36.Драч «Дума про вчителя».

«Дума про вчителя» присвячена В. О. Сухомлинському - видатному українському педагогу. Факти його творчої біографії поет частково використав у творі. «Дума про вчителя» - твір гостропроблемний. У ньому на повний голос прозвучала турбота про виховання молоді. Треба, шоб вона стала сильною, розумною, винахідливою, активною в громадському житті. Вчитель гадає, що -«все на світі з дитини», що у вихованні дітей має переважати доброта: «Адже без доброти - справжньої теплоти серця, яку одна людина віддає іншій, неможлива душевна краса». Поема завершується сценою «верховного педагогічного суду», в якому беруть участь Песталоцці, Сковорода, Корчак, Макаренко і Вчитель. І.Драч, відомий український письменник та громадський діяч, написав драматичну поему «Дума про Вчителя» й присвятив її великому педагогові В Сухомлинському, чия спадщина стала дороговказом у вихованні підростаючого покоління в Україні та далеко за її межами. У поемі порушені важливі проблеми педагогічної діяльності. В. Сухомлинський бажав, щоб молодь стала сильною, розумною, винахідливою, активною в громадському житті. Педагог гаряче відстоював думку про те, що «все на світі з дитини», що в процесі виховання має переважати доброта: «Адже без доброти — справжньої теплоти серця, яку одна людина віддає іншій, неможлива душевна краса». Читаючи твір, зрозумів, як іноді важко ламати устоені стереотипи. Адже за свою ідею В. Сухомлинський був шельмований у пресі. І серце педагога не витримало. Його смерть стала трагедіею для рідних, поштовхом для учнів, які обрали професію педагога, докором тим, хто не сприймав його поглядів.Тільки вчитель з добрим серцем може відкрити перед молоддю шлях до щасливого майбуття. Це призначення, покликання й обов'язок справжнього педагога.

17.Винниченко,Федько халамитник.

Літературна спадщина Володимира Винниченка привертає увагу гостротою морально-етичної проблематики, майстерним розкриттям психології людини. Свідченням цьому е дитяче оповідання «Федько-халамидник». Воно назване за іменем головного героя твору — Федька — хлопчика з робітничого передмістя. За непосидючу вдачу, схильність до витівок хлопчика прозвали на вулиці «халамидником», тобто бешкетником, розбишакою.В основі твору лежить конфлікт, який трапився в дитячому середовищі: через непорядну поведінку одного хлопчика помер інший, але подібна ситуація могла б статися й серед дорослих. На «дитячому» матеріалі письменник порушує далеко не дитячі проблеми вірності в дружбі й товаришуванні, порядності. Ці проблеми автор розкриває через два центральні образи оповідання — Федька й Толі, через майстерний аналіз їхньої психології та вчинків.Федько й Толя в оповіданні протиставлені. Федько, на перший погляд, безтурботний, розбишакуватий хлопчина, який прагне бути першим у дитячому колективі, часто здійснює ризиковані вчинки, які шокують дорослих. Наприклад, перехід через річку по крижинах навесні. Але у цього «халамидника» добре серце, він прекрасний товариш, завжди подасть руку допомоги іншому. Ці риси вдачі Федька письменник розкриває через його вчинки, зокрема поведінку у винятковій ситуації, коли панське дитя Толя також опинився на крижинах, копіюючи Федька, і провалився під лід. У цій ситуації навіть дорослі розгубилися, а Федько порятував Толю. Федько надзвичайно порядна людина, батько навчає його бути чесним, ніколи не обманювати. Лише один раз Федько обманув, бажаючи вигородити Толика, — він узяв його вину на себе. Це дорого обійшлося хлопчикові: крім того, що він простудився, рятуючи панича, батьки жорстоко побили його. Моральна травма ускладнила й без того тяжкий стан хлопчика, і він помер.Образ Толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу Федька. Це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через поведінку в критичній ситуації. Толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до Федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. Толя сприймає благородний вчинок Федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. Коли Федько помер, Толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже спостерігав з вікна за похоронною процесією. Засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: Толя приходить до матері Федька забрати чижика, хоча Федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. За допомогою виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього Толика.Неоднозначно зображені батьки Федька-халамидника: їх поведінка стосовно сина видається жорстокою, але вона Психологічно вмотивована. Батьки Федька знаходяться в повній залежності від Толикових, бо знімають у них квартиру і в будь-який момент можуть опинитися на вулиці. Цим і зумовлене таке строге покарання сина за те, що він образив хазяйську дитину.Надзвичайно прикро, що Толя, якого врятував ціною власного життя Федько, навіть не робить ніяких висновків, більше того, він аніскільки не засмучений тим, що сталося. Виходить, що благородний учинок «халамидника», який призвів до страшної трагедії, був непотрібний, бо зрозуміло, що такі, як Толик, не змінюються.