56. Соціологічні ідей Сен-Симона

Анрі Сен-Симон відомий соціальний реформатор, засновник школи утопічного соціалізму (сенсімонізм). Його досягненнями були - категоричний імператив нового суспільства. Усі повинні будуть додавати свої сили корисним для людства образом: бідний буде харчувати багатого, який стане працювати головою, а якщо він до цього нездатний, те зобов'язано працювати-рукамит-Духовна-влада в новім суспільстві повинна належати вченим, світська - власникам, а право вибирати носіїв обох влади - усьому народу. По суті, зміст світської влади не з'ясоване: їй не залишається ніякої справи, тому що вся організація суспільства, увесь напрямок робіт перебуває в руках влади духовної. Взагалі, ідеї, висловлені С., непевні й іноді навіть суперечливі. Сен-Симон не розумів класових суперечностей капіталістичного суспільства, через що, перебуваючи під впливом аналогічних спроб, зроблених наприкінці XVIII в., він пропонує нову релігію, відкриту йому, за його словами, у баченні самим Богом. Відмітною рисою цієї релігії є "ньютонизм": Ньютону доручене Богом "керівництво світлом і керування жителями всіх планет"; місце храмів займуть "мавзолеї Ньютона" і т.д. Сен-Симон висунув морально-релігійну концепцію «нового християнства». Ця нова релігія, з її головним гаслом «всі люди - брати», повинна була гарантувати виконання новоізобретенное плану поліпшення долі пролетаріату, доповнивши матеріальні стимули «промислової системи» моральним категоричним імперативом, що походить із самої владної над людьми силою - силою релігійного впливу. Зробивши подорож по Німеччині й Англії (1802) і витративши на це останні свої засоби, С. повернувся у Францію й примушений був побрати місце переписувача в ломбарді, що давало йому 1000 фр. у рік за щоденний десятигодинної працю, поки один його знайомий, , не запропонував йому жити на його засоби, щоб мати можливість продовжувати наукові заняття.

В 1808 г. він видав "Введення в наукові праці XIX в.". Наука, на його думку, до того часу займалася тільки досвідами, досліджувала тільки факти; це було дуже плідно, але настав час стати на загальну точку зору. Усі приватні науки - лише елементи деякої загальної науки, яка саме і є позитивна філософія. І у своєму цілому, і у своїх частинах наука повинна мати лише "відносний і позитивний характер": людські знання вже досяглися такого стану, при якім їх потрібно узагальнювати й будувати з них закінчений будинок.

Сен-Симон ніколи не протиставляв інтереси пролетаріату і буржуазії, а об'єднував їх у єдиний клас "індустріалов". В "промислової системи" Сен-Симона буржуазія, яка зберігає власність на засоби виробництва, була покликана забезпечити трудящим зростання суспільного багатства. Сен-Симон створив релігійну концепцію "нового християнства", яка покликана була доповнити матеріальні стимули "промислової системи" моральними вимогами нової релігії. Сен-Симон зробив великий вплив на передову громадську думку і розвиток соціалістичних ідей у Франції, Німеччині, Італії, Росії та низці інших країн. Вчення Сен-Симона стало одним з ідейних джерел наукового соціалізму.

57. Соціологічні ідеї Еміля Дюркгейма(1858-1917)-засновник французької соціологічної школи

Е. Дюркгейм - засновник нового методу дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". У другій половині XIX ст. панівними в суспільній думці були натуралізм, який тлумачив суспільство як тотожне природі, а закони суспільства як тотожні законам природи, і психологізм, який розглядав суспільство як продукт взаємодії індивідуальних психік (мотивів, прагнень, бажань) та фактично зводив соціальні закони до психічних. На думку Е. Дюркгейма, соціологізм допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат ученого "соціальні факти слід розглядати як речі", означає, що суспільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і природні. Соціологія, як і природничі науки, має грунтуватися на раціонально-емпіричному фундаменті. Соціальні факти можуть бути матеріальними (кількісними): щільність населення, шлюбність, розлученість і нематеріальними: суспільна думка, надіндивідуальні уявлення, судження.

Е, Дюркгейму вдалося одному з перших органічно з'єднати емпіричне і й теоретичне, фундаментальне й прикладе в соціологічному дослідженні. Він розробив не тільки загальну теорію й методологію соціологічного дослідження, але і його конкретні мотоди, правила й процедури. Великий внесок Дюркгейма у розбору багатьох спеціальних галузей соціології: права, моралі, релігії, сімі, виховання, поведінки, що відхиляється (девіантної), та ін.

Саме в дусі "соціологізму" Е. Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство. Зосередившись на соціальних чинниках самогубств, він виводить три типи останніх: егоїстичне, зумовлене розривом соціальних зв'язків між індивідом і групою; альтруїстичне, викликане зворотнім процесом - повним "розчиненням" індивіда в колективі; аномічне, спричинене соціальною розрухою, дезорганізацією, хаосом, які панують у суспільстві.

Наступні численні дослідження суїцидальної поведінки іншими авторами підтвердили правильність висновків Е. Дюркгейма.

Здійснюючи аналіз суспільних процесів, Е. Дюркгейм уводить у науковий обіг цілу низку нових понять. Серед них особливе значення має поняття аномія - стан у суспільстві, що характеризується відсутністю норм і правил регуляції поведінки індивідів, наявністю ціннісно-нормативного вакууму, коли старі норми вже не спрацьовують, а нові ще не народилися. Такий стан характерний для перехідних суспільств (зокрема й для сучасної України).

Соціолог Е. Дюркгейм дав глибокий соціально-філософський аналіз моралі та релігії, пояснення яких запропонував шукати власне в суспільстві; здійснив також цілісний аналіз інституту сім'ї, висунувши ідею про еволюцію останньої в майбутньому через поступове відмирання її функцій унаслідок розвитку власне суспільства.