- •1.Руська трійця.
- •2.Нова українська література( Котляревський, Квітка Основ’яненко, Шевченко)
- •4.Архітектура та образотворче мистецтво в українській культурі кін. 18-19 ст.
- •5.Боротьба православ’я та католицизму як ситуація культурного вибору.
- •6.Братський рух та його культурні здобутки.
- •7.Виникнення та розвиток друкарства в Україні
- •8.Візантійська релігійна традиція в українській культурі.
- •9.Внесок українськиї вчених світової культури і техніки.
- •10.Внесок української культури у світовий культурно – історичний процес
- •11. Вплив грецькоъ та римськоъ культури на культурний процес населення Пывнычного Причорноморя.
- •12.Вплив російської державно-культурної політики на формування української культури (XVIII-XX).
- •13.Вплив ситуації поліконфесцйності на культурний ландшафт сучасної України
- •14.Дисиденський рух в Україні.
- •15.Еволюція уявлень про культуру
- •16.Запровадження християнства на Русі і його значення для розвитку культури.
- •17.Західноєвропейські впливи в історії української культури
- •18. Звичаї та обряди українського народу 14-17 ст.
- •19. Здобутки і втрати культурного будівництва в Україні в 1960 -80 р.
- •21. Ідеологічна уніфікація творчості в культурно-мистецькому житті України в радянський період, її денаціоналізація.
- •22.Індивідулізмі і волюнтаризм у творчості Українки, Хвильового.
- •23.Індивідуалізм і колективізм в козацькій традиції
- •24. Історичні передумови виникнення української культури
- •25. Історичні умови культурного життя українського народу др. Пол. Хvіі-хvііі ст..
- •1. Особливості розвитку української культури у іі пол. Xviі - XVIII ст.
- •26 Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство
- •28 Культура антів
- •30 Культура україни під час кризи радянської системи (60-80ті роки).
- •31 Культура її зміст та функції у суспільстві.
- •32 Культурні здобутки Київської Русі (10-12 ст)
- •33 Культурні здобутки української діаспори.
- •34 Культурне надбання дохристиянської Русі.
- •35 Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.
- •36 Культурно-просвітницька діяльність діячів греко-котолицької церкви( Шептицький, й.Сліпий)
- •37 Лицарський епос та його продовження в козацькій культурі.
- •38 Література, поезія , драматургія періоду українізації.
- •44. Народницький період національно-культурного відродження.Кирило-Мифодіївське брацтво.
- •45.Національно-духовне відродження і розвиток культури в Україні в сучасних умовах.
- •46. Нова українська література (Котляревський,Квітка – Основ’яненко,Котляревський).
- •47.Образ в Україні у творах романтиків XIX ст.
- •49.Освіта,наука,мистецтво за гетьманату в 20.Ст.
- •51.Особливості українського модернізму
- •52.Перспективи культурного розвитку України за умов незалежності та в контексті її геополітичного становища.
- •53.Піднесенні національно-культурного відродження в Україні на поч..XXст.
- •54.Побут,звичаї та обряди українського народу (поч..XIV – перша пол.XVII ст.)
- •55. Політика «Коренізації» в Україні в радянський період
- •56.Пореволюційний національно- культурний розвиток в Україні(1917-1930рр.)
- •57.Початок «відлиги» в культурному житті України.Активізація інтелігенції в 60- ті рр..
- •59.Проблема цивілізаційної приналежності української культури
- •61.Розвиток освіти та наукових знань на теренах України початку XIV перша пол. XviIстоліття
- •62. Розвиток філософської думки в Україні (г.Сковорода, п.Юркевич)
- •63.Роль Церкви в розвитку української освіти XIV- xviIсторіч.
- •64. Світове значення українського кіномистецтва (о.Довженко, с.Параджанов, і.Миколайчук).
- •65. Селянство, як носій культурного традиціоналізму.
- •66. Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури кін. 18-19 ст.
- •67. Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури на поч. 20 ст.
- •68. Співвідношення «земного» і «небесного» у бароковій культурі.
- •69. Стан освіти і шкільництво в Галичині.
- •70. Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури на поч. 14 – кін. 17 ст.
- •71. Сучасні концепції культури.
- •72. Т.Шевченко та м.Драгоманов як провідники української національної ідеї.
- •73. Татарський та турецький впливи на український побут і національний характер.
- •74. Трипільська культура.
- •75. Українська демонологія та традиційні звичаї й обряди українців.
- •76. Українська культура в контексті «радянської багатонаціональної культури».
