3. Міжнародні розрахунки та валютне регулювання

Організація міжнародних грошових потоків встановлюється за допомогою однотипового оформлення валютних розрахунків та загальноприйнятих системах валютного регулювання.

Для організації руху фінансових потоків необхідним є забезпечення еквівалентності розрахунків, що здійснюються. Таке забезпечення еквівалентності досягається за допомогою валютного курсу. Валютний курс відображає ціну грошової одиниці певної країни у валюті інших країн чи у міжнародних валютних одиницях. Установлення курсу валют – складний багатофакторний процес. Валютний курс установлюється відповідно до вартості валюти порівняно зі світовими валютами. Такі світові валюти виконують певною мірою роль “золотого стандарту”. Однією з найпоширеніших валют є спеціальні права запозичення, або SDR. Величина вартості SDR встановлюється відповідно до вартості долара США, євро та японської йєни пропорційно до їх участі у обслуговуванні світових розрахунків. Другою по значущості валютою є євро. Такий валютний курс використовується для проведення розрахункових операцій на світовому рівні. Валютний курс може також устоновлюватись на основі співвідношення вартості споживчих кошиків у валютах, що порівнюються. Такий валютний курс є основою для проведення валютного регулювання.

Форми проведення валютних розрахунків характеризуються порядком проведення операцій, їх документальним оформленням, відповідальністю сторін і банків. Основними формами міжнародних розрахунків виступають інкасо, акредитив, банківський переказ та відкритий рахунок.

Операція інкасо здійснюється таким чином:

1. експортер передає своєму банку документи, в яких засвідчено угоду експорту-імпорту та її вартість;

2. банк експортера передає документи банку імпортера;

3. імпортер сплачує своєму банку умовлену суму за здійснену угоду;

4. банк імпортера передає банку експортера суму вартості угоди;

5. банк імпортера сплачує імпортеру отриману суму чи інформує його про її перерахування на рахунок імпортера.

Акредитив здійснюється подібним чином:

1) на ім΄я експортера в банку імпортера відкривається акредитив на суму угоди;

2) експортер передає своєму банку документи, в яких засвідчено угоду експорту-імпорту та її вартість;

3) банк експортера передає документи банку імпортера;

4) банк імпортера передає банку експортера відкритий акредитив;

5) банк імпортера сплачує імпортеру отриману суму чи інформує його про її перерахування на рахунок імпортера.

Операції банківського переказу та відкритого рахунку більш прості та найменш захищені. При операції відкритого рахунку імпортер в день платежу відкриває у банку експортера рахунок на умовлену суму. При операції банківського переказу банк імпортера пересилає доручення до банку експортера на суму вартості угоди.

На величину валютного курсу певної національної валюти впливають фактори:

1. фінансові (величина дефіциту бюджету, ержавний борг, рівень інфляції, стабільність банківської системи, активність на фінансовому ринку, торговий та платіжний баланс країни);

2. політичні (стабільність політичної системи, стабільність законодавства країни, політична ситуація навколо країни у світі).

Для досягнення стабільності національної валюти і використовується валютне регулювання. Валютне регулювання здійснюється двома методами:

1. Адміністративним. Суть методу полягає у встановленні офіційного курсу валют, який і є основою для проведення банківських розрахунків. Цей метод активно використовувався з 1944 року по1976, коли діяла Бреттон-Вудська валютна система. Суть її полягала у встановленні постійних курсі валют, які могли змінюватись досить незначним чином.

2. Ринковим. Курс встановлюється на основі попиту та пропозиції шляхом ринкового ціноутворення. Іноземна валюта виступає у якості товару на валютному ринку. Активно впроваджується після 1976 року у вигляді ямайської валютної системи, коли було впроваджено плаваючі курси валют.

В Україні використовується ринковий метод регулювання валютного курсу, проте при цьому держава активно втручається у проведення валютних торгів. Роль валютного ринку виконує Міжбанківська валютна біржа. Торги з найважливіших валют проводяться щоденно. Валютний ринок є регульованим. До недавнього часу регулювання валютного курсу відбувалось за допомогою валютного коридору. У теперішній час валютний курс регулюється завдяки участі Національного банку у торгах. При необхідності Національний банк викидає на ринок додаткову кількість іноземної валюти чи скуповує її, поповнюючи свої валютні резерви. Також Національний банк може безпосередньо впливати на величину валютного курсу за допомогою емісії національної валюти чи за допомогою обмежень (чи встановлення обов΄язковості) на проведення операцій у іноземній валюті. Учасниками торгів також є комерційні банки. Комерційні банки подають заявки на участь у торгах. Заявки містять відомості про об΄єм валюти, що виставляється на торги, чи про об΄єм валюти, яку банк передбачає купити на торгах. Після розгляду заявок Національний банк виставляє свою заявку і курс валют формується на основі попиту та пропозиції на іноземні валюти.

Напрямок проведення валютного регулювання залежить від загальноекономічних інтересів країни. У разі, якщо країна хоче захистити свої ринки і водночас полегшити розвиток власних галузей чи підприємств-експортерів, вона проводить послідовну політику на девальвацію національної валюти. Звичайно така політика має бути послідовною і доситьпоступовою. Якщо сальдо платіжного балансу країни надто активне, чи вона проводить активне залучення іноземних інвестицій, то валютне регулювання має бути спрямоване на посилення позицій національної валюти.