2) Наливайко.

Повстання 1594-1596 рр. традиційно називають Наливайковим, хоча в ньому діяли три козацьких загони, які об'єдналися тільки па завершальному етапі боротьби. Низових козаків очолювали І Григорій Лобода (гетьман 1593-1596 рр.) і Матвій Шаула (гетьман 1596 р.). Колишній сотник надвірної корогви Я.Острозького Семерій (Северин) Наливайко, що йменував себе "запорозьким гетьманом", насправді ним не був. У 1593 р. він організував навколо себе самостійну козаччину — "охочих козаків", з якими протягом 1594- першої половини 1595 р. здійснив кілька вдалих походів у Молдавію, а з вересня 1595 р. розгорнув соціальний рух на Україні. Незабаром лави його загонів зросли до 4 тис. осіб. Від цього часу С.Наливайко вийшов на чільне місце серед старшин, перетворившись завдяки організаторським і воєнним здібностям та особистій мужності на найвпливовішого керівника повстання.

Козацькі загони в 1594-1595 рр. опанували Брацлавщину, Київщину, Поділля, Волинь та Білорусію) Селяни й міська біднота масово приєднувалися до козаків. Повстанці спустошували панські маєтки, захоплювали міста і замки, налагоджували самоврядування за козацьким зразком (Брацлавська міщанська республіка). Козацькі рухи збіглися в часі з кульмінацією боротьби навколо церковної унії. Козаччина з ряду причин (до повстанців приєднався брат ватажка священик Дем'ян Наливайко, котрий активно виступав проти унії, Семерій розраховував на підтримку впливового магната К.Острозького) стала на боці православної партії, і ця позиція відтоді набула принципового характеру.

На початок 1596 р. уряд кинув на придушення повстання коронне військо під командуванням гетьмана Станіслава Жулкевського. Козацькі сили були розпорошені, що вселяло ворогу надії розбити їх поодинці. Водночас здійснювалася тактика розколу повстанських рядів (протиставлення реєстрових основній масі козацтва, розпалювання взаємної недовіри між наливайківцями і запорожцями).

Маючи кількісну й якісну перевагу (6-7 тис. війська), С.Жулкевський діяв швидко, атакувавши, насамперед, невеликий півторатисячний загін С.Наливайка, який перебував на Волині. С.Наливайко, ведучи ар'єргардні бої, відступив в уманські ліси і відірвався від переслідувачів. У березні 1596 року загони С.Наливайка, Г.Лободи і М.Шаули з'єдналися під Білою Церквою, де розгромили передові підрозділи польських військ. Вирішальна битва відбулася 3 квітня в урочищі Гострий Камінь, поблизу Трипілля. Бій не виявив переможця, і війна продовжилась.

Об'єднані сили повстанців (6 тис. козаків) зосередилися під Переяславом. З ними було багато біженців. На раді вирішили відійти вглиб Задніпров'я. Проте С.Жулкевському вдалося переправитися через Дніпро під Києвом і у травні наздогнати повсталих недалеко від Лубен. Козаки, ставши табором на р.Солониці, два тижні оборонялися. Шляхом переговорів С.Жулкевському вдалося розколоти старшину й рядове козацтво. Серед повстанців виникли незгоди. Гетьман Г.Лобода, запідозрений у зраді, був убитий наливайківцями. На його місце обрано К.Кремпського. Врешті, козаки вирішили здатися, а С.Наливайка, М.Шаулу та інших ватажків видати полякам. Умов капітуляції переможці не дотримали; під час складання зброї жовніри увірвалися до табору і вчинили огидну різанину: кілька тисяч повстанців, їхніх жінок і дітей було вбито. К.Кремпський з невеликим загоном прорвався на Запоріжжя.

Солоницьку перемогу в Польщі святкували як тріумф. Полонених керівників повстання після страшних тортур страчено 1597 р. у Варшаві. С.Наливайку відрубали голову, тіло четвертували і розвішали по місту.

Дослідники відзначають, що козаччина, яка в результаті повстань К.Косинського і С.Наливайка цілком опанувала Східну Україну, не зуміла закріпити тут свою владу політичними і організаційними заходами. Козацькі ватажки не змогли виробити належної програми, розпорошили свої сили і врешті поступились перед польським урядом. У той же час події 1591 -1596 рр. започаткували повий етап становлення козацтва, яке вперше очолило потужний виступ народних мас. Незважаючи на оголошення сеймом козаків ворогами батьківщини й воєнними злочинцями і доручення коронному гетьману "винищити їх до останку", польський уряд змушений був, з огляду на міжнародну обстановку, відмовитися від репресій і на початку XVII ст. відновив більшість козацьких привілеїв. Значною мірою такий хід подій був зумовлений тонкою політикою гетьмана П.Сагайдачного.

Після повстання С.Наливайка в розгортанні збройної боротьби з поляками настала 30-річна пауза. Енергія козацтва витрачалась на відсіч татарсько-турецькій агресії і участь у московській "смуті", коли козаки підтримували Дмитрія, Болотникова, ходили на Москву з королевичем Владиславом. Потім протягом 13 років відбулося 5 великих повстань, які докорінно змінили ситуацію в Україні.