10 Розділ 1. Огляд наукової літератури

1.1. Походження культури сої, обсяги та перспективи її виробництва

В Україні проблема сої, швидше за все, зумовлена тим, що сільгоспвиробники мало враховують її природні особливості. Ця культура походить із Південно-Східної Азії, де природні умови характеризуються високими параметрами температури й вологості повітря. До речі, основні посіви сої в США зосереджено в дельтах річок Міссісіпі та Огайо, де ця культура займає 38-47% у структурі фермерських посівів. Регіони посівів сої у Бразилії й Аргентині, як і в США, теж не обділені сонячними днями й високою відносною вологістю повітря в період цвітіння цієї культури, що, мабуть, і є вирішальним під час формування її врожаю. Крим чи Херсонська область України також мають удосталь сонячних днів, але відносна вологість повітря тут часто падає до 30%. Тому цілком можна погодитися з тими, хто, вважає, що гідротермічний коефіцієнт є основним стримуючим чинником зростання врожайності сої в Україні (Гноєвий І., 2006).

Батьківщиною сої є Північний Китай. Саме там її почали вирощувати у ІІ сторіччі до н.е. Протягом багатьох століть соя була основною, а іноді й єдиною їжею китайських селян.

Із Північного Китаю соя почала поширюватися по Азіатському континенті. У І ст. до н.е. її вирощували у Центральному Китаї, на Філіппінах, у Кореї, Бірмі, Непалі й інших країнах.

Соя дотепер залишається одним із головних компонентів їжі в багатьох азіатських країнах.

Загальноприйнятою вважається думка, що першим, хто познайомив Європу із соєю, був німецький ботанік Е. Демпфер, який прожив у Японії два роки наприкінці 17 століття.

11

Привезена до Європи в 1737 році соя довгий час вирощувалася для демонстрації і вивчення в садах Голландії, Франції й Англії.

Першим прихильником сої в Росії став агроном з Херсонської губернії І.Г. Подоба. Куплене на Віденській виставці (1873) насіння сої він висіяв на дослідних ділянках і вони дали гарний урожай. У 1881 році він опублікував результати дослідів, у яких зробив висновок про важливість цієї культури для Росії.

Початком масового впровадження сої в СРСР варто вважати 1926-1927 роки. Її стали вирощували на Далекому Сході. У Благовєщенську був створений Всесоюзний інститут сої, що за роки свого існування створив чимало знаменитих сортів.

Як і в Європі, в Америці сою довгий час вирощували в ботанічних садах і на приватних городах. Наприкінці 19 століття її стали вирощувати у великих масштабах на корм худобі. А в першій третині 20 ст. соя зробила в Штатах справжню сільськогосподарську революцію.

Із сої стали видобувати олію, що спочатку не користувалася популярністю через специфічний бобовий запах. Але з удосконаленням технології виготовлення і вилучення кількох небажаних компонентів соєва олія посіла гідне місце в харчовій промисловості Штатів. Сьогодні більш ніж 400 тисяч американських фермерів вирощують сою. У цій країні соєю зайнято 40% світових виробничих площ.

Поряд із США, лідерами у виробництві сої є: Бразилія - 17-19, Китай - 12-13, Індія - 8-9%. У Європі зосереджено близько 2% від площ сої у світі. За споживанням сої лідирують країни Азії. В Індонезії на душу населення припадає більше 10 кг сої на рік, у Кореї трохи менше, у Японії – понад 7 кг. (Бабич А.О., 1993; Вишнякова Л.М., 2004).

У сої високі темпи й обсяги світового виробництва тому, що вона має зростаючий попит на ринку й допомагає розв’язати такі наступні завдання, як збільшення виробництва рослинного білка та олії; поповнення запасів ґрунтового азоту; зміцнення економіки.

12

За площами посіву якраз ця культура займає перше місце, як серед однорічних зернових бобових, так і серед білково-олійних культур. За останні 70 років ареал вирощування сої вийшов далеко за межі старих районів соєсіяння в Південно-Східній Азії (зокрема, в Китаї) на Захід, в країни Північної Америки, Південної Америки, Європи. Нині соєві боби вирощують 84 країни, а обсяг світового виробництва перевищив 200 млн.т на рік. У перспективі масштаби світового виробництва й напряму використання цієї культури розширюватимуться. За прогнозами, протягом наступних 10 років виробництво сої зросте на 70-80 млн. т. Таких перспектив нарощування, мабуть, не має жодна культура.

