- •Тема 18: Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою
- •1. Класифікація країн за макроекономічними показниками
- •Напрями фінансової підтримки
- •2. Характерні особливості країн з розвиненою ринковою економікою
- •3. Склад і особливості функціонування фінансів окремих країн, що відносяться до групи країн з розвиненою ринковою економікою
3. Склад і особливості функціонування фінансів окремих країн, що відносяться до групи країн з розвиненою ринковою економікою
Процес глобалізації суттєво модернізував систему боргових фінансів як окремих країн, так і світової фінансової системи в цілому. Інституціоналізація їх функціонування, інтернаціоналізація боргових проблем окремих країн і цілого світу відображає суттєві зміни у процесах циркуляції позичкового капіталу та управління фінансовими потоками. Вразливість країн до зовнішніх шоків, яка посилюється відкритістю боргових ринків, з одного боку, має передбачати підвищення значущості інституційних факторів урегулювання проблем, що виникають у такий спосіб, з іншого — підвищити відповідальність урядів за здійснювані макроекономічні кроки та змінити уявлення ризиково налаштованих інвесторів про сталість функціонування механізму кредитування останньої інстанції, що породжує моральний ризик, посилений проекцією на площини інтеграції ринків у глобалізованому фінансовому світі. Можна стверджувати, що майбутній розвиток як боргових фінансів, так і світової фінансової архітектури залежатиме від того, якою мірою ці доволі антагоністичні явища будуть поєднуватись у виробленні конкретних стратегій.
Світова економіка з об’єктивних причин не може розвиватися без циркуляції між національними господарствами міжнародних позикових коштів. Зростання масштабності зовнішнього фінансування визначено нерівномірністю економічного розвитку і нерівновагою платіжних балансів більшості з них. Залежність національних економік від зовнішнього фінансування посилюється у міру глобалізації та лібералізації фінансових ринків. Можна казати про те, що світове господарство в цілому дефіцитне: воно має чітко виражені боргові риси.
Більшість країн змушені вдаватися до зовнішніх запозичень, відчуваючи нестачу власних ресурсів для внутрішнього інвестування, для покриття дефіциту держбюджету при проведенні масштабних, соціально-економічних реформ, для виконання вже накопичених боргових зобов’язань.
Таблиця 2
ЗОВНІШНІЙ БОРГ НАЙКРУПНІШИХ КРАЇН-БОРЖНИКІВ, млрд дол. США
Країна |
Роки |
|||
1985 |
1990 |
1995 |
2000 |
|
США |
224,8 |
429,6 |
688,6 |
700,0 |
Німеччина |
36,6 |
96,5 |
301,0 |
350,0 |
Бразилія |
105,2 |
115,9 |
151,1 |
180,0 |
Мексика |
96,9 |
93,8 |
128,3 |
150,0 |
Росія |
28,3 |
53,9 |
101,6 |
150,0 |
Китай |
16,7 |
44,9 |
100,5 |
130,0 |
Індія |
40,9 |
73,4 |
99,5 |
110,0 |
Індонезія |
36,7 |
59,4 |
96,5 |
150,0 |
Аргентина |
50,9 |
65,3 |
77,4 |
85,0 |
Швеція |
16,2 |
16,1 |
66,5 |
70,0 |
Світ в цілому |
1243,4 |
2318,8 |
3192,3 |
3800,0 |
Лідером за обсягом зовнішнього боргу протягом останніх десятиліть є, як видно з табл. 12.1, США — майже 0,7 трлн дол., хоча це і не відповідає стану їх економіки. У країну-боржника США (вперше з 1919 р.) перетворилися в 1985 р., коли іноземні активи в цій країні перевищили її активи за кордоном, і нетто-дебіторська позиція досягла 200 млрд дол. Усього ж в орбіту світового боргу залучено більше 200 країн, які станом на 2000 р. заборгували 3,8 трлн дол. Це, звичайно, абсолютна цифра, яка при відповідних взаєморозрахунках може виявитися значно меншою.
На країни з перехідною економікою припадає 356,3 млрд дол., в тому числі на країни колишнього СРСР — 109,3 млрд дол., на країни Центральної і Східної Європи (Усього 12 країн) — 120,9 млрд дол. і на країни Азії (Китай, В’єтнам і Монголія) — 126,1 млрд дол. Із даного зіставлення видно, що серед нових ринків азіатські країни залучили кредитів більше за інші. Загальна ж заборгованість Азіатського регіону становить 503,4 млрд дол. Для порівняння — на Південну Америку припадає 359,1 млрд дол., а на африканський континент — 288,3 млрд дол.
На відміну від країн Латинської Америки і Африки, для економіки багатьох східно-азіатських країн характерні відкритість і висока норма накопичення. Найбільші боржники в цьому регіоні — Китай, Індія, Індонезія. Причому остання завжди була улюбленою країною МВФ за свою консервативну монетарну політику.
Великі показники Німеччини пов’язані з перебудовою економіки після приєднання її східної частини, а Швеції — з постійним покриттям дефіциту платіжного балансу в останні роки, який виникає, зокрема, унаслідок більших витрат по туризму та на іноземну допомогу.
Рис.2. Питома вага окремих країн в зовнішній заборгованості всіх країн світу, %
Динаміку зовнішнього боргу можна відстежити за допомогою такого стратегічного показника, як індекс зростання зовнішнього боргу. В табл.3 він наведений у згрупованому та усередненому за періодами вигляді.
Таблиця 3
ІНДЕКСИ ЗРОСТАННЯ ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ (1985 рік = 100 %)
Країна |
Роки |
||
1986 — 1990 |
1991 — 1995 |
1996 — 2000 |
|
Іспанія |
155,6 |
941,2 |
750,0 |
Франція |
133,5 |
636,9 |
590,0 |
Німеччина |
249,8 |
610,0 |
580,0 |
Китай |
238,6 |
498,1 |
500,0 |
Іран |
110,1 |
316,5 |
310,0 |
Росія |
159,0 |
296,1 |
310,0 |
США |
161,3 |
269,3 |
280,0 |
Польща |
128,2 |
139,9 |
150,0 |
Бразилія |
112,2 |
132,5 |
145,0 |
Мексика |
104,9 |
123,7 |
130,0 |
Середньосвітовий індекс |
139,9 |
202,1 |
250,0 |
Індекс зростання дає змогу побачити, що практично в всіх країнах відбувалося збільшення загальних обсягів зовнішнього боргу.
Аналіз наведених вище показників не дає однозначної відповіді на питання, боргову модель якої ж країни доцільно обрати для України. Адже позиція України в рейтингах, складених на основі цих індикаторів, є дуже мінливою, як і позиції інших країн. Тому пропонується розглянути напрацьовані підходи до подолання боргових труднощів різних країн безвідносно певних критеріїв та спробувати синтезувати їхні боргові стратегії з певною мірою адаптації отриманих узагальнень до України.