- •77.Українська культура в рамках міжнародних стосунків.
- •78.Українська культура в часи тоталітаризму(1930 – 1950 рр)
- •79.Українська культуру періоду Центральної Ради
- •80.Українська культура під гнітом татаро - монгольської навали.
- •81.Українське козацтво як культурний феномен.
- •82.Українське національно-культурне відродження 20 років
- •83.Феномен української греко-католицької церкви.
- •69. Формування політичної свідомості українців в системі суспільно-політичних Росії і Австро-Угорщини (др. Пол. Хіх – початок хх ст.).
- •Київська Русь
- •Середньовіччя
- •Кінець XVIII — початок XX ст.
- •Діаспора
- •Сучасність
- •Загальна характеристика
- •Історичний нарис Витоки
- •Культура Русі
- •XIII-XV століття
- •Музична і театральна культура України другої половини XVIII ст.
81.Українське козацтво як культурний феномен.
Кінець ХVІ - перша пол. ХVII ст. займають унікальне місце в історії розвитку української культури. М.Грушевський назвав цей період першим українським культурно-національним відродженням, а Д.Чижевський відніс його до великих блискучих епох в історії України. Це епоха славетної Острозької академії (1577), доба початків і розквіту масового книгодрукування (1574), період радикальних реформ церковного життя (1596-1620), час виникнення знаменитого Києво - Могилянського колегіуму та академії (1632, 1658). Історичні джерела ХVІ - XIII ст. засвідчують високий рівень розвитку освіти в Україні, зокрема на Запорізькій Січі. У козацьких реєстрах, починаючи з ХVІ ст. знаходимо записи, у яких серед імен, прізвищ, опису роду занять козаків зустрічається слово "бакалавр", що засвідчує про здобуття українцями освіти у західноєвропейських навчальних закладах. Частина освічених українців ставала відомими вченими. Так, ректором Болонського університету 1481-1482 pp. був видатний український вчений Юрій Дрогобич. У Подуанському університеті (початок ХVII ст.) навчався Станіслав Морозенко. Серед випускників Західноєвропейських вищих навчальних закладів знаходимо імена українських діячів культури, істориків, поетів, філософів, письменників. На Волині у м. Острозі Костянтин Острозький засновує (1576 р.) Острозьку колегію-перший навчальний заклад вищого ступеня України, у якому знайшли втілення кращі традиції освіти Київської Русі та досягнення західноєвропейських університетів. Наприкінці ХVІ ст. у багатьох містах України виникають національно - регіональні об'єднання міщан -братства, які в умовах чужоземного панування захищали свої станові та національні інтереси, стали основною рушійною силою воістину революційного розвитку української культури і освіти. Найбільш яскраво у цьому контексті виступає діяльність Львівського Ставропігійського братства, яке протягом тривалого часу стояло в авангарді братського руху в Україні. Поряд з Львівським - найбільш знаним і шанованим були Луцьке і Київське. Члени братств розуміли, що для боротьби католицької експансії і гніту польської шляхти потрібні освічені люди, а з цією метою багато уваги приділяли організації шкіл. На жаль, освітньо-виховна діяльність перших братських шкіл України ХVІ-ХVII ст. в сучасній історико-педагогічній літературі висвітлена недостатньо. Часткове висвітлення цієї проблеми знаходимо у працях Я.Д.Ісаєвича, М.С.Возняка, Б.Н.Митюрова, Є.М.Мединського, Д.Зубрипького та ін. Яскравою історичною сторінкою у становленні і розвитку культури, національної системи освіти і виховання в Україні є період Козацької доби. Як зазначає М.Грушевський, період існування Запорізької Січі - це найбільш яскравий і найбільш цікавий період української історії. Козацький рух стає найяскравішою сторінкою літопису боротьби українського народу за свою незалежність. Козацтво стало єдиним і могутнім форпостом, що пильно стояв на сторожі свободи, гідності і честі України як незалежної суверенної держави [3]. Українське козацтво - це соціальне, політичне, державне, психологічне, педагогічне та культурно-історичне явище. Діяльність козаків була багатогранною - як захисників сплюндрованих прав народу, звитяжних воїнів, вільнолюбних громадян, політичних і державних діячів, дбайливих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців високого мистецтва, мудрих вихователів. Багато козаків стали провідними політичними і державними постатями в історії рідного народу. "Сила, велич і могутність козацтва були настільки впливовими, що борючись у ті часи проти феодального закріпачення і гніту особистості, який приносили із собою різні загарбники, кожен українець прагнув стати козаком"[3; 4]. Осередком козаччини стало Запоріжжя. Численні острови Дніпра давали