Методологічні основи юридичної психології

Методологічною основою всіх прикладних наук, у тому числі і юридичній психології, є філософія. "Ця обставина, - підкреслює В. П. Тугарінов, - випливає з положення філософії серед інших наук, а саме: філософія є підсумком, узагальненням усього попереднього розвитку науки й практики. Ця обставина робить філософію теоретичною основою, ідейним фундаментом всіх соціальних наук". Філософія допомагає вирішувати ряд найважливіших проблем, серед яких насамперед варто назвати питання про природу, рівні психічного стану й про концепції людини й особистості.

Юридична психологія розвивається на стику двох наук - психології і юриспруденції, які, у свою чергу, безпосередньо пов'язані з людиною як особистістю й членом суспільства. Методологічна особливість юридичної психології полягає в тому, що центр ваги в пізнанні переноситься на особистість як суб'єкт діяльності. Таким чином, якщо право в першу чергу виділяє в людині правопорушника, те юридична психологія досліджує людину в правопорушнику, свідку, що потерпів і т.д.

Психічний стан так само, як і стійкі особливості характеру й особистості потерпілого, правопорушника, свідка, розвивається й протікає не інакше, як підкоряючись загальпсихологічним і психофізіологічним законам. Специфіка предмета юридичної психології полягає у своєрідності бачення цих станів, у дослідженні їхнього правового значення в процесі встановлення істини, у пошуках науково обґрунтованих методів зниження можливості порушенні правових норм шляхом психологічної корекції цих станів, так само як і властивостей особистості правопорушників.

Видатний радянський психолог Б.Г.Ананьев писав, що всезростаюче різноманіття аспектів людинопізнання - специфічне явище сучасності, пов'язане із прогресом наукового пізнання і його додатком до різних областей суспільної практики, що проблема людини стає загальної для всієї науки в цілому, що для наукового вивчення людини характерні всезростаючі диференціація, спеціалізація окремих дисциплін, тенденція до об'єднання різних наук, аспектів і методів дослідження в комплексних системах, до побудови синтетичних характеристик людського розвитку.

Якщо в самому загальному виді охарактеризувати стан сучасного наукового знання й методологічні потреби, що формуються на цій основі, те, видимо, треба насамперед констатувати, що наукове знання стало більше глибоким і складним, багаторівневим і багатомірним. Саме цим властивостям і разом з тим потребам розвитку сучасного наукового знання й відповідають основні напрямки системного підходу. Юридична психологія може успішно розвиватися й вирішувати комплекс вартих перед нею завдань тільки завдяки системному підходу.

Для юридичної психології продуктивне застосування одного із принципів системного аналізу - ієрархії систем, суть котрої полягає в тім, що будь-яка система розглядається як частина іншої, більше широкої системи, а її елементи - як самостійні системи. Цей принцип дозволяє, з одного боку, акцентувати увагу на багаторівневій організації досліджуваної дійсності, а з іншого боку, представляє можливість зосередити дослідження на певнім якісно своєрідному явищі.

Одним з методологічних принципів юридичної психології є особистісний підхід. Юридична психологія завжди має об'єктом дослідження особистість, оскільки саме до неї адресована система правових норм. Це дозволяє побудувати структуру особистості й виділити такі її елементи, які є значимими в криміногенних ситуаціях, у різних сторонах правоохоронної діяльності, при розробці стратегії ресоціалізації правопорушників і т.д.

Одне з важливих завдань юридичної психології - виділення внутрішніх особистісних передумов, які у взаємодії з певними зовнішніми факторами можуть створити для даної особистості криміногенну ситуацію, тобто виділення криміногенних особистісних якостей і передумов.

У цьому зв'язку особливу цінність здобуває розвиток провідної у вітчизняній науці загальпсихологічної теорії - теорії діяльності. Будь-яка діяльність включає мету, умови, у яких вона дана, способи й засоби її досягнення, мотив, заради якого людина прагне до досягнення певної мети і який сам виступає як віддалена мета, і, нарешті, результат діяльності.

К. К. Платонов дає наступне визначення діяльності: "Людська діяльність або, що є синонімом, свідома діяльність - це така форма взаємозв'язку із середовищем, у якій людина здійснює свідомо поставлену мету... Структура будь-якої діяльності може бути покладена в таку загальну схему: ціль - мотив - здатності - результат".