1. Система психічних процесів

В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність”.

І – людина

ІІ – індивід

ІІІ – особистість

ІV – індивідуальність

І. Людина – представник людського роду „Homosapiens” (хомосапіенс).

ІІ. Індивід – це окремий представник людського роду, конкретна самість.

ІІІ. Особистість – суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності.

ІV. Індивідуальність – сукупність неповторних рис в людини.

Людина стає особистістю за таких умов:

1 – коли народжується психічно-здоровою (народжена людина ще не є особистістю);

2 – коли формується у суспільства (серед людей).

Структура особистості (Асмолов):

Будуючи наділеною від народження певними біологічними якостями, людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у своїх його проявах (способів і засобів виробництва, духовної культури тощо).

Процес формування особистості і його значення для суспільного життя (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу).

Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх ета­пів формування особистості. Вони пов'язані з фізіологічним розвитком, але визначаються не ним, а наслідками взаємодії з зовніш­нім світом, яка регулюється нервовою системою та її пси­хічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомо­гою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому.

Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система. Виникають но­ві психічні якості, нові складні психічні структури внаслідок диференціації наявних структур, виділення окремих функ­цій і нової їх інтеграції, тобто об'єднання у нове ціле. Про­цес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних струк­тур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді.

Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спі­ралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі по­передньої. Більш ранні структури не зникають з появою пізніших, в індивіда завжди є можливість повернутися до них.

Ускладнення психічних структур при переході від ниж­чих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку — мотиваційного плану психічної ді­яльності дитини (комплекси потреб, інтересів та інших спо­нукань до дій), змістового боку психічних процесів (системи уявлень, знань, понять про об'єктивну дійсність), операційного їх плану (системи дій, операцій, навичок), всієї психічної діяльності загалом.

У процесі психічного розвитку дитини дифузні прояви її активності перетворюються, за даними Г. С. Костюка, в дії, регульовані образами об'єктів, що їх викликають. Ці дії ве­дуть до збагачення чуттєвого пізнання світу. Сприйняття об'єктів спочатку включається в акти спілкування дитини з дорослими, які її доглядають, її хапальних та інших дій, а далі воно перетворюється на особливу перцептивну дію, спрямовану на споглядання об'єктів, спостереження за ни­ми, обстеження їх, виділення характерних ознак і утворення цілісних образів об'єктів. Водночас формуються і так звані мнемічні, репродуктивні дії, що характеризують розвиток пам'яті. Розвивається мислення, переходячи від наочно-дійової до наочно-образної та поняттєвої форми. Склада­ються емоції та почуття.

Під час набуття дитиною досвіду постають різні види її предметної діяльності, що спричинює подальший розвиток психіки дитини. Взаємозв'язок психіки і діяльності стає дже­релом прогресивних змін. Кожному віковому етапу пси­хічного розвитку властива своя провідна діяльність, у якій, за О. М. Леонтьєвим, передусім задовольняються актуальні потреби індивіда, формуються мотиваційні, пізнавальні, цілеутворювальні, операційні, емоційні та інші процеси. Це такі види, як пізнавальна діяльність, спілкування, гра, вико­нання доручень дорослих, навчання, праця, творчість.

Упродовж психічного розвитку і становлення різних ви­дів діяльності складаються психічні властивості індивіда, що являють собою потенційну форму існування процесів і дій, які зберігаються й тоді, коли актуально не функціонують. Це розумові, емоційні, вольові, моральні й трудові якості індивіда, характерні риси його свідомості і самосвідомості.

Створюється система психічних властивостей підростаючого людського індивіда — особистість. Особистість здатна усвідомлювати навколишнє буття, виділяти себе із середовища, виходити за межі минулого і теперішнього, прогнозувати своє майбутнє, передбачати не тільки близькі, а й більш віддалені результати своїх дій, усвідомлювати норми су­спільної поведінки і керуватися ними. Розвиток свідомості особистості полягає у формуванні світорозуміння, переконань, які забезпечують її моральну стійкість, здатність підпорядковувати нижчі спонукання вищим мотивам діяльності, тримати правильну лінію у своїй поведінці.

Формування системи психічних властивостей підростаючого індивіда, його свідомості та самосвідомості є необхідною умовою становлення його як суспільної істоти, як суб'єкта спілкування з іншими людьми, майбутнього носія. суспільних відносин. Індивід поступово стає таким суб'єктом, вступаючи у відносини в доступній для нього формі виконуючи функції й обов'язки, які покладаються на нього у сім'ї, в школі, у виробничому колективі тощо.

З розвитком особистості виявляються типологічні й індивідуальні відмінності. Вони полягають у функціональних особливостях нервової системи, темпераменті, у потребах, інтересах, характерологічних рисах дітей та підлітків, моральних, вольових, емоційних, розумових якостях, рівневі розвитку здібностей тощо. При цьому складається неповторна специфічність особистості —її індивідуальність.

