23.Куліш,97,образна хар-ка.

У п'єсі «97» М. Куліш звертається до трагічних подій років голоду в Україні. Драматичний твір є художньою панорамою років голокосту в Україні. Це твір глибоко правдивий. У ньому розповідається про події жорстокої післяреволюційної дійсності — голод, людоїдство, самосуд. Це і є новаторством письменника, який віддзеркалив напруженість ситуацій, що виникали між двома групами дійових осіб — сільською біднотою (Мусій Копистка, Іван Стоножка, Орина, Ларивон та ін.) та заможниками-глитаями (Гиря, Годований). У центрі твору — реалізація рішення обміняти церковні цінності на хліб для голодуючих. Пред-ставники сільради та комнезаму вирішили не скликати зборів, а під-писати ухвалу, обійшовши хати голодуючих. 97 зі 189 незаможників підписало документ. Це і стало зав'язкою твору. Наступні події поси-люють напруженість ситуації, загострюється основний конфлікт твору. Перед читачем постають страшні картини страти збожеволілої старчи-хи Орини, глухонімого Ларивона. Письменник майстерно відтворює шаленіючу від крові юрбу, що є найнебезпечнішою силою, бо панує над нею звіриний інстинкт. Увесь твір пронизує трагічне світобачення і світосприймання. Це теж є новаторським підходом до зображуваних подій. В авторській концепції того часу село зображено без прикрас, без спрощення, в складній ситуації голоду.Варті уваги й колоритні образи п'єси. Якщо представників народ-них мас автор змальовує відданими справі революції, здатними на са-мопожертву, то глитаї вражають байдужістю, відвертим презирством до трудящого люду. За допомогою показу персонажів М. Куліш передає складність боротьби. Секретар сільради Панько не зміг до кінця вистояти у боротьбі та продався за шматок хліба; незаможник Іван Стоножка в голодному розпачі зраджує своїх товаришів. А от глухоні-мий наймит Гирі Ларивон вчасно підтримує незаможників, винісши скарби з церкви. Дід Юхим вписав своє ім'я у протокол замість зрад-ника сина, внаслідок цього рішення набуло ваги. Автор із винятковою точністю описує психологічний стан героїв через влучні вислови, де-талі, ремарки.Відомо, що М. Куліш хотів трагедійною кінцівкою підкреслити складність і жорстокість боротьби, що точилася на селі, намагався по-дати таку розв'язку, «щоб глядачі, прийшовши додому, не лускали на-сіння і не пили чайок... Щоб вони якнайглибше відчули сувору, гостру боротьбу революції з голодом». Але кінцівка п'єси виявилася досить благополучною: було привезено 97 пудів хліба, Копистка врятований. Це, звичайно, не задовольняло М. Куліша як справжнього реаліс-тичного художника слова. Незважаючи на дещо спрощений підхід до розв'язання конфлікту, п'єса «97» є новаторською за змістом і психоло-гічно переконливою. Перед глядачами — віковічні питання: «Чи завж-ди історичні колізії розкривають найкращі риси особистості?» Драма-тичний твір М. Куліша залишає це питання без позитивної відповіді.

37.Смерть Шевченка.

У творчості молодого Драча вирізняється поема "Смерть Шевченка". Автор визначив її жанр як симфонію. І справді, поема вражає поліфонічністю, включає в себе елементи ірраціональні, марення, далекі голоси, голосіння матері - України. Складається симфонія з, прологу і двох частин: "Вишневий цвіт" і "Вишневий вітер". Твір великої ваги як у творчій біографії І. Драча, так і в історії української поезії XX ст. Одним із контрапунктів симфонії є сцена похорону Шевченка, в якій молодий поет ще у ті часи, чатовані пильними імперськими ідеологами, назвав Кобзаря творцем національної самосвідомості українства.У поемі І.Драча "Смерть Шевченка" вишневий цвіт асоціюється із безсмертям Великого Кобзаря. Шевченко і Україна, Шевченко і всесвіт - проблеми, які поставив Іван Драч у своїй поемі-симфонії. Життєвий шлях великого поета скінчився так рано, так передчасно відходив від України її найдорожчий син. У поетових мареннях виникає страшне видиво - зринають епізоди його солдатської муштри, долинає далекий дівочий голос його подруги дитинства - Оксани. У поемі-симфонії, мов на екрані, чуємо цвірінчання горобців, що прикидаються патріотами, видають себе за інтернаціональних шанувальників пам'яті Кобзаря, а насправді в них ніскілечки совісті й честі за душею. Вражаюча сцена похорону співця. У тому траурному символічному дійстві горе звело Шекспіра і Бетховена, Пушкіна і Гойю... І кульмінаційний момент - це сходження на Чернечу гору, де, нарешті, навіки спочив славний син України.