19.Підмогильний «Місто»,хар-ка образна героя.

“Місто” – це перший у пореволюційну добу роман європейського рівня про селянську українську молодь, яка на початку 20-х років тисячами потягнулась у чужі колись їй міста. І пішла вона туди, щоб завоювати і зробити своїм українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Така основна ідея роману й основна духовна сила збірного типу роману Степана Радченка. Після першого вибуху ненависті до незрозумілих і чужих йому горожан – “безглуздих крамарів, учителів, безжурних з дурощів ляльок у пишних уборах” – він приходить до тверезої і холодної думки, що стала його (і його покоління) гаслом: “Не ненавидіти треба місто, а здобути”. В. Підмогильний показує історію розвитку людини, що потрапила з одного життєвого середовища в інше (із провінції до столиці). Автор прагнув зрозуміти, хто є людина і яке місце їй відведене у цьому житті, для чого вона живе і як повинна жити. В. Підмогильний намагався поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути у власну душу, адже лише через пізнання людини можна дати відповідь на одвічне питання: у чому сенс життя? Кожен герой роману — неоднозначна, нестандартна особистість. Для одних персонажів світ постає позбавленим сенсу, своєрідним абсурдним середовищем (Зоська, Максим). Для Бориса Задорожного, інструктора клубної роботи, сенс життя — у матеріальному задоволенні своїх потреб. Інші персонажі все життя прагнуть усвідомити творчі можливості свого «Я», адже самореалізація — головна мета їхнього життя. Кожен герой по-своєму реагує на складні життєві ситуації. Але страх перед майбутнім, відчуття непотрібності, самоти притаманні майже всім героям роману. Найцікавішим у романі «Місто» є образ головного героя Степана Радченка.

11.О.Олесь,життєвий шлях.

О.Олесь реформував українську поезію.Він розвинув не тільки її неоромантичні та символістські тенденції, а й знайшов споріднення модерністського художнього мислення,народно-поетичному.Нелише збагатив тропіку укр.вірша,а й вдихнув в укр.поезію духневичерпності індивідуального внутрішнього життя,вніс до неї тонший ліричний психологізм,спонтанність,задушевність,де реалізував нац.поет.ідеал і його причетність до загальнолюд.дух проблематики і спрямував укр.поезію до європейської.Віра Свадковська дала йому прізвище Олесь,справжнє прізвище Кандиба.Народився 5.12.1878 в м.Крига.Шевченко значно вплинув на лірику Олеся.Олесь в 11 років залишився без батька.Для нього в житті найголовнішим було вміння працювати.Він закінчив чотирирічну школу хліборобну.У1903.закінч.Харків.ветеринарний інститут,вивчав польську,сербську,болгарську мови.Він закликав народ боротися за волю.Олесь входив до Празької школи. У 1907р. у Петербурзі вийшла перша книга Олеся — “З журбою радість обнялась”, що принесла славу молодому поетові. В наступні роки з'являються нові збірки — “Поезії. Книга II” (1909), “Поезії. Книга III” (1911), “Драматичні етюди. Книга IV” (1914), “Поезії. Книга V” (1917). Не набувши чітких політичних орієнтирів, Олесь після Великої Жовтневої соціалістичної революції опиняється за кордоном. Еміграція стала трагедією життя Олеся. У 1919 р. О. Олесь виїхав за кордон. Здавалося, ненадовго, а вийшло назавжди. Відень, Берлін, Прага — місця проживання поета, але думки, спогади, надії, минуле і майбутнє — все було пов'язане з Україною. У Києві залишилася дружина з сином, за якими він дуже сумував. З 1923 р. живе в Чехословаччині, тут, на Ольшанському кладовищі у Празі, поет похований. За могилою доглядає син Олесь Кандиба. Поруч — могили російських письменників, зокрема Аркадія Аверченка, матері Володимира Набокова — Гелени Набокової. Якою трагедією стала для них еміграція — важко сказати. А ось для О. Олеся, і про це свідчить насамперед його поезія, вона — невгамовний біль, печаль, відчуття нудьги і самотності. Цими настроями пройнята перша «закордонна збірка» — «Чужина».“В вигнанні дні течуть, як сльози...” — такими словами розпочинається один з перших віршів книги. Невдовзі, у 1921р., виходить “Перезва” — збірка гостросатиричних віршових творів, що викривають життя, побут і політичні принципи емігрантської громади. Помер письменник у Празі 1944р. Творча спадщина Олеся досить велика якщо врахувати, що більшу частину її становить поезія — дев'ять книг. Ліричні твори Олеся, музикальні, часто “романсові” за формою, віддавна привертали увагу композиторів — М. Лисенка (“Сміються, плачуть солов'ї”, “Айстри”, “Гроза пройшла... зітхнули трави”), К. Стеценка (“Сосна”), Я. Степового (“Не беріть із зеленого лугу верби”), С. Людкевича (“Тайна”) та ін. У драматичних творах Олеся (“По дорозі в Казку”, “Трагедія серця”, “Над Дніпром”, “Ніч на полонині” тощо) ще виразніше, ніж у поезії, проявилась неоромантична концепція.