2.4. Зовнішньоекономічні аспекти консолідації інноваційно-інвестиційного розвитку постсоціалістичних країн

Для постсоціалістичних країн загалом та України зокрема зростаючими і дедалі більш резонансними стають впливи чинників глобалізації на їхній економічний розвиток. Тому здійснення демократичних, ринкових реформ потребує одномоментного адекватного реагування на цей виклик ХХІ ст. Модель інноваційно-інвестиційного розвитку за таких умов має стати і моделлю конкурентоспроможної спеціалізації.

Після Другої світової війни, коли у світі переважали країни із закритою економікою, панівною була точка зору, згідно з якою кожна держава повинна була досягати успіху в усіх сферах економіки й особливо у головній на той момент – масовому, великомасштабному промисловому виробництві. Ця тенденція ґрунтувалась на бажанні забезпечити самодостатність країни, а також відповідала ідеологічному постулатові, згідно з яким вихід країни на сучасний рівень передбачає розвиток усіх провідних галузей оборонної промисловості, а не концентрацію зусиль у тих сферах, де країна досягла або спроможна досягти найбільших успіхів.

Як свідчить світовий досвід, обов’язковою умовою успішного розвитку на початку ХХІ ст. є якомога глибша інтеграція зі світовою економікою. Для України з її майже нульовими показниками інтеграції де-юре йдеться про інтеграцію де-факто, де найважливішими показниками інтегрування поки що є індикатори міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва.

Проблема полягає у тому, щоб визрівання конкурентоспроможної міжнародної спеціалізації і кооперування отримало бажаний вектор розвитку. На основі використання порівняльних переваг спеціалізацію слід спрямувати на консолідацію інноваційно-інвестиційного розвитку країни, бо саме вона є стрижнем економічних змін сучасної фази третього етапу ринковотрансформаційного періоду. Проте успіху в реалізації моделі конкурентоспроможної спеціалізації і кооперування можна досягти лише за умови довгострокового та великомасштабного інвестування. Досвід таких постсоціалістичних країн, як Угорщина, Словенія, Польща, Чехія, показав, що значною мірою це завдання вирішується на основі використання зарубіжних капіталовкладень і насамперед, прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ). Для України такий спосіб його вирішення пов’язується з низкою складних і актуальних проблем. Ключовою є проблема ефективності провайдингу ПЗІ. Провайдинг зарубіжного інвестування слід розуміти як систему економічних, організаційних, інституціональних та інших відносин, що виникають у процесі передачі вітчизняним фірмам-реципієнтам капіталу, який постачається в країну іноземними суб’єктами господарювання інвестиційними донорами. Виокремлення та дослідження цієї підсистеми міжнародних економічних відносин є важливим та актуальним як у теоретичному, так і у суто практичному аспектах.

Необхідно наголосити, що зростаючі потоки зарубіжного інвестування в економіку України формуються стихійно. Сфери прикладання та ступінь міжгалузевої ентропії свого капіталу зарубіжні інвестори вибирають самі. З боку нашої держави вплив на міжгалузеву, міжсекторальну алокацію іноземних капіталовкладень фактично відсутній. Основними реципієнтами зарубіжного інвестування є підприємства харчової та легкої промисловості. Тільки на ці дві галузі припадає третина прямих іноземних інвестицій. Такий розвиток подій, звичайно, призвів у свій час до реанімації, а тепер навіть до відчутного розвитку вітчизняних виробництв у цих галузях під брендом провідних транснаціональних корпорацій (ТНК). Однак, по-перше, аналіз змін структури розподілу чистого доходу між зарубіжними фірмами-донорами та вітчизняними фірмами-реципієнтами інвестицій протягом 1999–200 pp. засвідчує, що частина доходу фірм-реципієнтів стає щораз меншою. Отже, слабшає матеріальна база можливих і дуже необхідних технологічних інновацій та структурних перетворень у вітчизняній економіці. По-друге, зарубіжне інвестування, особливо якщо воно здійснюється ТНК, спрямовується у низькотехнологічні галузі української економіки. ТНК передають свої апробовані та нерідко застарілі технології і не вкладають кошти в наукомісткі виробництва.

