Ілюстрації до лекції

1. 2. 3.	О. Мурашко Автопортрет (1918р.) О. Мурашко Дівчина у червоному капелюсі (1902) В. Кричевський Наречена ( фрагмент,1910)
4.	Г. Нарбут . Графічні роботи
5. 6.	Вінсент Ван Гог Соняшники Е. Мунк Крик
7. 8. 9.	Казимир Малевич Супрематична композиція (1916р.) Пабло Пікассо Герніка (1937) Сальвадор Далі Передчуття громадської війни
10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26.	Володимир Татлін Пам’ятник ІІІ Інтернаціоналу (модель) (1918) Олександр Архипенко Танцівниця Олександр Богомазов Правка пил(1927) Василь Єрмилов Графічна композиція Віктор Пальмов В селі (1927) Віктор Пальмов Перше травня (1929) Журнал «Нова генерація» № 3, 1927 Брати Стенберги Михайло Бойчук (фото 1920-х рр..) Михайло Бойчук Молочниця (1922) Тиміш Бойчук Жінки біля яблуні (1920) В. Седляр В школі лікнепу (1929) В. Рокицький Біля яблуні (1928) В. Меллер Блакитна танцівниця (1919) А. Петрицький Портрет М. Семенка А. Петрицький Портрет Леся Курбаса (не зберігся) А. Петрицький Театральний ескіз
27. 28. 29. 30. 31. 32. 33. 34. 35. 36.	Будівля Держпрому у Харкові Палац культури залізничників у Харкові Кооперативний будинок « Лікар» у Києві (1930) Ле Корбюзье Вілла Савой (Франція) Іван Кавалерідзе Пам’ятник Артему у Бахмуті (фото 1930-х рр..) Іван Кавалерідзе Пам’ятник Артему у Слов’яногорську Алла Горська. Фото Жарптиця. Монументальна композиція А. Горської у Донецьку Сергій Параджанов. Фото В. Мельниченко, А. Рибачук Стіна пам’яті на Байковому кладовищі у Києві (панорамне фото зроблене авторами перед знищеням твору)

Лекція 8. Україна у сучасному світовому культурному просторі

1. Тенденції розвитку української культури в добу незалежності.

2. Масова культура і постмодерн.

3. Культура української діаспори.

Ключові слова і терміни

Маргінали,ЮНЕСКО, масова культура,бестселер, кітч, концептуалізм, постмодерн, поп-арт, нонконформізм, соцарт, діаспора.

1. Тенденції розвитку української культури в добу незалежності.

Новий етап у розвитку української культури пов’язаний зі створенням у 1991 р. незалежної держави Україна. У розвитку національної культури намітилися нові тенденції, відкрилися якісно нові перспективи. Конституція України (1996 р.) закріпила положення про статус української мови як державної, про єдність українського культурного простору, консолідацію та розвиток української нації, її історичної свідомості, традиції і культури, підкресливши тим самим, що держава зацікавлена в розвитку національної культури. Саме на культуру покладається вирішення таких проблем, як інтеграція суспільства, його гуманізація і демократизація, всебічний розвиток особистості, національне самовідтворення та самоутвердження, подолання комплексу меншовартості, створення сильної культурної традиції, яка гарантувала б незворотність процесу державотворення.

Провідною тенденцією розвитку культури стало засвоєння величезної національно-культурної спадщини, яка є фундаментом будівництва сучасної української культури. В контекст сучасної української культури увійшли твори таких велетнів української духовності, як М.Костомаров, П.Куліш, М.Максимович, М.Драгоманов, І.Огієнко, В.Винниченко, М.Грушевський, С.Єфремов, творчість великої плеяди митців українського відродження ХХ століття. Слід додати і опубліковані лише тепер раніше написані “в шухляду” твори радянського часу, а також численний доробок української діаспори. Останніми роками опубліковано численні джерела, монографії, наукові праці з української культури, нині виходить друком фундаментальна п’ятитомна праця вчених НАН України “Історія української культури”.