За даними Світової продовольчої організації (ФАО) при ООН, основну кількість зерна сої виробляють: у США – 54,8; Бразилії – 19,2; Китаї – 9,7; Аргентині – 11,1; Індії – 3; Італії – 1,4 млн. тонн. Країни СНД виробляють 1,0-1,3 млн. тонн. За останні роки площа посіву сої в Україні становить 0,5-0,6 млн. га. Низька також і врожайність цієї цінної культури (Мельник А., Вовк В., 2008).

Шрот – основний продукт переробки сої. Але з цієї культури виробляють і олію: світове виробництво соєвої олії становить 34 млн. т. основними виробниками соєвої олії є: США – 9,1 млн. т, Китай – 6,2, Бразилія – 5,7, Аргентина – 5,3, країни ЄС – 25 – 2,55 млн. т (інші країни виробляють близько 1 млн. т).

Соя також відіграє досить важливу роль у поповненні ресурсів ґрунтового азоту. За рахунок біологічної фіксації азоту бульбочковими бактеріями, що утворюються на коренях, вона фіксує за високого врожаю 150-180 кг/га азоту, чим забезпечує свою потребу на 60-80%, залишає значну кількість його в ґрунті, тому є одним із кращих попередників у сівозміні.

В Україні є можливість щорічно виробляти 2,5-3 млн. т соєвих бобів для задоволення власних потреб та формування експортних ресурсів. Маючи чималі земельні та людські ресурси і великий регіон, сприятливий для вирощування сої (соєвий пояс), наша держава може бути найпотужнішим виробником цієї культури в Європі (Бабич А., Бабич-Побережна А., 2006).

13

В Україні є необхідні грунтово-кліматичні умови для вирощування вітчизняних високопродуктивних сортів сої з потенціалом урожайності 3,5-4,5 т/га, які не поступаються зарубіжним сортам. Розрахунки і передовий досвід свідчать, що вирощувати сою в господарствах доцільно на площі не менше 150-200 га. Це дає можливість впровадити інтенсивну технологію, ефективно застосовувати сучасні комплекси машин (коефіцієнт використання – більше 0,7), а отже, одержувати високі врожаї (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Сою можна успішно вирощувати в зоні Лісостепу; північного, центрального і південно-західного Степу; в лісостепових районах; на Поліссі та зрошуваних землях південного Степу. В цьому регіоні можна вже найближчими роками розширити посіви культури до 1 млн. га.

Сою називають культурою 21 ст. за останні десятиріччя ця культура має найвищі темпи приросту виробництва. Так за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (Табл.1).

Таблиця 1

Динаміка зростання народонаселення та виробництва сої в світі

Рік	Народонаселення, млн. чол..	Виробництво сої, млн. т
1961	3082	26,9
1970	3708	44
1975	4086	55
1980	4453	81
1985	4853	103
1990	5283	108
1995	5694	127
2000	6082	161
2005	6451	209
Збільшення, разів	2,1	7,8
2015 – прогноз	7203	282

14

Виробництво продовольчих білкових і олійних ресурсів може зростати значно вищими темпами, ніж приріст народонаселення (за 1961-2005 рр. народонаселення на нашій планеті збільшилося в 2,1 рази).

Українські сільгоспвиробники збільшили обсяги вирощування сої, і водночас стала зростати вага нашої соєвої галузі у вітчизняному АПК. Виробники й переробними цієї культури дедалі більше поглядають на зовнішній ринок, вивчають головних його «гравців» та основні світові

тенденції (Коротич Ю., 2006).

