Питання для теоретичної підготовки:

1. Поняття, функції та структура ринку.

2. Основні засади ринку.

3. Основні елементи ринкової економіки.

4. Принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку.

5. Загальна характеристика продукції (роботи, послуг). Вимірники обсягу.

1. Поняття, функції та структура ринку.

Як показує історичний досвід цивілізації XVI—XX ст., рух здорової економічної системи, зорієнтованої на критерії ефек­тивності та здатності до саморегулювання, відбувався на основі ринкових відносин. Світова історія, по суті, не знала високо­ефективної неринкової економіки.

Як явище господарського життя, ринок виник внаслідок при­родно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породи­ли товарне ведення господарства. Ринок формувався у ході ста­новлення товарного виробництва і є його неодмінним та най­важливішим елементом. Отже, причини існування ринку кри­ються у причинах товарного виробництва.

Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарних відносин. З давніх часів ринок визна­чали як місце (ринкову площу), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово "ринок" асоціюєть­ся з базаром — місцем обміну вироблених благ. Але це пра­вильно лише частково. Ринок — поняття більш широке і містке. Це також магазини, універмаги, універсами, різні намети, де купуються товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких прода­ються і купуються цінні папери (акції, облігації), — фондові біржі. На товарних біржах пропонуються зерно, цукор, цемент тощо. Відносини між продавцями і покупцями щодо існуючих та потенційних товарів утворюють ринки.

Однак ринок — це не просто сфера обміну, а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що зна­ходить своє відображення у ціні. Тобто, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Ринок вико­нує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.

Отже, у широкому розумінні ринок є цариною прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. У вужчому розумінні ринок - це сфера товарного обігу і зв'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у про­цесі купівлі-продажу товарів.

Розширене трактування розкриває дуже важливий суттєвий ас­пект ринку, який дає змогу визначити його місце і роль у процесі відтворення.

Суб'єкти ринку — це фізичні та юридичні особи, що всту­пають до економічних відносин товарообміну та послуг в одних випадках як споживачі, в інших — як виробники. Суб'єктами є індивідуальні товаровиробники, фірми, сім'ї, організації, дер­жава та ін.

Об'єкти ринку — це специфічні групи товарів та послуг, що мають стійкий попит, постійно надходять на ринок. Об'єктами ринку є товари, послуги, технології, інформація тощо.

Більш повно сутність ринку розкривається через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча, інтегруюча (рис.1).

Регулююча функція ринку полягає у регулюванні виробниц­тва товарів та послуг, встановленні пропорцій суспільного ви­робництва. Ринок сам диктує, що і скільки виробляти.

Контролююча функція ринку визначає суспільну значу­щість виробленого продукту та витраченої на його виготовлен­ня праці. Світовий досвід свідчить, що ринок є найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного виробництва. Через його посередницт­во визначається що, скільки, коли, як і для кого виробляти. Унасл­ідок дії закону вартості і закону попиту та пропонування встанов­люються необхідні відтворювальні пропорції, оптимізується роз­поділ інвестиційних, матеріальних і трудових ресурсів між сфера­ми діяльності та галузями виробництва, забезпечується дійовий еко­номічний контроль за раціональним суспільно-припустимим рівнем виробничих витрат.

Розподільча функція ринку забезпечує збалансованість еко­номіки, диференціює доходи товаровиробників, виявляє пере­можців та переможених.

Стимулююча функція ринку сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих остаточних результатів, спонукає зрос­тання продуктивності праці, використовування нової техніки тощо. Тобто ринок повертає економіку обличчям до потреб лю­дей, робить всіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими у задоволенні цих потреб. Прагнення дістати переваги на ринку стимулює інтенсивну інно­ваційну діяльність виробників, спрямовану на своєчасне оновлен­ня техніко-технологічної бази підприємств, освоєння нових видів продукції і послуг, а також підсилює спонукальні мотиви праців­ників до підвищення своєї кваліфікації, творчої та високопродук­тивної роботи.

Інтегруюча функція ринку об'єднує економіку в одне ціле, розкриваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоеконо­мічних. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу.

Рис. 1. Основні функції ринку

Пізнання ринку неможливе без аналізу його структури, тоб­то елементів, з яких він складається і які взаємодіють між со­бою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежува­ти елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, тому що ринок є складним і багатоманітним утворенням економіч­ного життя.

Так, з точки зору економічного призначення об'єктів рин­кових відносин, ринок можна класифікувати як:

• ринок предметів споживання та послуг;

• ринок засобів виробництва;

• ринок науково-технічних розробок та інформації;

• ринок "ноу-хау";

• ринок праці;

• ринок цінних паперів (фінансовий ринок);

• валютний ринок.

Структура ринку може бути охарактеризована за адмініст­ративно-територіальною ознакою або за географічним положен­ням:

• місцевий ринок;

• ринок окремих територій;

• ринок окремих регіонів;

• загальнонаціональний (внутрішній) ринок;

• світовий;

• ринок коаліцій різних країн (ЄС, СНД тощо).

