3) Умовивід і висновок (силогізм).

Оскільки поняття є загальні і менш загальні, то менш загальні поняття входять до складу загальних, утворюючи таким чином логічну систему. Це дозволяє переходити від одного класу речей до іншого, тобто створювати систему вербально-логічних відношень, за якими рухаються поняття людини. Ця система вербально-логічних відношень під впливом розвитку теоретичного мислення стає все більш складною (див. нижче схему):

слово, що має складну понятійну будову

система

вербально- речення, що має складну логіко-граматичну структурно будову (апарат для суджень)

логічних

відношень вербально-логічні засоби, що здійснюють операції

умовиводу і висновку без опори на наочний досвід

Найбільш складним вербально-логічним засобом для здійснення умовиводів є силогізм. Силогізм – це форма умовиводу, в якому з двох окремих суджень, які стоять у певних відношеннях один до одного, одержується третє судження (висновок). Наприклад: "Зайці водяться у великих лісах. У містах немає великих лісів". Свідомість людини, що має розвинуте теоретичне мислення, сприймає їх не як два ізольовані речення, а як готове логічне відношення, з якого можна зробити певний висновок: "У великих містах зайці не водяться". Ще один приклад: "Дорогоцінні метали не іржавіють". Це перше речення має характер загального судження. Друге: "Золото – дорогоцінний метал" – це окреме (не загальне) судження. Який висновок можна зробити, спираючись на це логічне відношення? – „Золото не іржавіє”. Обидва висновки („У великих містах зайці не водяться” і „Золото не іржавіє”) не потребують ніякого особистого досвіду. І значна частина інтелектуальних операцій відбуваються на основі саме таких, об’єктивно утворених вербально-логічних систем.

Отже, як свідчить викладене, природно, що методи когнітивного навчання зосереджуються на інтелектуальній діяльності, оскільки головна їх мета – полегшити когнітивну діяльність. Таким чином, когнітивне навчання передбачає, що перш ніж організувати процес засвоєння навчальних знань, необхідно розвинути ці наскрізні (трансверсальні) операції не на програмовому матеріалі. Для цього використовується система дидактичних прийомів для їхнього розвитку.

Однак педагоги знають, що когнітивна діяльність не може бути повністю відокремлена від мотивацій, які спонукають до виконання цієї діяльності, та від емоцій і почуттів, які цю діяльність супроводжують. У КН такі мотиваційні умови (позитивний образ "Я", відчуття комфорту, оптимальна напруга і т.д.), як правило, мінімізуються. При цьому навіть вимикаються обхідні шляхи, які передбачаються при застосуванні дій, що базуються на мотиваціях. Основоположники КН вважають, що формування мотивацій учіння у дітей відбудеться спонтанно, як наслідок самого КН. Проголошується положення про те, що покращення інтелектуальних здібностей автоматично викличе цілу серію позитивних особистісних характеристик: більш диференційований образ "Я", підвищення самооцінки, підсилення потреби у досягненнях, у внутрішніх мотиваціях, а також формування здібності до розробки плану діяльності, підвищення соціабільності, почуття відповідальності, відчуття більшої зрілості і покращення емоційної рівноваги.

Отже, переважна більшість представників КН стверджує, що існує необхідна послідовність когнітивних досягнень (особливо в розвитку логічного мислення) під впливом спонтанного розвитку дитини. Основною тезою при цьому є висловлювання за адаптацію (пристосування) шкільних програм саме до рівня розвитку цих досягнень дитини. Стверджується, що інтелект піддається розвитку, однак це означає тільки те, що цей розвиток є "спонтанним", "природнім". Головним же при цьому є положення про те, що цей спонтанний розвиток може бути прискореним сімейною чи шкільною освітою, але не залежати від освіти.

Підсумовуючи зазначимо, що не зважаючи на те, що підйом наукового інтересу до КН і когнітивної корекції розпочався 20-25 років тому, їхній розвиток спирається на давню традицію робіт по психології та педагогіці, починаючи з Л.С. Виготського і Ж.Піаже. Основна мета КН полягає в розвитку всієї сукупності пізнавальних процесів, спонтанний розвиток яких прискорює сімейна або шкільна освіта. Переважна більшість методів КН мають три спільні ознаки:

• завищення значення спонтанного розвитку порівняно зі знаннями;

• завищення значення когнітивних факторів у порівнянні з мотиваційними;

• надання вирішальної ролі транверсальним здібностям, тобто наскрізним здібностям (або так званим загальним інструментам мислення), що зумовлюють ефективність засвоєння будь-якого навчального матеріалу.