10. Міжнародний поділ праці (мпп), його форми і фактори розвитку.

Передумови МПП формуються в процесі сусп. поділу праці за родом д-сті і його просторової диференціації.

Сусп. поділ праці-це процес відособлення різних видів трудової д-сті, які взаємодіють між собою й взаємодоповнюють один одного, складаючи цілісний системний механізм сусп. відтворення.

За родом д-сті виділяють 3 типи сусп. поділу праці:

• загальний (зд-ся між великими сферами д-сті людини - пром-сть, сільське госп-во, транспорт, зв’язок, буд-во, освіта, к-ра, наука...);

• частковий (відбувається всередині великих сфер на міжгалузевому та підгалуз. рівні - машинобуд-ня, переробні галузі, рослин-цтво, тварин-цтво, громад. транспорт...);

• одиничний (притаманний процесам, що відбув-ся всередині фірм, в залежності від технолог. процесу та орг-ції упр-ня, від функціон. завдань окремих служб).

За просторовим критерієм виділяють:  міжрегіональний поділ всередині країни;  поділ між країнами;  поділ праці між групами країн.

МПП-це вищий ступінь розвитку сусп. поділу праці, який виходить за межі нац-них економік.

МПП є поділом праці між країнами та між їхніми суб’єктами у певних якісних і кількісних співвідношеннях, опосередкованим обміном між ними товарами, послугами та інш. рез-тами суспільно-корисної д-сті.

МПП-це процес відособлення різних видів труд. д-сті на міжн. рівні, які взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжн. обміну товарами, послугами та рез-тами інш видів д-сті.

Формами МПП є міжн. спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технолог. спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Поглиблення спеціалізації зумовлює розвиток видів і форм міжн. кооперації - міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих п/п.

Проблеми участі України у міжнародному поділі праці

У складі колишнього Радянського Союзу економіка України роз­вивалась, майже не беручи участі в міжнародному поділі праці. Міждержавні господарські зв'язки СРСР були розвинуті недостат­ньо. Це було зумовлено такими чинниками:

а) ідеологічні особливості радянської економіки;

б) обмеженість виходу на світовий ринок, особливості формуван­ня цін, обмеженість розвитку прогресивних форм зовнішньоеконо­мічної діяльності, тобто закрита неринкова економіка;

в) багаті природні ресурси союзних республік і загальносоюзний поділ праці;

г) політична ізоляція Радянського Союзу;

д) командно-адміністративна система управління та відповідна їй система економічних відносин: державна власність, яка ототож­нювалася з суспільною; державний план без врахування ефектив­ності використання ресурсів; мондпоіпізація багатьох галузей ви­робництва; / ^ ^>\

е) система зовнішньоекономічнЙУ\?%дзків, яка відокремлювала внутрішню економіку від світояйгУ гоЦйодарства.

Значно змінилася ситуаціїї а дафутт^м у країною незалежності у 1991 році. Склалися об'єкт^йв^перегіум^в^ктивної участі Украї­ни в МПП, чому сприяє:

• значна зміна системи економічних відносин;

• прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньо­економічні зв'язки та зовнішньоекономічну діяльність;

• прискорення світового науково-технічного прогресу;

• необхідність спільного вирішення глобальних проблем люд­ства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядер­ної війни тощо;

• структурна перебудова галузей народного господарства;

• визнання України та входження її в міжнародні організації.

Незважаючи на це, для активної інтеграції України в МПП необ­хідно докорінно перебудувати весь зовнішньоекономічний механізм, належно оцінити роль і місце зовнішньоекономічних зв'язків у роз­витку народного господарства.

Для ефективного включення України у глобальні економічні структури і процеси необхідно створити ряд передумов. Серед них слід виділити три основні, реалізація яких створить можливості для включення економіки України у глобальні процеси та струк­тури. Це — системна ринкова трансформація, реструктуризація і відкритість економіки.

11-12. Міжнародна спеціалізація виробництва

Міжнародною спеціалізацією виробництва називають узгоджену між країнами координацію продуктивних сил на певних ділянках їх економіки. Концентрація виробництва однорідної продукції в межах однієї країни або невеликої кількості країн створюється з метою забезпечення високопродуктивного ефективного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Визначальними моментами розвитку міждержавної спеціалізації є наявність запасів природних ресурсів, кліматичні умови, виробнича база та існуючий рівень технічного розвитку галузі, рівень внутрінаціональної спеціалізації

Якщо ж виробництво певної продукції концентрується в межах однієї країни, не базуючись на реально спеціалізованих підприємствах з високим рівнем техніки і технології, те така концентрація не може вважатися ефективною, позаяк вона не веде до випуску конкурентоспроможної продукції і може призвести до серйозних економічних провалів.

Міжнародна кооперація за своєю економічною природою уявляє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати намічуваного суспільно корисного результату в сфері виробництва, наукових досліджень, збуту при менших витратах живої та уречевленої праці порівняно з необхідними для досягнення подібного результату у випадках, коли учасники діють поодинці. За сучасних розумів можна виділити наступні форми міжнародної кооперації:

спільне виробництво;

підрядна кооперація;

постачання в рамках ліцензійних угод;

доповнення виробничих потужностей партнера;

поділ виробничих програм (спеціалізація);

організація спільних підприємств.

Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва – більш розвинута форма міжнародного поділу праці. Оскільки являє собою взаємоув'язаний процес спеціалізації окремих країн, об'єднань, фірм і підприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевого товару. Проте ця форма в першу чергу винна базуватися на використанні прямих виробничих зв’язків, тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищенні рівня концентрації виробництва [9,76].

Інтеграція України до системи світового господарства можливо тільки за умови успішного залучення її економічних суб'єктів до міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва в якості необхідних ланок світогосподарських зв’язків. Економіку будь-якої країни вже не можна розглядати як щось самодостатнє. Сьогодні не внутрішнє життя тієї чи іншої держави, а її гармонічний взаємозв’язок зі світовими регуляторами визначають підйом чи спад її економіки. Тому відкритість економіки — це об’єктивна перспектива. І однієї з головних передумов для формування в Україні відкритої ринкової економіки і національної конкурентноздатності є ефективне використання власних і міжнародних інвестиційних ресурсів в оптимальних пропорціях, інакше кажучи, у процесі органічної інтеграції національного інвестиційного ринку в міжнародні.

Практика світового розвитку свідчить: для країн, що знаходяться на стадії ринкової трансформації, коли можливості у відношенні мобілізації внутрішніх ресурсів на визначений година стають вкрай обмеженими, особливе значення набувають проблеми залучення іноземних капіталів. При цьому масштаби інвестицій будуть залежати не стільки від пожвавлення і структурних змін як таких, скільки від змін на цих напрямках, які б додали визначені темпи формуванню внутрішнього і зовнішнього ринків.

У більшості країн з перехідною економікою ефективно використані іноземні капітали стають ключовим фактором їхнього розвитку, а інвестування за рубіж сприяє їхньої органічної інтеграції у світове господарство. Звичайно, залучення іноземних інвестицій відіграє важливу роль і в структурі пріоритетів української економіки [4, 112].