У структурі іноземних інвестицій відсоток вкладень у науку та наукове обслуговування близький до нуля, водночас тільки у харчову промисловість України вкладається кожний п’ятий долар зарубіжних інвестицій. Віддача тут швидка, якість готового продукту висока, попит гарантований. У зв’язку з цим від 1995 р. галузева структура іноземних інвестицій в економіку нашої держави змінюється лише у бік погіршення.

Таким чином, нагальною необхідністю для вітчизняної економіки у контексті її інноваційного розвитку стає розробка комплексу цілеспрямованих заходів регуляторної політики провайдингу іноземного інвестування. Ці заходи мають не тільки стимулювати загальні прирости імпорту капіталу, а й забезпечити максимально вигідну для України їхню міжгалузеву та міжсекторальну алокацію. Від того, у розвиток яких галузей і товарних груп спрямовуватимуться потоки іноземних інвестицій, якою буде їхня міжсекторальна ентопія, залежатиме ефективність реалізації інноваційної моделі розвитку. Необхідністю стає обґрунтування критеріїв ефективності міжгалузевої та міжсекторальної алокації імпортованого капіталу. Синтезуючим принципом їхньої розробки має бути відповідність вимогам інноваційної стратегії розвитку економіки України. Розробляючи ці критерії, необхідно дати відповіді на такі запитання:

1. Які галузі та інноваційні товарні групи мають отримати фінансові, кредитні, митні, податкові й інші преференції, щоб забезпечити їх максимальну інвестиційну привабливість для іноземного капіталу?

2. Чи доцільно стимулювати припливи іноземного капіталу в групи галузей (аерокосмічну, літакобудівну, військово-технічну, приладобудівну), які апріорно у нас вважають інноваційними лідерами лише на тій підставі, що вони здатні виробляти високотехнологічну інноваційну продукцію (варто зважити на те, що технологічними лідерами ці галузі стали за умов командної економічної системи і завдяки їй. Чи зможуть їхньої інноваційні розробки стати конкурентоспроможними на світових ринках)?

3. На яких засадах виокремити ті інноваційні види виробництв, які нині перебувають у зародковому стані, а в майбутньому можуть стати інноваційними лідерами?

Одним з визначальних критеріїв ефективності алокації зарубіжних інвестицій міг би стати індикатор ступеня продуктової комутативності. Комутативними ми вважаємо такі зв’язки між двома або більше ніж двома економічними явищами, які характеризуються не тільки певною щільністю залежності, а й зумовлюють перетворення, відозміни хоча б одного з них. Отже, комутативний ефект відображає ступінь щільності таких зв’язків. Коефіцієнт продуктової комутативності (К_{ком. прод.}) пропонуємо розрахувати за формулою:

, (2.3)

де ΔВВП – абсолютний приріст ВВП за аналізований проміжок часу (1 або 5 років); ВВПо – обсяг ВВП у базовому році; ΔВВП(і) – абсолютна величина приросту доданої вартості, створеної за аналізований період часу в і-тій галузі; ВВП(і)о – величина доданої вартості і-тої галузі, отриманої у базовому році.

Усі чотири компоненти формули для елімінування впливу зміни цін в аналізованому періоді мають бути скориговані із застосуванням дефлятора. Для усунення впливу чинників короткотермінової дії, не пов’язаних з ефектом комутативності, розрахунки варто проводити, враховуючи зміни за 5 і понад 5 років.

Розрахований коефіцієнт дасть змогу визначити, як реагує, змінюється весь ВВП (зміну можна подати й у відсотковому виразі) на кожен пункт (відсоток, промілю) зміни ВВП (за величиною доданої вартості), створеного у певній (наприклад, і-тій) галузі. Чим вищим він буде, тим тіснішим і радикальнішим щодо змін виявиться зв’язок цієї галузі з усією макроекономічною системою.

