3.Нова економічна політика.

Перехід до нової економічної політики (непу) відбувався боляче під тиском продподатком обставин в життя. Найчастіше початок непу пов’язують із повстанням матросів і робітників Кронштадта 28 лютого 1921 р., що проходило під гаслами ліквідації продрозкладки та одноосібної більшовицької диктатури у радах. Проте рішення про відмову від реквізиційного принципу хлібозаготівель було прийнято у вищих ешелонах влади раніше. Ще в лютому 1921 р., спостерігаючи за посиленням опору селянських мас примусовій продовольчій розкладці, В. І. Ленін запропонував відмовитися від диктату і відновити принцип матеріальної зацікавленості в сільськогосподарському виробництві.

Продподаток з урожаю 1921 р. визначався в 117 млн. пудів зерна замість запланованих раніше продрозкладкою 160 млн. пудів. Після виконання продподатку селяни діставали право вільно розпоряджатися надлишками продукції своїх господарств. Дозволялася вільна торгівля як сільськогосподарськими продуктами, так і кустарними виробами та виробами дрібної промисловості. Дозволялася також оренда землі і застосування вільнонайманої праці на селі. Ці умови створювали матеріальну зацікавленість селян у підвищенні продуктивності свого господарства, забезпечували стабілізацію соціально-економічного життя.

Голод 1921—1922 рр.

Проте позитивний вплив нової аграрної політики більшовиків позначився не відразу. Продподаток мав стягуватися з урожаю 1921 р., а попередній закон про продрозкладку з урожаю 1920 р. залишився в силі, тільки обсяг розкладки незначно зменшувався. Стягнення продподатку на практиці здійснювалося традиційними насильницькими методами, що викликало обурення селян.

Ще тяжчою перешкодою у процесі відновлення сільського господарства став голод 1921-1923 рр. Велика посуха та неврожай у 1921 р. охопили основні зернові центри - Поволжя, Північний Кавказ, Південь України. Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти великомасштабному стихійному лихові. Голод охопив близько ЗО млн. чоловік, з них на Україні - до 7 млн. чоловік. У Запорізькій губернії, наприклад, голодувало 100% населення, в Одеській - 90%. Сотні тисяч селян гинули від голоду та епідемій.

Для боротьби з голодом при ВЦВК (Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет) була створена Центральна комісія допомоги голодуючим (Допгол) на чолі з М. І. Калініним, на Україні головою республіканської комісії став Г. І. Петровський.

Після березня 1921 р. інтереси аграрного сектора для держави вийшли на перший план. Але новий соціально-економічний курс більшовиків проходив більш успішно в містах. Для практичного втілення принципів непу у промисловості особливе значення мав "Наказ Ради Народних Комісарів про впровадження в життя засад нової економічної політики". Згідно з ним передбачалося зосередити в руках держави переважно великі підприємства. На дрібних заводах і фабриках допускалося приватне господарювання, участь іноземного капіталу у формі концесій. Була легалізована приватна торгівля, відновлена підприємницька діяльність. З метою забезпечення ефективного функціонування економічної системи країни в 1922-1924 рр. запроваджено грошову реформу, наслідком якої стала фінансова стабілізація як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Держава всіляко підгримувала розвиток різноманітних форм кооперації, створювала умови для подальшого зміцнення зв'язків між містом та селом.

Відродження ринкових відносин, відмова від натуральних форм обміну зумовлювали необхідність перебудови управління народним господарством. Відкидаючи принципи жорсткої централізації, мобілізації, з весни 1921 р. було взято курс на ліквідацію головних управлінь (главків), підприємства були підпорядковані місцевим раднаргоспам. Було створено трести - виробничі об'єднання переважно однорідних підприємств, що працювали на принципах господарського розрахунку (самоокупність, прибутковість виробництва, певна юридична самостійність). Найбільшими на Україні стали трести "Донвугілля", "Хімвугілля", "Південсталь", "Цукротрест". Властива "воєнному комунізму" так звана зрівнялівка в системі оплати серед робітників і службовців відходила в минуле: замість натуральних форм (продпайки) вони стали одержувати відрядну оплату праці. Матеріальне заохочення як підприємств, так і працюючого на ньому персоналу, забезпечення сталості валюти дозволили прискорити темпи відбудови великої промисловості. Найвужчим місцем була кам'яновугільна промисловість Донбасу, на відродження якої уряд звертав особливу увагу. Фінансова, матеріально-технічна допомога галузі призвела до зростання виробничих показників. У 1925—26 господарському році Донецький басейн дав майже 20 млн. т вугілля, що становило 78% довоєнного рівня. Позитивні зміни відбувалися також в електроенергетиці (споруджувалися Штерівська, Чугуївська ДРЕС), машинобудуванні, металургії. У 1925-26 господарському році обсяг промислового виробництва в Україні досяг 99% від рівня 1913р.