6 Розділ 1. Огляд літератури

1.1. Народногосподарське значення сої

Існує кілька шляхів розв’язання білкової проблеми. Звичайно основним джерелом постачання білка в агропромисловому комплексі є рослинництво, а основною культурою – соя, знана людством уже сім тисячоліть (Тищенко Л.Є., 2005).

За площею посіву соя посідає перше місце серед зернобобових культур. Вирощують її більше 40 країн на загальній площі понад 50 млн. га. Таке велике поширення сої пояснюється універсальністю її використання як важливої продовольчої, технічної і кормової культури (Серебрянникова Н.И., 1990).

Соя – цінна зернобобова культура, що поєднала в собі властивості лікувати ґрунти й економіку товаровиробника. Зерно сої має унікальний хімічний склад: в ньому міститься 35-40% білка, 19-20 жиру, 20-30% - екстрактивних речовин, 4,5-6,8% - зольних елементів заліза, фосфору, кальцію, вітаміни А1, В 1, В 2, В 3, В 6, Е, К, РР, фолієва кислота, інозит, багато ферментів, тобто – всі важливі для тваринного організму речовини. Зерно сої воднораз має високі кормові властивості: в 1 кг його міститься 1,5 кормової одиниці, в тому числі 200-210 г перетравного протеїну. В 100 кг зеленої маси культури міститься 21-22 кормові одиниці і 3,6 кг протеїну, в стеблах - відповідно 32 і 5,4. Разом із тим у зерні мало клітковини – всього 4-6%, що особливо важливо при годівлі бройлерів (Тищенко Л.Є., 2005; Зелений С.І., 2004).

Протеїн сої, вміст якого коливається в межах від 30 до 35%, за своєю біологічною цінністю близький до протеїнів корму тваринного походження. Це єдиний рослинний протеїн, який містить майже всі незамінні амінокислоти в потрібних для організму тварин кількості й співвідношенні(Смоляр В., Кириченко Л., 2008).

7

В арсеналі світових рослинних ресурсів за вмістом поживних речовин соя належить до найбільш цінних і рідкісних. Соєвий феномен полягає у рідкісному хімічному складі, унікальному поєднанні найбільш важливих органічних сполук - білка і жиру (в сумі - близько 60% в насінні) (Смолянинов В.В., 1993).

Показник використання білка сої прийнято за стандарт і прирівняно до 1. Навіть незначна добавка соєвого продукту до раціону значно підвищує його поживність. Якість білка сої — майже ідеальна, оскільки містить необхідний набір амінокислот за низького вмісту лише метіоніну, нестача якого не відчувається, якщо споживання білка досить високе. Більше того, низький вміст метіоніну, як з'ясувалося, сприяє профілактиці раку, гіпертонії і остеопорозу (Бабич А.О., 1993).

Надзвичайно важливим показником білка, як відомо є наявність у ньому 10 – ти незамінних амінокислот, синтез яких в організмі тварин відбувається не так швидко, щоб задовольнити його потреби. Особливо необхідні при цьому три критичних амінокислоти – лізин, метіонін та триптофан. Саме білок сої належить за цими показниками до повноцінних, оскільки в ньому містяться всі незамінні амінокислоти в оптимальному співвідношенні і культура сої за цим показником не має рівних у світовому землеробстві (Тищенко Л.Є., 2005).

Соєві білки поліпшують склад крові, зменшують вірогідність інфаркту міокарда, атеросклерозу, гіпертонії, зберігають потенцію чоловіків. Маючи всі незамінні амінокислоти, соя підвищує стійкість організму. Соєвий білок корисний як молодим, так і людям похилого віку. Жири сої - це життєво важливе джерело енергії для людини і тварин. Соєва олія за поживністю і перетравністю мало чим поступається коров'ячому маслу (Бабич А.О., 1993).

Із сої виробляють понад 400 видів продуктів. Соєвий шрот і макуха – найцінніші добавки до комбікормів. Поживним кормом для худоби і птиці є її зелена маса, сінаж, трав’яне борошно. Зелена маса – високобілковий компонент у сумішках із злаковими культурами (Мельник А., Вовк В., 2008).

8

Соя широко використовується при виробництві м'ясних продуктів у вигляді соєвого борошна, концентрату, ізолятів (Бабич А.О., 1995).

Соя - важлива технічна культура. Вона займає перше місце у світовому виробництві харчової рослинної олії, яку використовують у їжу і яка є сировиною для виробництва вищих сортів столового маргарину, лецетину (Адамень Ф.Ф., Письменов В.П., 1986).

Олія містить насичені і ненасичені жирні кислоти. Перші є дуже цінними для промисловості. З насичених жирних кислот у соєвій олії містяться: пальмітинова (7-10 %), стеаринова (25 %), бехенова (1-3 %), меристинова (0,1-0,3 %), лігноцеринова (0,1%) та ін. в незначній кількості. Із ненасичених жирних кислот є олеїнова (22-35 %), лінолєва (43-59 %), ліноленова (0,5-12,5 %) (Бабич А.О., 1992).

Сою можна згодовувати тваринам у вигляді макухи, соєвого шроту, дерті, молока, білкових концентратів, зеленого корму, сіна, силосу, соломи. Макуха може застосовуватися, як універсальний білковий концентрований корм (3аверюхин В.П., Левандовский И.Л., 1988).

Використання соєвого молока у фермерських господарствах дає можливість підвищити товарність незбираного молока від 15 до 20% та знизити собівартість тваринницької продукції від 10-15%. (Смоляр В., Кириченко Л., 2008).

Підготовка сої до згодовування полягає у її термічній обробці: це може бути варіння, смаження, екструдування. З перевареної сої роблять соєве молоко, яке є чудовим кормом для випоювання молодняку. Після виготовлення соєвого молока залишається окара, яку також можна згодовувати тваринам. Найбільш раціональним способом перетворення сої на корм є екструдування, або переробка на макуху з одночасним нагріванням до температур, за яких руйнуються антипоживні речовини. Соєва макуха має тривалий термін зберігання (від трьох місяців в теплу пору і до шести – у холодну), добре змішується у будь-якому змішувачі для сухих кормів і роздається корморозкидачем.

9

На ринку України присутній також соєвий шрот, який є продуктом переробки сої на олієекстракційних заводах (ОЕЗ). Шрот, на відміну від макухи, майже не містить жиру, тому частка протеїну в ньому більша (до 41%). Завдяки відсутності жиру, шрот можна зберігати до одного року. (Моніч Р., 2003).

Соя засвоює азот з повітря, залишає після себе 60-90 кг/га біологічно фіксованого азоту, очищає поле від бур'янів і є добрим попередником для наступних культур сівозміни (3аверюхин В.П., Левандовский И.Л., 1988).

Рослини, завдяки азотфіксації бульбочковими бактеріями азоту із повітря, збагачують цим важливим елементом живлення грунт, покращують його фізичні показники. Зокрема врожай зернових, посіяних після сої, підвищується на 15-20% (Мельник А., Вовк В., 2008).

Вирощуючи сою, господарство має одразу три вигоди: перша – реанімуються виснажені землі; друга - у сівозміну вводиться оптимальний попередник під зернові культури; третя – одержується цінний корм (Моніч Р., 2003).