Культурна спадщина і пам’ять повертаються до нас і у відроджених з руїн і забуття історико-культурних пам’ятках, зокрема, таких всесвітньо відомих, як Михайлівський золотоверхий монастир, Успенський собор Києво-Печерської лаври, церква Богородиці Пирогощі на Подолі, Густинський монастир, Петропавлівський монастир у Глухові. Відновлюються численні скульптурні пам’ятки минулого, зводяться нові на честь видатних діячів нашої історії. У Києві – це пам’ятники княгині Ользі, Ярославу Мудрому, Петру Сагайдачному, комплекс споруд на Майдані Незалежності. Повертаються історичні назви селищам і місцевостям, вулицям, розпочато копітку роботу по реституції (поверненню) в Україну цінностей національної культури, що з різних причин опинилися за кордоном.

Нині в Україні діють понад шістдесят історико-культурних заповідників. За роки незалежності їх мережа значно зросла і поширилась. Статус пам’яток, що входять до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО¹⁰ отримали Софія Київська, Києво-Печерська Лавра, стародавній центр Львова. Національного статусу набули пам’ятки Херсонеса Таврійського, острова Хортиця, давнього Галича, Переяслава, Кам’янця-Подільського, Чигирина, Суботова та ін.

У 2009 р. завершена реставрація і відновлення пам’яток гетьманської столиці Батурина. Останніми роками активізувалась робота по відродженню стародавніх замків і фортець козацької доби. Відновлені фортеці у Дубно, Золочеві, Хотині, Сутківцях, повертають до життя Підгорецький замок, що має стати філією львівської картинної галереї, центром міжнародного туристичного маршруту «золота підкова замків і фортець України». Але чимала кількість пам’яток ще тільки чекає на реставрацію.

Адже розвиток культури неминуче пов’язаний з її матеріальним станом. Нині представники влади констатують, що нагальні потреби культури фінансуються з держбюджету лише на третину від необхідного. Розв’язання цієї проблеми, як відомо, лежить, насамперед, через ефективне реформування економіки, вдосконалення податкової системи. У найбільш тяжкому становищі опинились український кінематограф, книговидання, бібліотеки, народні виконавські колективи, заклади культури у провінції – тобто ті, що потребують державної підтримки і значних капіталовкладень. Негативною є тенденція різкого зростання комерціалізації частини культури. Це особливо помітно на телебаченні, в пресі, театрі тощо. В намаганні вижити в умовах ринку, створюються комерційно виграшні, але духовно низько вартісні проекти, розраховані на невибагливий смак, а подекуди практикується показ відвертого кітчу та антикультури.

Найбільш ефективний спосіб протидії негативним тенденціям є формування духовного імунітету особистості, для якої справжня культура – найорганічніша сфера буття і спосіб самореалізації. Здійснення цього завдання потребує долучення найширшого і різноманітного спектру культурних надбань, як України так і світу, піднесення на рівень світових стандартів системи виховання та освіти, ролі інтелігенції в суспільстві та її соціального статусу.

Нині, як ніколи раніше, Україна має можливість скористатись кращим світовим досвідом з вирішення соціально-культурних проблем. Тенденція до поглиблення міжнародних культурних зв’язків є однією з найхарактерніших ознак часу. У роки незалежності Україна підписала угоду про культурну співпрацю з урядами більше як 60 країн світу, сотнями громадських культурних установ та фондів. Культурними акціями світового масштабу стали міжнародні конкурси артистів балету ім. С.Лифаря, що проводяться в Києві з 1994 р., міжнародний фестиваль сучасної музики “Таврійські ігри”, міжнародний конкурс молодих виконавців класичної музики “Володимир Крайнєв запрошує”.

Величезний успіх мала у багатьох країнах світу виставка “Золото степів України”, у США тріумфально пройшла виставка мозаїк Київської Софії та Михайлівського монастиря під назвою “Слава Візантії”. Зміцненню міжнародного авторитету України сприяють також численні виступи за кордоном українських виконавських колективів, експозиції художників, виставки творів з колекцій провідних музеїв. Однак потенціал України, як однієї з найбільших країн Європи, у сфері культурної співпраці з іншими народами ще далеко не вичерпаний.

Закріплення позитивних і подолання негативних тенденцій в розвитку культури залежить від наполегливої і цілеспрямованої праці як усіх державних органів, так і кожного громадянина. Запорукою успіху в досягненні цієї мети є могутній культурний потенціал нації, унікальна спадщина, що дісталась нам від предків, а також життєдайні процеси демократизації суспільства, що є головним рушієм культурного процесу, гарантом подальшого розквіту української культури в часі і просторі ХХІ ст.