25) Паризький конгрес 1856 р.

Паризький конгрес відкрився 13 (25) лютого 1856 року в столиці Франції. У ньому брали участь Росія, Франція, Англія, Австрія і Сардінія. Пізніше до них приєдналася Туреччина. Головував на засіданнях французький міністр закордонних справ, двоюрідний брат Наполеона III граф А. Валевський. Росія була представлена першим уповноваженим графом О.Ф.Орловим і другим — Ф.І.Бруновим, що довго служив російським послом в Лондоні. Англія була представлена лордами Кларендоном і Каулі. Австрія — Буолем, Сардінське королівство — Кавуром.

Основними супротивниками Росії в Парижі стали Англія і Австрія. Що стосується Франції, то вона з багатьох питань підтримувала російську делегацію, ставлячись до союзу з Англією досить формально. Наполеон III справедливо вважав, що його країна і так вже отримала багато від війни (від переважання в Туреччині до «реваншу» за 1814 рік). Більш того, під час конгресу намітилося потеплення відносин між колишніми ворогами. Наполеон III підтвердив в бесіді з Орловим, що відтепер не бачить ніяких корінних суперечностей, які могли б перешкодити зближенню Росії і Франції.

Англія, що спочатку взагалі не бажала такого швидкого миру, тепер відверто прагнула до ослаблення Росії в басейні Чорного моря, до підриву її позицій на Кавказі, наполягала на демілітаризації Аландських островів. За підтримки австрійців англійці вимагали навіть повного зриття російських укріплень по чорноморському узбережжі, проте, завдяки підтримці Наполеона III, Орлов в цьому питанні переміг.

Австрія вимагала відторгнення від Росії всієї Бессарабії і розраховувала на приєднання до своїх володінь Дунайських князівств. Колишні союзники, проте, ніяк не підтримали Дунайську імперію, і австрійці пішли з конгресу, не отримавши ніякої сплати за свій ультиматум від 2 грудня 1855 року, що назавжди зіпсував відносини з Росією.

Туреччина на конгресі була вимушена погоджуватися з союзниками навіть, коли їхня думка явно розходилася з її інтересами. Особливо (але без якихлсь серйозних наслідків) на конгресі розглядалося питання про необхідність майбутнього політичного об'єднання Дунайських князівств.

У результаті 18 (30) березня 1856 року був підписаний Паризький мирний договір 1856 р., який підбив підсумки Кримської війни. До 1871 року цей договір визначав зовнішню політику європейських держав. Він і став закінченням Паризького конгресу 1856 року.

7) Зовнішня політика термідоріанців

Термідоріанці при владі

Після термідоріанського перевороту до влади доступилася нова буржуазія, яка збагатилася під час революції та була зацікавлена у збереженні лише тих її результатів, котрі були вигідними заможним власникам. Вони підтримували республіку, виступали за усунення будь-яких обмежень вільного підприємництва. Було скасовано закон про підозрілих. До Конвенту повернулися ті жирондисти, які врятувалися під час якобінського терору. Отримали амністію вандейські заколотники. Одночасно було страчено сотні якобінців, закрито Якобінський клуб і народні товариства, а Комуну Парижа та революційні комітети в інших містах розпущено. Було скасовано максимум цін, що спричинило небувалу дорожнечу. На селі поновили продаж землі великими ділянками за високу ціну. Конвент ухвалив скасувати Конституцію 1793 р. й позбавити бідняків виборчих прав. Народ почувався ошуканим. Проти термідоріанців піднялася хвиля народного протесту як у самому Парижі, так і в провінціях. Особливо значними виступи трудящих були у квітні й травні; всі вони були придушені з допомогою військ. Частину депутатів Конвенту звинуватили в підготовці цих повстань і згодом шістьох із них стратили.

Одначе термідоріанський переворот не був відновленням старого порядку. Він символізував лише відмову від найбільш радикального варіанта перебудови суспільства та перехід влади до поміркованих політиків, які мали на меті захист інтересів нової еліти, що склалася за роки революції.

У 1795 р. було прийнято нову конституцію, яка закріплювала у Франції республіканський лад, але скасовувала загальне виборче право, відновлювала майновий ценз. Двопалатний законодавчий корпус - Рада п'ятисот і Рада старійшин - складався з осіб, яким уже виповнилося 40 років. Депутати обиралися двоступеневими виборами, причому виборцями могли бути лише власники майна, еквівалентного вартості не менш як 200 робочих днів; таких на всю Францію виявилося 30 тис. осіб. Виконавча влада надавалася п'ятьом членам законодавчого корпусу - Директорії. Політика Директорії відповідала інтересам найзаможніших верств населення. Верховенство в Директорії" мав П. Баррас. Він залишався постійним її членом, тоді як решта замінювалася щороку по одному через жеребкування.