредиту та її поділ на число платежів (траншів). За такого способу відсотки виплачуються рівними внесками. У нашому прикладі загальна сума відсотків за кредитом становить 1687,5 дол. СІЛА.

Поділивши цю суму на кількість траншів, визначаємо вели­чину одноразової виплати відсотків.

Відсотки за кредитом зазвичай починають нараховувати з моменту закінчення поставки, а їхню виплату здійснюють по­слідовними внесками одночасно з оплатою кожної частини платежу за контрактом. Поширеною є практика виставлення векселів на частину основного боргу, що належить до сплати, і нарахованих відсотків. У контракті, а також у рахунку-фак-турі зазвичай суворо фіксується графік оплати основного боргу і нарахованих відсотків.

Покупець, як правило, виграє при нарахуванні відсотків прогресивним способом і виплаті їх нечастими внесками, на­приклад, піврічними, а не квартальними. Продавець, навпаки, об'єктивно зацікавлений у використанні регресивного способу і виплаті частішими внесками.