За словами президента Української асоціації виробників та переробників сої Віктора Темченка, питання підвищення врожайності сої буде вирішено шляхом упровадження науково-технічної системи насінництва, яка дасть можливість повністю забезпечити сільгоспвиробників насінням районованих високопродуктивних сортів соєвих бобів вітчизняної селекції. Згідно із соєвою програмою «Соя України «2005-2010», затвердженою спільним наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук № 318/75 від 2 вересня 2004 року «Про організаційну роботу по забезпеченню збільшення посіву площ сої в Україні», передбачено в 2010 році посіви сої довести до 1-1,2 млн. га, а виробництво соєвих бобів до 1,5-2 млн. т.» (Темченко В., 2005).

Україна 2006 року зайняла перше місце в Європі за обсягами виробництва сої, тепер входить до дев’ятки найбільших країн – виробників цієї культури в світі; має велику перспективу розширення її посівів. Сталося це завдяки створенню і впровадженню у виробництво сортів сої нового покоління, розробці та запровадженню сортової технології її вирощування, попиту на неї на ринку. Сьогодні культуру сої адаптовано до грунтово-кліматичних умов помірного клімату. Лише після скрупульозного вивчення наукових основ селекції, було створено вітчизняний цінний вихідний селекційний матеріал, сформувалися великі наукові центри селекції сої, склалися сприятливі економічні умови для прориву у соєвому виробництві (Бабич А., 2007).

15

Оригінаторами сортів сої є: Селекційно-генетичний інститут (СГІ), Інститут землеробства (ІЗ), Інститут землеробства південного регіону (ІЗПР), Інститут фізіології рослин і генетики (ІФРіГ), Луганський інститут агропромислового виробництва (Луганський ІАПВ), Інститут олійних культур (ІОК), Буковинський інститут агропромислового виробництва (Буковинський ІАПВ), Кіровоградська державна сільськогосподарська дослідна станця (Кіровоградська ДСГДС) (Січкар В., Шевченко В., Жаркова О., 2005).

За 1961-2006 рр. виробництво сої зросло з 1 до 876 тис. т, або у 876 разів. Тільки за 2001-2006 рр. площа сої в країні зросла із 73 тис. га до 748, або в 10 разів, виробництво її насіння – із 73,0 тис. т до 876 або в 11,9 рази, урожайність – із 10,1 до 11,7 ц/га, або на 15,8%.

Україна вперше вийшла на світовий рівень нарощування білково-олійних ресурсів за рахунок сої. Цю тенденцію дуже важливо закріпити, використати позитивний досвід, виправити недоліки в її виробництві. Водночас уже лунають голоси про скорочення площ сої в окремих господарствах та заміну її ріпаком. Це буде великою помилкою. Не можна залишити стратегічного шляху виробництва сої. У світі в 2006/2007 МР вироблено сої 228 млн. т, ріпаку – 46, тобто сої виробляють у п’ять разів більше, ніж ріпаку. До того ж, виробництво сої у найближчі десять років прогнозують збільшити на 70 млн. т, виробництво ріпаку за останні три роки стабілізувалося. Тож і в нас доцільно й наділі нарощувати виробництво сої. Вона стабільно користується попитом на ринку, рентабельна, конкурентноспроможна, прибуткова.

В нашій країні сформувався найбільший в Європі центр соєсіяння, виведено сорти сої, адаптовані до умов помірного клімату. Все це треба сповна використати у виробництві. Як наслідок багаторічної народної і наукової селекції, у слав’янському підвиді створено українську різновидність сої (Var ukrainica Bab), яка об’єднує ультраскоростиглі, скоро – і середньостиглі сорти з вегетаційним періодом від 70 до 130 днів. Сучасні

16

сорти сої української різновидності характеризуються новою архітектонікою рослин: за оптимальної густоти вони прямостоячі, мають обмежену гіллястість, потовщене стебло, трійчасті листки, переважно клиноподібної овально-видовженої, яйцеподібної форми (центральний – симетричний, бічні - асиметричні), цільнокраї, з хвилястою зморшкуватою поверхнею листкових пластинок; велике насіння; низький ступінь опушення. Можна висівати широкорядно, із звуженими міжряддями і суцільним рядковим способом, з більшою густотою рослин. Вони мають високе прикріплення бобів нижнього ярусу, менші втрати під час збирання врожаю, високі якісні показники насіння (Січкар В.І., 2004).