Структура агробіогеоценозу

Структура агробіогеоценозу— це особливості розміщення компонентів системи по поверхні і вертикалі, а також закономірні кількісні зв'язки між ни­ми, сезонні зміни агрофітоценозу. В агробіогеоценозі слід розрізняти видову, просторову або хорологічну, і трофічну структури.

Видова структура агробіогеоценозу. Кожний конкретний агробіогеоценоз має свій визначений видовий склад. Він формується людиною, яка культивує якийсь певний вид культурної рослини. Супутниками даної рослини є окремі види бур'янів і тварин, які пристосувалися до неї в процесі історичного розвитку.

Видовий склад зумовлює специфіку агробіогеоценозу, а зовнішній вигляд, або аспект, визначається в основному вищими рослинами, або агрофітоценозом. Під агрофітоценозом (польовим рослинним угрупованням, штучним посівом трав’янистих рослин) слід розуміти сукупність існуючих разом на одній і тій самій території рослинних організмів, що створені людиною з метою одержання необхідної їй органічної маси шляхом висіву трав'янистих (найчастіші культурних) рослин на спеціально для цієї мети відведеній і відповідним, чином підготовленій ділянці.

У видовому відношенні агробіоценози – це угрупування, яким властива наявність здебільшого одного виду культурної рослини та декількох десятків бур’янів, але агроекосистеми представлені великою кількістю особин культурних рослин, що й визначає їх зовнішній вигляд. Так, зовнішній вид пшеничного поля визначається одним видом – пшеницею – та 16-49 видами бур’янів, загальне ж число рослин пшениці досягає до 4,5 млн. на 1 га.

Просторова структура, або ярусність, aгpoбіогеоценозу —це його вертикальний розподіл у наземній та підземній частинах на структур­но- функціональні горизонті, тобто розміщення функціональних органів (листя, коріння) на різній висоті від землі та глибині грунту. Розрізняють надземну і підземну структуру aгробіогеоценозу. Формування надземної структури залежить від вибагливості рослин до світ­ла та родючості грунту. Тому верхній ярус створюють більш світлолюбні, нижче розміщуються рослини з середньою вибагливістю до світла, під їхнім шатром найбільш тіньовитривалі. Рослини різних ярусів мають неоднакові вимоги і щодо тепла, вологи та вітру.

Рослини верхнього ярусу краще переносять коливання температури, вологи та силу вітру.

Рослини нижніх ярусів пристосовані до більш стабільних умов, які формуються під шатром культурного ярусу.

При одновидових посівах велике значення має рівномірний розподіл листкової поверхні в товщі посіву і рівномірна освітленість усередині травостою. В цьому випадку підвищуєть­ся оптимальна листкова поверхня і одержують вищі добові прирости біомаси.

Трофічна структрура агробіоценозу. Цикли живлення визначають трофічну структуру .На основі трофічних зв’язків формуються так звані ланцюги живлення.

Живі організми залежно від їхньої функціональної ролі поділяють на трофічні рівні: рівень продуцентів – перший і рівень консументів – другий трофічний рівень.

До першого трофічного рівня – продуцентів – належать автотрофні організми (зелені судинні рослини суші і мікроскопічні водорості).

Консументи (гетеротрофи)-організми, які харчуються складними органічними сполуками, що їх продукують зелені рослини, тому вони повністю від них залежать.