14. Поняття про кризові та стабільні періоди психічного розвитку. Особливості перебігу психічного розвитку дитини у кризові періоди.

Розвиток дитини є нерівномірним. На одних етапах зміни відбуваються повільно та поступово (стабільні періоди), на інших – бурхливо і швидко (критичні періоди).

Для критичних періодів характерні певні особливості:

1.Їх межі вкрай невиразні, розмиті. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку й завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише всередині цього етапу.

2.Апогей кризи для оточення виявляється у зміні поведінки дитини, її "важковиховуваності”. Дитина ніби виходить з-під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко знижується успішність у школі та працездатність, зростає кількість конфліктів з оточенням. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями.

3.Розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається швидше руйнівна, ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного раніше. Водночас спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються надалі у тому самому вигляді.

Криза новонародженості - період розвитку дитини від народження до 1-го року називають стадією немовляти. У ній визначають важливу фазу новонародженості (від моменту народження до 1-2-х місяців).Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження. Одразу ж після народження виявляються безумовні рефлекси - захисні, орієнтувальні. Поступово на появу дорослого в дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція ("комплекс пожвавлення”), яку вважають початком 2-ї фази розвитку немовляти.

Комплекс пожвавлення – специфічне психічне новоутворення, що слугує межею критичного періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм нормальності психічного розвитку дитини.

Криза першого року пов’язана з освоєнням мовлення. Простежується загальний регрес життєдіяльності дитини. Емоційно регрес виявляється в афективних реакціях, порушується сон, з’являється плаксивість, надмірна вразливість. Основним новоутворенням цього періоду розвитку є формування структури мовної та предметної дії. Поява та зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першого року.

Криза трирічного віку - одним з наслідків інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини і дорослого у ранньому віці є формування в дитини системи власного "Я” – центрального новоутворення, що виникає наприкінці цього етапу. Цей період вважають критичним ("криза трьох років”), оскільки дорослі мають труднощі у взаєминах з дитиною. Вона визначає низку важливих симптомів:Негативізм,упертість, примхливість, свавілля,знецінювання дорослих, протест-бунт (сварки з батьками.)

Описана криза є тимчасовою, але пов’язані з нею новоутворення (відокремлення від оточення, порівняння з іншими) – важливий етап у психічному розвитку дитини.

Прагнення самостійності в дитини цього віку виявляється у формі гри, тому криза 3-х років і розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.

Криза семи років є перехідним періодом, що відділяє дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Її основні прояви:1.Втрата безпосередності поведінки. 2.Манірність поведінки 3.Симптом "гіркої цукерки”. Дитині погано, але вона намагається це приховати.Криза потребує переходу до нової соціальної ситуації. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов’язане з грою, стає менш важливим.

Вікові періоди розвитку особистості

Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.   Цілком обґрунтованою вважається вікова періодизація В. Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немовля (до року); ранній дитячий вік (1—3 роки); переддошкільний період (3—5 років); дошкільний (5—6(7) років); молодший шкільний (6(7)—11); підлітковий (11 — 15 років); вік старшокласників (15—18 років). Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер. Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами. Психологи з'ясували, що для розвитку психічних процесів дитини найсприятливішими є певні вікові періоди — сензитпивні (підвищеної чутливості) періоди розвитку. Перші стадії раннього дитинства    Претанальна (дородова) стадія та її фази. Розвиток людини розпочинається ще до її народження і проходить такі етапи: зародження (утворення зі статевих клітин зародка), розвиток в організмі матері, народження дитини. 

Стадія немовляти, фаза новонародженості. У позаутробному житті дитини, а саме у першій стадії немовляти (від народження до року) виділяють коротку, але надзвичайно важливу фазу новонародженості (триває до чотирьох тижнів).

Ранній дитячий вік (від одного до трьох років) — період істотних змін в анатомо-фізіологічному, психічному розвитку, спілкуванні з дорослими. Цей період характеризується значним розвитком психічних процесів і пізнавальної діяльності дитини.Психіка—здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок, інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. Психічні процеси— різні форми єдиного, цілісного відображення суб'єктом об'єктивної дійсності (відчуття, сприймання, пам'ять, уява, уявлення, мислення, увага, почуття).Основою розвитку психічних процесів у дитини є її власна активність. Особливо інтенсивно розвивається в дитини зорова чутливість, а також дотикова і кінестетична чутливість рук.   Увага в ранньому дитинстві розвивається від мимовільної її форми до перших виявів довільної.  Увага — форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об'єктах з одночасним абстрагуванням від інших.У ранньому дитинстві відбуваються значні зрушення в пам'яті.   Пам'ять — закріплення, збереження в мозку того, що відбувалося у минулому досвіді людини. Загалом процеси пам'яті на ранньому етапі мають мимовільний характер.Мимовільна пам'ять — запам'ятовування та відтворення, які не мають спеціальної мети щось запам'ятати чи пригадати. У поведінці дитини, в її діях з предметами, іграшками, у перших спробах малювати виявляються образи її уяви.   Уява — психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин через використання наявних у людини знань в новій комбінації.На другому і третьому році життя дитини активізується її репродуктивна (відтворювальна) уява.   Від 1 до 3 років настає стадія сензитивності  дитини до мовних впливів.  У період “кризи трьох років” у дітей виробляється певний комплекс поведінки. Вони прагнуть самоствердитись.

Переддошкільний вік (від 3 до 5 років) має свої анатомофізіологічні особливості розвитку, особливості психіки і пізнавальної діяльності, особистісного формування дитини. Має свої вікові особливості й пам'ять.   Характерні особливості у цей період має увага. Стійкість уваги — це проміжок часу, протягом якого дитина може зосереджуватися на певній діяльності. У переддошкільному віці досягає свого розвитку мовлення дитини. Формування особистості. Характерною особливістю дітей цього віку є значне емоційне збудження, нестриманість і недостатня стійкість емоцій, які швидко виникають і швидко минають, змінюються на протилежні.    Основні життєві потреби дитини цього віку — любов, доброта, увага дорослих, ігри та спілкування з однолітками, яскраві переживання.