12.Олесь,тематика 1-ої зб.

Влітку 1906 року Олександр разом із студенткою Бестужівських курсів Петербурга, майбутньою дружиною Вірою Антонівною Свадковською та її сестрою Ольгою здійснили подорож у Крим. Ця приємна мандрівка сприяла фізичному й моральному оздоровленню, відродженню творчого натхнення й літературної праці. Саме тут Олесь укладав свою першу книгу з поетичною назвою «З журбою радість обнялась», відбираючи з давно написаних поезій і постійно творячи нове. Саме тут Віра Свадковська почала називати Олександра ніжно й ласкаво — Олесь, давши життя його літературному псевдоніму. На початку 1907 року, вже після виходу збірки, в одному з листів він звертався до дружини: «Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім'я, дане Тобою, зробиться символом кохання?»

Мабуть, тільки юному Павлові Тичині судилося таке велике визнання після появи його «Сонячних кларнетів», якого удостоївся Олександр Олесь за свою першу збірку. Вона привернула увагу літературної критики, викликала захоплення в читачів різного віку, особливо в молодих; її автор вислухав чимало доброзичливих слів похвали і вдячності. "Олесю не довелося завойовувати своєї поетичної слави,— відзначав Микола Зеров— Вона сама прийшла до нього на другий день після виходу з друку першої книжки його поезій. Свіжість поетичних образів, плавність І легкість вірша, сміливість деяких прийомів... заінтересували і зачарували українське громадянство». Відомий український історик О. Єфименко назвала його «справжнім ліричним поетом», що знайшов розмаїті відтінки для природного висловлення своїх думок, а письменниця X. Алчевська — «українським Гейне». Дійсно, поезії О. Олеся властиві тонке художнє сприйняття світу, загострена чутливість, всепоглинаюче поривання до краси і гранично щирий ліризм:Затремтіли струни у душі моїй...Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,Чи журба, і радість, і любов моя?! Щоправда, одностайності в оцінці видрукуваних віршів не було, симпатії й висновки навіть тих, хто високо підносив талант Олеся, розділилися. Одні бачили в ньому перш за все чистого лірика, інші — насамперед поета громадянського звучання.Чулися й окремі голоси про несприйняття і нерозуміння поетових новаторських намірів, модерністських пошуків. Досить потужний струмінь громадянських мотивів, які в збірці перепліталися з інтимною, пейзажною лірикою, невідомо чому не помітив найбільший літературний авторитет того часу І. Я. Франко. Віддаючи належне оригінальності форми й музикальності Олесевої поезії, він назвав її «забавою» без думок, «соловейковим цвіріньканням», і не більше. Вірші збірки не давали підстав для такого присуду, тому рецензія Франка боляче вразила молодого автора.Молодомузівці, як і модерністський спрямований журнал «Українська хата», переманю-вали Олеся до свого табору.Леся Українка одна з перших помітила і визнала природжений талант художника слова, наділеного «Божою іскрою». Як згадує чоловік письменниці К. Квітка, вона «...по виході І тому віршів Олеся сказала, що він випередив її як ліричний поет, і при тім не зажурилася і сказала тільки, що їй вже писати ліричних віршів не варто».Може, надто категорично висловлювалась ця мужня й геніальна жінка, але, справді, в період між двома революціями, про що писав і Максим Рильський, Олесь «зайняв позицію першорядного українського поета», став «володарем дум» покоління, яке підготувало революцію 1917 року.Як гімни нескореним і сміливим, бойові, мобілізуючі заклики «кувати вселюдно мечі» звучали рядки віршів його першої збірки: «Ми не кинемо зброї своєї...», «З військом за волю боролися ми...», «Три менти», «Жалібна пісня», «Міцно, солодко...» та ін.