45.Проблематика оповідань гуцала.

Письменник надзвичайно багатогранного й caмобутнього таланту, дивовижної працездатності, він! перебував у розпалі своїх творчих сил і ще зробив би дуже багато, якби доля виявилася щедрішою до нього. Він мав би подолати ще не один «виток спіралі», знову : й знову подивувавши нас якоюсь несподівано відкритою художньою гранню, оригінальним поворотом і у своєму естетичному світосприйнятті, жанрово-стильовому самовиявленні.Його творча біографія саме так мені й уявляється — як витки спіралі, де до вже заявленого, знайомого, набутого, освоєного, закріпленого як гуцалівське нарощується нова питома якість. І при тому — Євген Гуцало неодмінно залишався самим собою.З перших оповідань, з першої книжки «Люди серед людей» (1962) та наступних збірок «Скупана в лю­бистку» (1965), «Олень Август» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та інших Є. Гуцало заявив себе як автор лірико-психологічної прози, акварельного письма, зосередже­ний не просто на внутрішньому світі людини, а на всіх його відтінках і нюансах, як поет природи, що тонко відчуває й відтворює її переміни — холодні світанки, сумні вечори, морозяні чи дощові днини, гру її кольорів, гаму запахів, як охоронець краси, добра, людськості й людяності. Про своє дитинство письменник розповідав у багатьох оповіданнях, у тому числі в повісті «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «У гаї сонце зацвіло». Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання. Ці сповнені просвітленого ліризму, зажури й надії твори, здається, були написані для того, щоб відновити надломлену віру народу в незнищенність моральних цінностей, переконати, що завжди, за будь-яких обставин люди мають лишатися людьми. Образ героїні повістей Олени Левківни — з ряду найкращих жіночих портретів, створених майстрами нашої прози. образ сільської вчительки Олени Левківни, людини доброї і ніжної душі, невтомної трудівниці, здатної на самопожертву для блага оточуючих в ім'я справи, якій вона віддає свій розум, серце, надії. В оповіданнях, які становлять окрему частину цієї книги, письменник малює цілу галерею типових народних характерів, шукає джерела їх життєствердної сили.Також є фольклорні мотиви.Виходили нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші. Твори Є. Гуцала об'єднує любов до простої людини, любов до життя в усій його не завжди видимій складності, прагнення зрозуміти й облагородити чесну людину, а нечесну, морально ницу — викрити перед людьми.Письмен.має дуже велику спадщину.

41.Проблематика оповідань Тютюнника.

Багато писав Григір Тютюнник про дітей. Мабуть, тому, що діти — найчистіші в світі істоти, втілення людської доброти. Образи дітей зустрічаємо в багатьох оповіданнях, зокрема «В сутінки», «На згарищі», «Дивак», «Сито, сито...» та інших, що увійшли вже до першої збірки «Зав'язь». Є у нього і твори, цілком присвячені дітям: «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу». Так, з великою любов'ю виписаний образ маленького сироти Харитона, який іде від села до села у пошуках батька. Хлопчині віриться, що батько його живий. Різні люди зустрічаються дитині, несуть вони в собі і погане, і добре, але душа хлопчика прихильна тільки до добра. А малий Климко, який іде за багато кілометрів по сіль, щоб допомогти улюбленій вчительці та її малій дитині! Наскільки вражає читача ця історія!Є у Григора Тютюнника й оповідання, в яких змальовується ставлення людини, і зокрема дітей, до природи. Письменника не може не хвилювати цей пласт людського існування, тому що світ для нього — це гармонійне єднання людини з природою. До цієї теми й звертається письменник в оповіданнях «Степова казка», «Однокрил», «Ласунка».Григір Тютюнник з притаманною йому гостротою зору, умінням визначити хворі місця сучасного йому суспільства бачив ті ганебні й антигуманні явища, які витворила радянська дійсність. Наприклад, нівеляцію громадянської і людської совісті викривав він в оповіданні «Смерть кавалера», міщанство й владу речей над людиною зображував у новелі «Син приїхав». Григір Тютюнник не тільки викривав те,, що нав'язав українському суспільству «радянський режим», але й, глибоко люблячи своїх героїв, показував їхнє благородство, велич людини в праці, прагнення їх до краси почуттів, естетизм, притаманний українцям від природи, милосердність і святість їхніх душ. Саме такими є герої його оповідань «У кравчини обідають», «Дивак», «Іван Срібний», «Три зозулі з поклоном».