5.Історія розвитку та дослідження софізмів
Софізми існують і обговорюються більш двох тисячоріч, причому гострота їхнього обговорення не знижується з роками. Якщо софізми - усього лише хитрості і словесні виверти, виведені на чисту воду ще Аристотелем, то довга їхня історія і стійкий інтерес до них незрозумілі.
Маються, звичайно, випадки, і, можливо, нерідкі, коли помилки в міркуванні використовуються з наміром увести когось в оману. Але це явно не відноситься до більшості древніх софізмів.
Коли були сформульовані перші софізми, про правила логіки не було відомо. Говорити в цій ситуації про навмисне порушення законів і правил логіки можна тільки з натяжкою.
Виникнення софізмів звичайно пов'язується з філософією софістів (Древня Греція, V-IV ст. до нової ери), що їх обґрунтовувала і виправдувала. Однак софізми існували задовго до філософів-софістів, а найбільш відомі і цікаві були сформульовані пізніше в сформованих під впливом Сократа філософських школах. Термін "софізм" уперше ввів Аристотель, який охарактеризував софістику як уявну, а не дійсну мудрість. До софізмів були віднесені й апорії Зенона, спрямовані проти руху і множинності речей, і міркування власне софістів, і всі ті софізми, що відкривалися в інших філософських школах. Це говорить про те, що софізми не були винаходом одних софістів, а були скоріше чимось звичайним для багатьох шкіл античної філософії.
Характерно, що для широкої публіки софістами були також Сократ, Платон і сам Аристотель. Не випадково Аристофан у комедії "Хмари" представив Сократа типовим софістом. У ряді діалогів Платона людиною, що намагається заплутати свого супротивника тонкими питаннями, виглядає іноді в більшій мірі Сократ, ніж Протагор.
Широку поширеність софізмів у Древній Греції можна зрозуміти, тільки припустивши, що вони якось виражали дух свого часу і були однієї з особливостей античного стилю мислення.
Відносини між софізмами і парадоксами - ще одна тема, що не одержує свого розвитку в рамках звичайного тлумачення софізмів.
На відміну від софізмів парадокси трактуються з усією серйозністю: наявність у теорії парадокса говорить про явну недосконалість допущень, що лежать у її основі.
Однак очевидно, що грань між софізмами і парадоксами не є скільки-небудь визначеної. У випадку багатьох конкретних міркувань неможливо вирішити на основі стандартних визначень софізму і парадокса, до якому з цих двох класів варто віднести дані міркування.
Відділення софізмів від парадоксів є настільки невизначеним, що про цілий ряд конкретних міркувань нерідко прямо говориться як про софізми, що не є поки що парадоксами чи не відносять ще до парадоксів.
Уже з одних загальних уявлень зрозуміло, що із софізмами справа обстоїть далеко не так просто, як це прийнято звичайно представляти. Стандартне їх тлумачення склалося, звичайно, не випадково. Але воно певним чином не вичерпує всієї суті справи. Необхідний спеціальний, і притім конкретно-історичний аналіз, який тільки і здатний показати вузькість і обмеженість цього тлумачення. Одночасно він повинен виявити роль софізмів як у розвитку теоретичного мислення, так і, зокрема, у розвитку формальної логіки.