безпеку, захист і змогу укріпитися. Перша Січ на острові Хортиця була побудована під керівництвом князя Дмитра Вишневського. До лав казаків втікали селяни і міська біднота з Галичини, Волині, Поділля, Полісся і інших регіонів. Під керівництвом талановитих полководців і мудрих державних діячів (Сагайдачного, Дорошенка, Хмельницького, Палія та ін.) був організований окремий військовий і соціальний устрій. У своїй своєрідності Запорізька Січ була першою у Європі республікою з послідовним демократичним ладом. Вищим законодавчим органом влади була загальна військова Рада. Вища виконавча влада - гетьман, кошовий атаман - обиралися на Раді прямими загальними виборами, діяло належне судочинство, запорізьке військо. В умовах постійних воєн на Січі складалися чудові традиції побратимства, дружби і взаємодопомоги. За словами Д.Яворницького? світлим боком характеру козаків була добродушність, щедрість, безкорисливість [9]. Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю української культури. Козацтво сформувалось як аристократія національного духу, високоморальна еліта нації. Патріотизм і хоробрість були могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя. У багатьох народів Запорізька Січ асоціювалася із школою лицарства. Право називатись козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців. Багато істориків порівнювали козаків з найсильнішими і наймужнішими народами світу. Бернар Коннф у своїй праці "Історія Польщі в особистих листах до знатних осіб" відзначає витривалість, хоробрість, військову винахідливість козаків, порівнюючи їх з іспанськими мігалетами або ж із шотландськими горцями. П.Меріме та Ш.Лезюр порівнюють запорожців з римлянами, посол Венеції Альберт Віміні (1650 р.) порівнює козаків із спартанцями: "...Вони можуть змагатися зі спартанцями суворістю свого виховання". Шефер у книзі "Анали Малоросії"(1788) порівнює козацьку республіку з республіками Спарти і Риму, він знаходить відмінність між козацькою республікою і республіками античності: виховані як спартанці й призначені для війни як римляни, вони однак ніколи не прагнули до завойовування чужих земель, а лише до захисту своїх вівтарів і домашніх вогнищ [1;7;9]. Завдяки головним засадам - свободи, рівноправності, братства, православної віри, захисту слабких від сильних, боротьби з невірними, склад запорізького війська складав єдину і нероздільну спільність, згуртовану і грізну силу для ворогів. Справжній цвіт козацтва складали дуже сильні і добре фізично складені люди, головним чином українці, які належали до "лицарства" чи "товариства". Т.Боплан зазначає, що борючись за свою політичну свободу, за православну віру, славні українські козаки кожний клаптик землі поливали своєю кров'ю і щедро засівали своїми кістками, натомість виховували нових героїв-богатирів, які дуже часто викликали у сучасників справедливий подив [1]. Козаки відзначалися набожністю, дбаючи про святість православної віри, створили і облаштували протягом свого історичного буття багато церков і каплиць. Великий відсоток освічених і вихованих людей Січі готувала Київська духовна академія, січові, монастирські та церковно - парафіяльні школи [9]. З ініціативи Петра Конашевича-Сагайдачного запорізькі козаки надавали матеріальну підтримку братському рухові. Разом зі своїм військом П.Сагайдачний вступає (1620) до Київського братства, що свідчить про велику участь Січі у суспільно-політичному і культурному житті України. З 1632 р. першим учбовим закладом східних слов'ян стає Києво-Могилянська колегія, а з 1658 р. Києво-Могилянська академія, першим опікуном якої був видатний культурно-освітній діяч України Петро Могила. У цьому унікальному освітньому закладі здобули блискучу освіту багато культурно-освітніх, державних діячів, значна частина козацьких воєначальників, зокрема гетьмани: Іван Виговський, Павло Тетеря, Хмельницький, Іван Самойлович. Засобом міжнародного спілкування стає латинська мова, тому козацька молодь доборе оволодівала нею. За програмою колегії діяли школи у Вінниці, Кременці та інших містах. Дбаючи про інтелектуальний розвиток козаків, осередки освіти були створені на запорізьких землях-паланках та у фортецях Січі, у яких навчали письма, церковного співу, читання, музики. Такі школи існували при усіх церквах на Січі, їх діяльність була спрямована на формування світогляду, моралі, етики, музичної грамоти. Про високий рівень освіти в Україні козацької Доби Павло Халебський пише: "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти" [9]. Під впливом козацтва та православної церкви у кінці ХVІ ст. народжується українське борокко у стилі традицій народного мистецтва, що відбулося в архітектурі, живописі, музиці, літературі. Слід відзначити архітектуру Духовної академії в Києві, церкву Юра у Львові, Ковнірський корпус Києво-Печерської лаври, іконописну церквах, літературні твори М.