3А.2. Характеристика теоретико-методологічних основ конфліктології

3А.2.1. Конфліктологія як спеціальна дисципліна має теоретичний та емпіричний рівні.

На теоретичному рівні вона містить широкі узагальнення, що дозволяють формулювати загальні закони конфліктної поведінки (взаємодії), незважаючи на особливості, притаманні окремим типам і формам конфліктів.

На емпіричному рівні фундамент конфліктології утворюють емпіричні дослідження, що включають емпіричний рівень узагальнень, робочі поняття, методи діагностики, напруження, соціальної технології, націлені на вирішення конфліктів та їх свідоме регулювання, прогнозування та запобігання.

Особливо підкреслити методологічну функцію філософії, котра реалізується у загальному філософському методі, віддзеркалюючи зміст цієї функції.

Зв’язок конфліктології з іншими науками розкриваються в наступних аспектах:

Перший аспект полягає в тому, що конфліктологія спирається на принципи пізнання, які напрацьовані в межах інших наук і дозволяє глубже зрозуміти предмет конфліктологічних досліджень. Такими принципами є: принцип загального взаємозв’язку, детермінізм, розвиток, системний підхід, синергетичний підхід, соціально-діяльного контексту, особистісного підходу, додатковості тощо.

Другий аспект – у творчому використанні конфліктологією методів дослідження інших наук (система методів конфліктології буде висвітлена в наступній окремій лекції).

Зі свого боку, конфліктологія має і зворотній зв’язок, тобто зворотній вплив на ці науки. Приміром, конфліктологічні проблеми в сфері міжособистісних відносин стимулює вирішення багатьох психологічних, соціологічних, політико-дипломатичних, правових, педагогічних, виховних, морально-етичних проблем, зокрема у проблемі спілкування, взаємовідносин, соціально-психологічного клімату та багато інших.За своєю сутністю наука є квінтесенцією суб’єктивних можливостей людини, і тому логіка її самовизначення і саморозвитку з самого початку спричинена ідеєю розкриття суб’єктивних сил людини.

Сучасна ситуація переосмислення орієнтирів розвитку суспільства і окремої особистості роблять вельми значущим вміння не допустити конфліктів, або ж вирішувати їх правдиво та конструктивно в інтересах обох сторін.

Найбільш загальне уявлення про конфліктологію як науку дає семантика слова „конфліктологія” – „наука про конфлікти”. Більш точне уявлення можна отримати з наступних визначень:

Конфліктологія (від лат. konflikt – зіткнення, грець, logos – вчення, наука) – наука про зіткнення, проблемне функціювання особи, людського суспільства, природи та взаємодії людини і природи.

Конфліктологія — відносно нова і специфічна область наукових знань, котра вивчає теорію і практику виявлення, попередження і розв’язання конфліктів.

Конфліктологія — прикладна наукова дисципліна і, разом з тим, область професійної діяльності, котра вимагає спеціальних знань, умінь і навиків щодо врегулювання конфліктів і, відповідно, спеціальної підготовки.

Конфліктологія — це система знань про закономірності та механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи та методи управління ними.

3а.2.2. Об’єкт, предмет i методи наукового дослідження конфліктологія”. Наведені вище визначення, цілі та завдання конфліктології зумовлюють відповідне явище як об’єкт дослідження, котрій розкривається у вигляді предмету, а саме:

Об’єктом вивчення конфліктології є всі види конфліктів. У нашому випадку – навчального курсу „Конфліктологія і теорії переговорів” – акцент робиться на дослідженні і вивченні соціально-політичних (внутрідержавних, міждержавних, міжнародних, міжцивілізаційних) конфліктів.

Предметом конфліктології як інтеграційної міжгалузевої області наукових знань є загальні закономірності виникнення, розвитку і розв’язання конфліктів, а також основні принципи, способи та прийоми діяльності щодо конфлікту, тобто управління конфліктом.

Предмет вивчення загальної конфліктології — природа виникнення і розвитку конфліктної ситуації, вимірювання ступеня розвитку конфлікту, можливі шляхи цілеспрямованого впливу на конфліктну ситуацію.

Предметом конфліктології як навчальної дисципліни є поведінка особи або групи, яка призводить до конфліктів, а також взаємовідносини людей у процесі вирішення конфлікту.

Конфліктологія як наука має декілька напрямів:

• філософсько-соціальний (охоплює загальні тенденції розвитку конфлікту на макрорівні);

• організаційно-соціологічний (вивчає причини та динаміку конфліктів організацій, груп і колективів);

• індивідуально-психологічний (вивчає психофізичні особливості та характеристики окремих осіб, їх поведінку в конфлікті).

Детальніше зупинимося на організаційно-соціологічному та індивідуально-психологічному напрямах, оскільки вони мають найбільший практичний інтерес. Ці два напрямки тісно переплітаються з рядом управлінських дисциплін: „Управління персоналом”, „Психологія” (загальна соціальна), „Соціологія”. Загальним у цих напрямах досліджень є предмет вивчення – поведінка індивідуума.

Специфіка конфліктології полягає в тому, що вона основну увагу приділяє причинам формування та розвитку протиріч у системі відносин індивідуумів і груп, їх переростанню в конфлікти; вивчає шляхи попередження та методи управління конфліктами, які виникли.

Оскільки конфліктологія є міждисциплінарною наукою, існують різноманітні методи її вивчення (табл. 1.1) залежно від характеру конфліктів, кількості осіб, які приймають у них участь, а також інших умов і факторів, які зумовлюють необхідність використання ситуаційного підходу.

Таблиця 1.1. Методи дослідження конфліктології

Загальні методи	Часткові або конкретні методи
Методи вивчення і оцінювання особи	Спостереження. Опитування. Тестування.
Методи вивчення і оцінювання соціально-психологічних явищ у групах	Спостереження. Опитування. Соціометричний метод.
Методи діагностики і аналізу конфліктів	Спостереження. Опитування. Методи традиційної логіки (аналіз, синтез). Факторний аналіз. Експертний аналіз. Кореляційний аналіз.
Методи управління конфліктами	Структурні методи. Міжособистісні методи. Внутрішньоособистісні методи. Переговори.