Від’ємне значення коефіцієнта означатиме, що за умов зростання обсягу (або відсоткової частки) і-тої галузі приріст обсягу виробництва (або абсолютне значення ефекту) цієї галузі чи певного галузевого комплексу зменшується. Якщо числове значення коефіцієнта (від’ємне або додатне) наближатиметься до нуля, то це свідчить про дуже слабкий рівень продуктової комутативності.

Таким чином, розробляючи політику ефективного провайдингу іноземного інвестування, слід через преференції стимулювати ті інноваційні товарні потоки чи галузі, які мають максимальне плюсове значення коефіцієнта продуктової комутативності. Чим більшим виявиться комутативний ефект і суттєвіших кількісних змін зазнає ВВП від кожного відсотка приросту продукту певної галузі, тим вагомішою віддачею для вітчизняної економіки характеризуватиметься зарубіжне інвестування в цю ланку макроекономічної системи.

Конкретизуючи критерії ефективної алокації зарубіжного інвестування, необхідно звернути увагу на те, як кореспондується розвиток окремих вітчизняних галузей і товарних груп з розширенням масштабів сукупного споживання, заощадження та інвестування і як міг би реалізуватись їхній експортно-імпортний потенціал. Для цього, ґрунтуючись на загальновідомій економіко-математичній моделі приросту національного продукту і використовуючи в сучасному тлумаченні виявлені ще Дж. М. Кейнсом [7, 89–130] залежності приросту обсягу валового національного доходу (ВНД) від змін граничної схильності до сукупного споживання, заощадження та інвестування, абсолютне значення приросту ВНД (ΔВНД) можна подати такою формулою¹:

, (2.4)

де ΔЕк – абсолютне значення приросту експорту за певний рік; ΔСп – сума приросту споживання домашнього господарства (особисте споживання продовольства, одягу, предметів довготермінового користування, послуг тощо), фірм (поточне споживання засобів виробництва), держави (поточне споживання суспільством через державу певного набору послуг і матеріальних цінностей).

Вираз відображає граничну схильність до споживання. Очевидно, що при моделюванні ефективної стратегії алокації зарубіжних інвестицій слід спиратися на ті галузі і товарні потоки, що забезпечуватимуть максимально високу граничну схильність до споживання. Адже чим більшим буде значення виразу (при незмінності інших параметрів), тим більшим стане мультиплікатор експорту і максимізуватиметься приріст ВНД.

Приріст обсягу експорту та мультиплікатор експорту фігурують, зважаючи на винятково важливий вплив експортного мультиплікатора на максимізацію приросту ВНД. Адже початкові експортні замовлення завжди детермінують приріст доходів особи, фірми, держави. За умов певного рівня граничної схильності до споживання частина доходів витрачатиметься на додатові споживчі товари, засоби виробництва й обсяги державних закупівель, зумовлюючи приріст виробничого потенціалу експортних галузей. Обсяг експорту зазнає вторинного (хоча і меншого) зростання, знову зумовлюючи додаткові прирости доходів, і ситуація розвиватиметься за таким самим сценарієм.

Отже, первісні зміни експорту (як зміни обсягів капіталовкладень у мультиплікаційній моделі Дж. М. Кейнса) зумовлять ланцюгову реакцію, що, звужуючись з кожним черговим циклом, забезпечить ефект багатократного посилення початкових змін. Саме тому критеріями ефективної міжгалузевої та міжсекторальної ентропії іноземного інвестування є максимальні значення граничної схильності до споживання і найвищі показники коефіцієнта мультиплікації експорту.

Вираз 1– кількісно характеризує граничну схильність до заощадження. Даючи факторний аналіз приросту ВНД, неважко з’ясувати, що чим вищим буде показник граничної схильності до заощадження, тим меншим стане цей приріст.

Якщо врахувати це, то політика провайдингу іноземного інвестування буде успішною, якщо у вирішенні проблеми міжгалузевої та міжсекторальної ентропії вона буде зорієнтована на преференційний розвиток галузей і товарних груп з мінімальними значеннями граничної схильності до заощадження.

