Висновки:

1. Конфліктологія – наука про закономірності виникнення, розвитку, завершення конфліктів, а також принципах, способах і прийомах їхнього конструктивного регулювання. Наукові конфліктологічні знання повинні бути не тільки результатом досліджень ученими конфліктів. Вони повинні спиратися на весь обсяг інформації, накопичений про конфлікти у процесі тривалої еволюції гуманітарних наук, котрі є у всіх релігійних навчаннях, у мистецтві, культурі, суспільно-політичній практиці, повсякденних знаннях, використовуваних людиною в повсякденному житті.

2. Аналізу конфліктів приділяли увагу багато мислителів, починаючи з моменту зародження наук. Вони відзначали як позитивну, так і негативну роль соціальних конфліктів у житті суспільства. В міру розвитку науки негативна оцінка наслідків конфліктів починає трохи домінувати. У релігійних навчаннях, так само як і в практичних знаннях, склалося суперечливе мтавлення до конфліктів і насильства. Співвідношення схвалення та критики насильства в проголошуваних суспільством принципах і реальній практиці в ході історії змінюється. Приблизно в однаковій кількості російських прислів’їв насильство і ненасильство оцінюються позитивно або негативно. У повсякденній свідомості не сформоване негативне ставлення до насильства. Характер відображення проблеми конфлікту в мистецтві та засобах масової інформації впливає на поведінку людини в реальних конфліктах.

3. Кількісний та якісний підходи до аналізу публікацій з радянської та вітчизняної конфліктології не протиставляються, а доповнюють один одного. Перші вітчизняні публікації, безпосередньо присвячені проблемі конфлікту, з’явилися в 1924 р. Нині дослідженням конфлікту займаються одинадцять наук: військові науки, мистецтвознавство, історичні науки, математика, педагогіка, правознавство, психологія, соціобіологія, соціологія і філософія. З проблеми конфлікту було захищено 225 дисертацій, опубліковано більш 311 книг і брошур, а також більш 1712 статей. Провідне положення у вивченні конфлікту нині займають психологія, соціологія і політологія. Представниками цих наук підготовлено 58% публікацій їхньої загальної кількості.

Історія радянської, російської і української конфліктології включає три періоди, кожний з який складається з ряду етапів.

I період – до 1924р. – зародження і розвиток конфліктологічних ідей у практичних знаннях, релігійних вченнях, мистецтві та культурі, поява перших наукових поглядів на конфлікт;

II період – 1924–1990 р. – становлення складових елементів конфліктологічної науки. Він включає чотири етапи.

Ill період – після 1990 р. – виділення конфліктології із одинадцяти наук як міждисциплінарної глузі в самостійну науку.

Установлено, що поки що міждисциплінарні та внутрідисциплінарні взаємодії в конфліктологів винятково слабкі. Досліджуючи конфлікти, автори дисертацій використовують приблизно 10% загальної кількості публікацій, котрі є по проблемі на момент захисту дисертацій у тій науці, якій вони представляють. Частка використання публікацій, котрі є на момент захисту дисертацій, в інших науках, котрі вивчають конфлікт, складає близько 1%. Автори дисертацій вказують у списку літератури 1,8% публікацій, котрі є на момент захисту дисертацій у всіх науках.

Міждисциплінарні зв’язки в галузі конфліктології до 1996 р. не мали тенденції до посилення. Найважливішим завданням всіх конфліктологів є більш широке знайомство з результатами роботи колег у всіх одинадцятьох галузях конфліктології.

Кожна з одинадцяти галузей знань, що вивчають конфлікт, пройшла свій шлях розвитку і зробила вагомий внесок у становлення науки про конфлікти. Саме ці знання покладені в основу міждисциплінарної науки — конфліктології.

Військова наука в конфліктології представлена найменшою кількістю робіт, а перша публікація з проблемі конфлікту з’явилася у 1988 році.

Мистецтвознавчий аналіз припускає „вторинне” відображення конфлікту, тобто вивчення описів конфліктних явищ у добутках культури і мистецтва.

Історики звичайно вивчають фактологічний аспект виникнення і розвитку міждержавних конфліктів, а також конфліктів між великими соціальними групами.

Математичні дослідження конфлікту зосереджені на створенні математичних моделей конфліктного взаємодії опонентів при дотриманні умови суворої формалізації параметрів і перемінних.

Об’єктом аналізу педагогів є в основному конфлікти в області освіти та сім’ї.

Політологічний аналіз конфліктів інтенсивно відбувається останні 10 років. Це пов’язано зі зростанням конфліктності соціуму на пострадянському просторі та бурхливому розвитку політології в цілому.

Правознавці одними з перших приступили до вивчення конфліктів, і сьогодні активно розвивається галузь конфліктології — юридична конфліктологія.

Психологія займає провідне положення серед наукових галузей, котрі вивчають конфлікт. Знання, отримані психологами, складають основу як теоретичних, так і практичних розділів конфліктології. Значно розширюють уявлення про конфлікт результати досліджень агресії і конкуренції у тваринному світі, виконані соціобіологами.

Піонерами вітчизняної науки у вивченні конфлікту є соціологи. За кількістю публікацій соціологія займає друге місце після психології. Як правило, вивчаються конфлікти різного рівня — від міжособистісних до міжнародних.

У філософії основні дослідження конфлікту пов’язані з виявленням закономірностей розвитку даного феномена, а також співвідношення категорій „протиріччя” і „конфлікт”.

У закордонній психології накопичені значні традиції вивчення міжособистісних конфліктів. В історії їхнього вивчення закордонними психологами можна виділити два етапи: початок ХХ століття — 50-і роки та кінець 50-х років ХХ ст. — нинішній час. На першому етапі конфлікт вивчався в рамках наступних підходів: психоаналітичного, соціотропного, етнологічного, теорії групової динаміки, фрустраційно-агресивного, поведінкового, соціометричного та інтеракціоністського.

На другому етапі розвивалися і нові напрямки дослідження міжособистісних конфліктів. Це теоретико-ігровий підхід, теорія організаційних систем та теорія і практика переговорного процесу.

В історії вивчення конфлікту в західній соціології виділяються три етапи: друга половина XIX в.; перша половина XX в. і друга половина XX в. На першому етапі основне дослідження конфлікту йшло в руслі соціал-дарвінізму і марксистської теорії. У першій половині нашого сторіччя найбільше активно розроблялися функціональна теорія конфлікту Г. Зиммеля і структурний функціоналізм Т. Парсонса. Останні десятиліття основні соціологічні дослідження йдуть у рамках таких напрямків, як теорія позитивно-функціонального конфлікту Л. Козера, конфліктна модель суспільства Р. Дарендорфа і загальна теорія конфлікту К. Боулдинга.

Політологічні дослідження конфлікту пов’язані з наступними напрямками: теорії політичних груп, теорії політичної стабільності та етнополітичної теорії. Теорії політичних груп представлені концепціями таких учених, як В. Парето і Г. Моска (теорія еліти), Ж. Сорель, Ф. Оппенгеймер, А. Бентли та ін. Серед теорій політичної стабільності виділяються концепції Дж. Блондела, Д. Истона, С. Липсета і Д. Сандерса. Етнополітичні теорії містять у собі концепцію внутрішнього колоніалізму (И. Гектер), теорію нерівномірного розвитку (Т. Нейрн) і етнополітичну концепцію Дж. Ротшильда.