ПСИХОСЕМИОТИКА У ТРУДОВИЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

Научно-технический прогрес посилює роль людського. Це виявляється у інтенсифікації психічної діяльності, який би у виробничому сфері, в багаторазовому збільшенні об'єктів (предметів) діяльності, активізації процесів приймання й переробки інформації, підвищенні відповідальності за своє рішення її наслідки тощо. п., в опосредовании людської діяльності спеціальними технічними пристроями. Перелічені особливості виробничої діяльності роблять необхідним широке використання знаків у процесі цієї діяльності. Цей параграф присвячений психологічному аналізу закономірностей застосування знакових систем у процесі трудовий діяльності. Спочатку зробимо загальний аналіз психосемиотики у трудовій діяльності, та був час торкнутися аналізу використання знакових систем на прикладі конкретної виду складної інтелектуальної практичної діяльності. Особливістю психологічного аналізу діяльності має бути розкриття внутрішніх відносин, які під час її й що становлять складну і розгалужену систему «штучних органів» людини, з допомогою що їх робить необхідні перетворення предметів діяльності. У структурі коштів діяльності виділяються зовнішні та внутрішні; найважливішим компонентом зовнішніх коштів діяльності є символічні кошти праці, т. е. знакова інформація, у діяльності; до внутрішнім засобам ставляться концептуальні моделі, програми, схеми поведінки, відповідні вміння і навички. Зберігаючи у пам'яті і відтворюючи інформацію, допитуваний, як і будь-яка людина, прагне перейти на власну мову. Словниковий запас людини становить цілому 15-16 тис. слів, тоді як словник російської— 100 тис. Тому, переводячи запам'ятовування на власну мову, людина майже п'ять разів зменшує обсяг сприйнятого матеріалу, рахунок чого полегшує собі запам'ятовування " . Що стосується практиці допиту можна виокремити декілька ступенів володіння словом. До вищого рівню володіння словом належить активний словниковий запас, т. е. слова, які слідчий, потерпілий, підозрюваний, обвинувачуваний може вільно відтворювати. Вони, своєю чергою, поділяються на свої слова, легко і вільно використовувані в згубленою усній промови, і слова, які характерні головним чином заради письмовій промови, коли допитуваний власноручно викладає свідчення на протоколі допиту. Іноді свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачуваний можуть пригадувати слова з допомогою слідчого (спеціальна термінологія, слова з іншої мови, жаргону та інших.). І нарешті, найнижчий рівень — писав почуті, але раніше незнайомі допитуваному. Вони також можуть бути відтворені, якщо буде правильно запитали. У словесної характеристиці деяких явищ, предметів є свої труднощі. «Чимало з області психологічних переживань взагалі ніяк не вербализуется, т. е. перетворюється на мовні форми... навіть прості і повсякденні процеси виявляються цілком недоступними для мовного оформлення (наприклад, спроба висловити за тими словами процес зав'язування вузла і т. п.). Саме дію цієї облечение спогадів в словесні форми часто псує ці лише спомини та штовхає на хибне розуміння звіту» " . Правильна словесна характеристика тому чи тому особливості предмета чи явища часто від наявності спеціальних знань та відповідній термінології. Так, іноді складно висловити відтінки кольору, точно охарактеризувати форму предметів, силу запаху тощо. п. З усього сказаного слід ряд рекомендацій, істотних щоб одержати правильних показань: 1) якщо допитуваний вживає такі загальні оціночні прикметники, як «білий, чорний», «великий», слідчому необхідно домогтися їхнього уточнення; 2) Якщо ж допитуваний користується поняттями, які позначають відстань, час, силу запаху, слід з'ясувати, що він у них вкладає. Більше складним є правильний опис допитуваним зовнішності людини, особливо чорт обличчя. Експерименти А. А. Бодалева показали, що в переважну більшість думки людей, що вони характеризують колір очей, волосся людини, форму обличчя, величину чола, рота тощо. буд., не збігаються. Оптимізація діяльності можлива через вдосконалення зовнішніх й наявність внутрішніх коштів діяльності, через чітку організацію процесу інформаційної підготовки до ухвалення рішення, через раціоналізацію психологічної підготовки й навчання людини роботі. Це своє чергу, пов'язаний із необхідністю вдосконалення інформаційної основи діяльності. Під впливом інформаційної основою діяльності (ЙОД) розуміється точність, повнота і своєчасність відображення людиною предметних і суб'єктивних умов діяльності. ЙОД виділяється лише на рівні інформаційного аналізу діяльності, коли встановлюються засоби одержання та молодіжні організації інформації, яка потрібна на діяльності. За необхідності в ЙОД поруч із зовнішніми можна включати та внутрішні умови, детермінований індивідуальними особливостями людини. Щоб сформувати ЙОД велике значення має тут раціональне використання знаковою інформації. Закономірності й особливо функціонування знаковою інформацією діяльності повинні вивчатися з позицій психологічної семіотики. Значення психосемиотического підходу ось у чому: по-перше, якого є підвалинами аналізу природи й структури знаковою інформації; у- других, дозволяє розкрити глибинні взаємозв'язку між об'єктивної (система знаковою інформації) і суб'єктивної (переробка знаковою інформації) системами; по-третє, дає конструктивний метод і розробити вимог до організації ЙОД і процесу навчання людини відповідної діяльності, у якій використовується знакова інформація. Через війну теоретичного і експериментального дослідження нами виділено основні засади психосемиотического підходи до аналізу деятельности:

• розвиток знаковою функції, т. е. здібності людини оперувати одними предметами як знаками інших предметів у процесі пізнання і спілкування, що є необхідною передумовою від використання знаків у діяльності людини; • психологічна сутність знаків і функционально-информационное ставлення між знаками і предметом, у тому числі особливості структури знаків, і навіть правил переходу від обозначаемого предмета до знаку і навпаки; • виділення знакових ситуацій і стосунків у діяльності; • визначення основних функцій, виражених у діяльності; • системний аналіз знаковою інформації та процесів її прийняття і переработки.