Ринок можна характеризувати залежно від ступеня розви­неності ринкових відносин:

• розвинутий ринок;

• ринок, що формується.

Залежно від ступеня обмеження конкуренції розрізняють:

• монополістичний ринок;

• олігополістичний ринок;

• ринок вільної конкуренції (вільний ринок);

• змішаний ринок.

Відповідно до чинного законодавства виділяють:

• легальний (офіційний) ринок;

• нелегальний (тіньовий) ринок;

За характером продажу розрізняють:

• оптовий ринок (ринок оптової торгівлі);

• роздрібний ринок (ринок роздрібної торгівлі).

Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч суб'єктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну та багатовимірну структуру ринку. Вивчення останньої уможливлює комплексне дослідження єдності, взаємо­зв'язку і взаємодії складових елементів ринку, пошуки та розвиток нових організаційних форм господарських зв'язків і товарно-гро­шового обміну, управління попитом і пропонуванням, механізма­ми самоналагоджування основних ланок виробництва на ефектив­ний режим господарювання. З огляду на такі завдання найбільш поширеним є чотирьох позиційний підхід до загальної структуризації ринку, а саме: з позицій його суб'єктного складу, продуктово-ресурсного наповнення, елементно-технологічних зв'язків і тери­торіально-просторової організації (рис. 2).

Найбільше охоплення суб'єктів ринку, групування їх з ураху­ванням специфічних особливостей ринкової поведінки досягаєть­ся виділенням п'яти основних типів ринків:

• ринку споживачів — окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

• ринку виробників — сукупності осіб і підприємств, що закупо­вують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

• ринку проміжних продавців (посередник) — сукупності осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;

• ринку громадських установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забез­печення діяльності різних некомерційних організацій;

• міжнародного ринку — зарубіжних покупців, споживачів, ви­робників, проміжних продавців.

Укрупнений поділ ринку за суб'єктним складом, а також більша його структуризація з урахуванням продуктово-ресурсної наповнюваності, яка охоплює ринки продовольчих і непродовольчих товарів широкого вжитку, ринки знарядь праці, сировини, матеріалів, енергії та інших видів продукції виробничого призначення, ринки житла, землі, природних багатств тощо мають важливе аналітич­не і практичне значення для забезпечення структурної збалансо­ваності ринку, а також розробки суб'єктами господарювання своєї маркетингової стратегії.

До найбільш розвинутих елементно-технологічних форм рин­ку, які відносно відокремились і відіграють важливу самостійну роль як об'єкти обміну у відтворювальному процесі, належать: ринок засобів виробництва; ринок предметів споживання; ринок інновацій та інформації; ринок інвестицій; ринок робочої сили; грошово-кредитний і валютний ринки. Зазначена система ринків, незважаючи на відносну обмеженість елементів, що до неї входять, охоплює основні цикли відтворювального процесу (інноваційно­го, інвестиційного, виробничого), поділяє (з урахуванням неодна­кового економічного призначення, обігу й споживання) суспільний продукт на засоби виробництва та предмети споживання, інтегрує фактори виробництва (робочу силу й засоби виробництва), охоп­лює ринок грошей як необхідну передумову здійснення обмінних операцій, придбання на елементних ринках товарів, необхідних для тих чи тих процесів споживання та відтворення. Цим зумовлюється її значення для розуміння першочергових завдань зі створення ключових товарних ринків як нерозривної взаємозв'язаної і взає­модіючої системи, котра формує ринкове середовище.

Ринок як сфера товарного обміну має свої просторово-терито­ріальні межі. З урахуванням останніх, а також масштабів товаро­обміну можна виділити місцевий (локальний), регіональний, на­ціональний, транснаціональний і світовий ринки. Кожному з них притаманні власні специфічні риси, обумовлені місткістю ринку, різновидами товарів і послуг, що реалізуються, структурою това­рообороту, складом агентів товарного руху (виробники, посеред­ники, споживачі), особливостями інфраструктури, рівнем цін та іншими ринковими чинниками.

Розвиток територіальних ринків, їхнє взаємопроникнення та інтеграція в масштабніші ринкові структури можливі тільки на осно­ві дальшого поглиблення міжнародного поділу праці. Останнє роз­ширює межі ринкового простору до тих граничних розмірів, що в них цю продукцію може бути реалізовано з відшкодуванням виробничих і транспортних витрат та з одержанням нормативного прибутку.

Рис. 2. Структура ринку

Безперебійне функціонування такої складної і багаторівневої системи, як ринок, котрий у розвиненому товарному виробництві репрезентований понад двадцятьма основними його видами, по­требує високорозвинутої і широко розгалуженої загальної та спе­ціальної інфраструктури, що враховує ринкові особливості.

Формування ринкової економіки в Україні треба розпочина­ти з відтворення ринкових інститутів, які перебувають зараз у зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка врахову­вала б економічні, політичні, історичні та психологічні чинни­ки, характерні для нашої країни.