7.Укр.Футуризм.

В 1914 році народжується український футуризм. Його справжнім лідером стає Михайль Семенко, що друкує маніфести до своїх поетичних збірок «Дерзання» і «Кверо-футуризм» (від лат. quero — шукати). М. Семенко оголошує війну будь-якому канонові та культові в мистецтві. Він про­тестує проти культу Т. Шевченка (М. Семенко демонст­ративно спалює власного «Кобзаря») та «хуторянського», провінційного мистецтва. М. Семенко нехтує національним у літературі — воно здається йому примітивом. Поет виступає за «красу пошуку», за стрімкий рух мистецтва: «процес мистецтва, — на думку М. Семенка, — динамічний субстан-ційно». Семенко організовував різні футуристичні групи: «Кверо» (1914 p.), «Фламінго» (1919 p.), «Ударна група поетів-футуристів» (1921 р.), «Аспанфут» (асоціація панфутуристів) (1921 p.). Футуристичні угруповання діяли також у Харкові («Ком-Космос») та Одесі («Юголіф»). У лавах футуристів перебували О. Слісаренко, Я. Савченко, В. Ярошенко, М. Терещенко, Г. Шкурупій, Г. Коляда, Μ. Щербак та інші. В 1922 році Михайль Семенко, який називає себе «футуро-рубом на незайманих лісах української літератури», розробляє теорію панфутуризму. Поет вважає, що «мистецтво, досягнув­ши вершин академізму та класицизму», пішло деструктив­ним шляхом. Потрібно не чекати, поки воно саме відімре, а «добивати» його, аби з уламків старого мистецтва зводити, конструювати нове. Концепцію Семенка підтримав і Гео Шкурупій.У середині 20-х років футуризм, як український, так і світовий, завершує своє існування. Він переживає себе як організована течія й система ідейно-естетичних наста­нов.

16. «Кумедія з Костем»

Оповідання «Кумедія з Костем» — одна з вершин української дитячої літератури. «Камінним виродком» прозваний панський пастушок за свою вдачу. Ланові, панська челядь, дітлахи знущаються над ним, б’ють і цькують його, але «річ в тім, що Кость ніколи не плакав, не плакав, та й годі, такий був кумедний!» Єдине, чим можна було допекти малого,— зневажливим словом байстрюк і згадкою, що пан — його батько. Страждання дитини досягають такої сили, що хлопчик забув про все на світі, про обов’язки пастушка, до вечора пролежав розхристаний, босий, без свитини на сирій землі. За недбалість він по-звірячому був побитий лановим, захворів і через кілька днів помер. А наскільки вміло, тонко і просто авторові вдається передати складний і страшний внутрішній стан хлоп’яти. Кожен твір Винниченка — яскрава ілюстрація цих слів. В оповіданні «Кумедія з Костем» характерним штрихом, який набуває глибокого алегоричного значення, є недопалок панської цигарки. З «жагучою мольбою» вперше в житті малий заплакав, коли у нього хотіли відібрати недопалок, бо «то — татове!»Винниченко зумів тонко підмітити, що від того недопалка «йшла шворочка до серця» Костя. У хлопця міняється навіть погляд, із «сердитого і настороженого» він стає «чудним, якимось жадібним, побожним», «зачарованим і ласкавим». Мабуть, вперше в житті малий ніжно-ніжно посміхається, а очі сяють від радощів, він — володар «безцінного скарбу», назавжди затис ну того в кулачку. Глибоко драматичним є фінал оповідання. «Так з тим недокурком його і поховали. І тижнів два ще потім згадували на кухні цю чудну кумедію з Костем».Як правило, кожен епізод, подія, ситуація у творах В. Винниченка окреслюється відповідно до соціальних, моральних, етичних взаємин початку двадцятого століття. Любляче, ніжне,   відкрите   серце   дитини   протиставляється   жорстокості дорослих, потворному і злочинному суспільству, яке калічить маленькі життя і маленькі душі.