Смотрицького, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, І.Величковського та ін. Визначними пам'ятниками архітектури стали світські та церковні будівлі козацької столиці - Чигирина та родинного маєтку Хмельницьких - хутора Суботова. Велику цінність має запорізький Троїцький собор, побудований майстром Я.Погрібняком без жодного цвяха (Дніпропетровська область). Активізують творчі процеси соціальні потрясіння. В умовах зовнішніх впливів, зокрема стильових особливостей класицизму, у живописі розгорнули свою діяльність талановиті художники Д.Левицький та В. Боровиковський. В умовах боротьби з національними та релігійними утисками справжньою перлиною поетичної творчості стали невільницькі думи і пісні, у яких звучить туга за батьківщиною, мрії про волю, жадоба до боротьби з поневолювачами [2]. Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - козацьку педагогіку, яка була тісно пов'язана з гуманістичними традиціями, ідеями самоврядування і виборності, будівництва самостійної української держави. Тільки країна з великим історичним досвідом розвитку освіти і виховання, захисту прав і свобод особистості, всього народу могла породити таке незвичайне явище, як Конституція Пилипа Орлика (1710) - унікальний феномен європейської і світової політичної, державної і правозахисної думки [3;6]. Аналіз наукових праць свідчить, що дослідження козацької епохи залежно від соціально-політичних обставин. Перший етап пов'язується з історичними, етнографічними і фольклорними записами кінця XIX-початку XX ст., що знайшов своє відображення у творах відомих істориків: М.С.Грушевського, П.В.Іванова, П.П.Чубинського, Д.І.Яворницького. В умовах Української суверенності козацькій добі присв'ячені наукові праці істориків і педагогів: В.І.Сергійчука, П.І.Кононенка, А.В.Цьося, Б.М.Ступарика, Є.Н.Приступи, О.Т.Винничука. Традиції козацької педагогіки сьогодні стали предметом наукових досліджень істориків, філософів, правників, педагогів і психологів. Порівняльний аналіз опублікованих наукових праць свідчить про наявні відмінності в обґрунтуванні фактичних даних, що , очевидно, пов'язано з осмисленням з певних позицій різних аспектів окресленої проблематики. У них виявлено, описано і проаналізовано найбільш яскраві форми, засоби, методи виховання у Запорізькій Січі, наголошено на актуальності і необхідності їх використання у освітніх закладах різних типів. В міру нагромадження історичних відомостей, все більшого значення набуває цілісне осмислення і використання козацької педагогіки в сучасній теорії і практиці навчання і виховання підростаючого покоління [6; 8]. Отже, запорожці створили досить ефективні умови і засоби для самопізнання, саморозвитку, фізичного, психічного і морального удосконалення воїна і громадянина. На думку багатьох учених ця система була однією з найкращих у світі. Епоха козацтва створила багатогранну духовність, що стала гордістю і вершиноюнаціональної культури, а козацтво стало аристократією національного духу, високоморальною елітою своєї нації. Патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя народу України. Знаменно, що сьогодні в Україні втілюється ідея створення і функціонування Всеукраїнських дитячих та юнацьких організацій. Козацькі Ради, об'єднавчі з'їзди козаків, наукові конференції гаряче обговорюють шляхи об'єднання численних козацьких організацій, товариств, осередків у єдине соборне Українське козацтво. Відбулися І та II Всеукраїнські з'їзди козацьких та громадських організацій, Форум, спільна Рада отаманів і старійшин козацьких громад (2004), круглий стіл на тему "Роль українського козацтва в національній історії" (2004), І Міжнародний "Круглий стіл" молодіжних організацій України "Лицарсько-козацькі виховні традиції України. Історія, сучасність, перспективи (2005). Велику роботу проводять міжнародна асоціація "Козацтво", Об'єднане Козацтво України, Українське соборне козацтво "Січ" таін. Нині створено Координаційну раду козацьких організацій України при Президентові України. Утвердження соборності Українського козацтва і його розвиток на сучасному етапі державотворення є потужним засобом розбудови демократичної, незалежної, правової, європейської держави. Творче відродження історичних культурно - освітніх і виховних козацьких традицій - одна з найважливіших граней зміцнення незалежності і суверенності України.