Можливості правління продуктивністю агробіоценозів методами селекції, гібридизації, генетики, оптимізації екологічних факторів

Створені людиною штучні рослинні угрупування (агрофітоценози) складаються з певних видів рослин і є сталими елементами агроекосистеми; людина дбає про їх домінуюче положення.

Економічна ефективність селекційної роботи виявляється не тільки у виведенні поліпшеного сорту, який здатен давати вищий урожай за однакових затрат, а й у термінах його створення і впровадження у виробництво.

Подальший розвиток селекції відбувався на основі використання різноманітних генетичних методів змін спадковості рослин, серед яких особливе місце належало методам гетерозисної селекції, поліплоїдії, гаплоїдії, генетичної інженерії, культури клітин і тканин.

Селекція — один із головних засобів прогресу в сучасному рослинництві.. Дослідженнями, проведеними в Західній Європі, доведено, що внесок селекції (нові сорти, гібриди) за останні 25 років у приріст урожайності становить від 20 до 80 % залежно від культури.

Дикі або штучно виведені форми культурних рослин можуть стати сортом тільки тоді, коли вони відповідають вимогам виробництва за рівнем продуктивності та якості продукції.

Отже, сорт — це саморегуляційна біологічна система рослин однієї культури одного походження, які подібні за господарсько-біологічними і морфологічними властивостями, що стабільно передаються наступним поколінням.

Гібриди — це сорти, створені в результаті внутрішньовидової або віддаленої гібридизації, в яких використано ефект гетерозису (сплеску) продуктивності, особливо в першому поколінні (F₁); в наступних поколіннях продуктивність знижується, відбувається розщеплення, змінюються морфологічні ознаки. Широко використовують як для збільшення продуктивності, так і для захисту авторських прав на сорт.

Крім селекції стосовно продуктивності та якості у науковій селекції створюються нові сорти й гібриди, стійкі до хвороб, шкідників, з високими показниками посухо-, морозо- та зимостійкості, придатні для механізованого збирання. Створюють як пластичні сорти, здатні забезпечувати високу врожайність у різних природних зонах і займати великі площі, так і адаптивні, які найповніше використовують екологічні чинники даної місцевості. Короткий період створення та швидке впровадження нових сортів змогу поліпшити використання природно-техногенних ресурсів. Сортозміна більшості культурних рослин нині значно прискорилась На відміну від природних фітоценозів чисто сортові посіви мають певні характерні особливості, такі як тривалість вегетаційного періоду, використання сонячної енергії, просторове розміщення наземних та підземних органів, однобічне використання елементів живлення тощо, стійкість до несприятливих умов. Тому для якомога повнішого використання чинників життя відповідно до росту продуктивності та якості врожаю використовують багатосортові й багатолінійні популяції.

Соціально – економічні потреби людини зумовили потребу у виведенні великої кількості порід свійських тварин.

В екологічному аспекті порода тварин – це структурована біологічна система в межах виду, створена і керована людиною на основі генетичних законів спадковості з метою отримання повноцінних продуктів харчування і сировини певної якості для промисловості. Первинною нероздільною одиницею структури є індивідуум – особина, унікальна і неповторна за своїм генотипом. Різноманітність генотипів обмежена мірою варіації спадковості виду, роду.

Генетичними структурними елементами системи породи, які мають істотне значення в селекції, є: стать, покоління, генеалогічна лінія, родина. Кожна порода має свій генетичний потенціал – генетично зумовлений рівень продуктивності тварин, якого досягають типові представники певної породи в нормованих умовах повноцінної годівлі та утримання.

У породоутворювальному процесі важливу роль відіграють адаптація та акліматизація порід. У разі завезення в господарства, що мають інші кліматичні й кормові умови, в організмі племінних тварин змінюються функції відтворення, життєздатності, стійкості до захворювань.

Для забезпечення кращої акліматизації тварин представників завезених порід часто схрещують із місцевим поголів’ям. Це дає змогу отримати потомство, яке поєднує добрі продуктивні якості та пристосованість до умов певної зони розведення.