Вираз характеризує граничну схильність до інвестування, за суттю його можна ідентифікувати як обернену величину коефіцієнта мультиплікації інвестицій у макроекономічній моделі Дж. М. Кейнса. Відомо, що чим більше значення він отримає (за умов незмінності інших параметрів), тим вищими будуть показники приросту ВНД. Тому проблему вибору товарних потоків у моделюванні стратегії міжгалузевої алокації іноземних капіталовкладень у вітчизняну економіку потрібно вирішувати шляхом пошуку таких галузей і високотехнологічних виробництв, преференційний розвиток яких забезпечував би максимізацію

Вираз кількісно характеризує граничну схильність до імпорту. Відомо, що приріст імпорту спричиняє редукцію приросту ВНД. У цьому він виявляє себе так само, як чинник заощадження в моделі Дж. М. Кейнса. Зв’язок між приростом ВНД і змінами обсягу імпорту є оберненим: чим більший приріст імпорту, тим меншим за обсягом буде приріст ВНД. Однак необхідно наголосити, що вплив змін імпорту на зміну ВНД супроводжується мультиплікаційним ефектом. Суть цієї мультиплікації полягає в тому, що первісна зміна величини імпорту завжди зумовлює ланцюгову реакцію, яка, зменшуючи свою величину в кожній наступній ланці, у підсумку забезпечує ефект багатократного посилення початкової зміни. Показником мультиплікаційного ефекту імпорту є коефіцієнт мультиплікації, що розраховується як відношення приросту ВНД до приросту річного обсягу імпорту країни.

Враховуючи вплив імпорту, обов’язково необхідно визначити, яким товарним групам варто надати перевагу в реалізації політики провайдингу іноземного інвестування. Якщо їх вибрати без урахування мультиплікаційного ефекту імпорту, то, по-перше, з надходжень від експорту дедалі більшу частину не доведеться використовувати на стимулювання галузей і виробництв, які забезпечують країні інноваційні прориви та просування "проривних технологій" на світові ринки; по-друге, за умов високого коефіцієнта мультиплікації імпорту обов’язково дадуться взнаки негативні наслідки з’ясованого нами комутативного ефекту, коли неправильно вибрана первісна імпортна закупівля породить потужну ланцюгову реакцію, що спровокує багатократне збільшення імпорту; по-третє, ігнорування відмінностей у коефіцієнтах мультиплікації імпорту різних товарних груп і на цій підставі неправильний вибір галузей для стимулювання припливів іноземних інвестицій означатиме створення додаткових перешкод у позитивній спрямованості макроекономічної динаміки, адже тепер загальна макроекономічна рівновага – збалансованість сукупного попиту і сукупної пропозиції – забезпечуватиметься меншими обсягами ВНД. Будь-які перевищення ВНД (наприклад, за рахунок дії інших чинників) означатимуть порушення рівноваги і виникнення так званого „розриву безробіття”. Через це критерієм ефективної міжгалузевої та міжсекторальної алокації зарубіжного інвестування має стати мінімальне значення показника граничної схильності до імпорту або максимальне значення коефіцієнта мультиплікації імпорту.

Таким чином, врахування зовнішньоекономічних впливів на політику стимулювання практичного впровадження моделі конкурентоспроможної спеціалізації і кооперування може стати ефективним тоді, коли спрямовуватиметься не лише на максимізацію абсолютних приростів імпортованих капіталовкладень, а коли в контексті реалізації інноваційної стратегії економічного розвитку забезпечуватиме науково обґрунтовану міжгалузеву та міжсекторальну алокацію й ентропію іноземних інвестицій. Розробка критеріїв ефективної алокації й ентропії зарубіжного інвестування має враховувати ефекти продуктової комутативності, індикатори мультиплікації експорту й імпорту та макроекономічні значення рівня і динаміки граничної схильності до споживання, заощадження й інвестування.