Тема 7. Спілкування

Спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії.

Визначають основні функції спілкування:

• комунікативна функція — це обмін інформацією між особами, що спілкуються;

• перцептивна функція означає процес сприймання один одного партнерами по спілкуванню та встановлення на цій основі взаєморозуміння

• інтерактивна функція полягає в організації взаємодії між партнерами, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, а й діями, вчинками.

В сучасних умовах провідним є мовне спілкування або вербальна комунікація, що реалізується за допомогою мови. Але комунікативний процес не може бути повним, якщо суб'єкт не використовує невербальні його засоби. Невербальне спілкування цінне тим, що воно виявляється, як правило, підсвідомо та мимовільно.

Невербальні засоби спілкування складаються з: 1) паралінгвістичних та екстралінгвістичних знаків; 2) оптикокінетичних знаків: 3) міжособистісного простору; 4) візуального контакту; 5) мимовільних проявів фізіологічних реакцій.

Найбільшою мірою сприймання та розуміння іншої людини залежить від чинників, що мають соціально-психологічну природу. Виділяють такі механізми розуміння іншої людини:

1. Фізіогномічна редукція — судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (виразу обличчя, статури, ходи, постави тощо).

2.Соціальна категоризація та порівняння — це розподіл людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом.

3. Стереотипізація — розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного пе­ренесення на неї типових для даної групи характеристик.

4.Атрибуція — розуміння іншої людини шляхом приписування їй тих чи інших причин поведінки з позицій власного життєвого досвіду та здорового глузду.

5.Емпатія — розуміння іншої людини без слів, на чуттєвому рівні, завдяки проникненню в її внутрішній світ.

6.Особистісна ідентифікація — розуміння іншої людини шляхом ототожнення себе з нею.

Література:[5, 12, 15, 20, 22, 24]

Тема 8. Людина в групі

Соціальна група – це певна сукупність людей, об’єднаних за умовними або реальними ознаками в одне ціле.

До основних характеристик групи відносять її склад, структуру і групові процеси, норми, цінності, систему санкцій. Кожну характеристику можна по-різному описати залежно від цілей дослідження.

Усі групи суспільства з практичного погляду доцільно поділити на гіпергрупи, супергрупи, декагрупи, великі, середні, метагрупи, малі й мікрогрупи.

Великі групи – це спільноти людей, які існують в масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями виявів масової психіки. У великих группах, як правило, формуються загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції, спільна думка і масові рухи.

Мала група – це контактна спільнота, яка взаємодіє на основі смислу спільності, має певний ступінь згуртованості, організованості й соціальної зрілості й володіє неповторною соціальною психікою.

Мала соціальна група може перебувати на таких рівнях розвитку:

• початковому (дифузна група);

• низькому (асоціація);

• середньому (кооперація);

• високому (колектив).

Колектив – організована, згуртована, взаємодіюча, соціально зріла група людей, яка утворилася на основі дії визначального смислу спільності та має своєрідну, неповторну соціальну психіку. Колективом можна вважати не кожну групу, а лише ту, якій притаманні певні психологічні характеристики, що виникають як результат розвитку її основної діяльності і мають особливе значення для її членів.

Групові норми – це такі правила поведінки та діяльності, що їх не лише беруть до уваги під час реалізації смислу спільності, а які також стають мотивом поведінки кожного члена групи.

Для реалізації соціально-психологічного смислу спільності члени групи організовують спільну діяльність. Для цього вони вступають у певні взаємини (взаємодію і спілкування).

Взаємини у групі – це специфічна мережа міжособистісних, внутрішньо групових, між групою та особистістю соціально-психологічних зв’язків, залежностей і взаємодій, зумовлених смислом спільності, станом соціальної психіки, а також взаємними оцінками діяльності щодо реалізації смислу спільності. Поведінки членів групи і загалом груп та їхнім емоційним сприйняттям один одного.

Психологічна сумісність і самопочуття особистості в групі відображає соціально-психологічне сприйняття членами групи один одного і групи загалом, а також ступінь задоволення чи незадоволення фактом перебування поруч з ними або в їхньому середовищі.

Психологічна сумісність (несумісність) тісно пов’язана із самопочуттям кожного члена групи. Вона, з одного боку, є наслідком соціально-психологічного напруження й негативних емоцій, які її супроводжують у процесі спілкування і взаємодії, а з іншого - сама створює нервозність, психологічне напруження, негативні емоції, які впливають на ефективність діяльності, стиль поведінки та взаємини. Усе це призводить до виникнення внутрішньоособистісного і міжособистісних конфліктів.

Соціально-психологічна атмосфера групи – це сукупність більш-менш стійких на цей період соціальних, духовно-перцептивних, емоційних і вольових подразників, які утворюють енергетично-психологічний потенціал різної полярності, вплив якого відчувають на собі всі групові соціально-психологічні явища та соціальна психіка групи загалом.

Література: [1, 9, 14, 18, 20]