1. Бар’єри нерозуміння:

– фонематичне нерозуміння (невиразна швидка мова, іноземна мова, акценти, діалекти в мові, надмірна жестикуляція, котра не відповідає контексту висловлювання);

– семантичний бар’єр (багатозначність слів, розбіжності в системах значень однакових речей, обмежений лексикон в одного з співрозмовників);

– логічний бар’єр (різний тип мислення співрозмовників, використання операцій мислення різного ступеня глибини, не прийняття одним із партнерів логіки та аргументів іншого, різна основа суджень партнерів по спілкуванню);

– смисловий бар’єр (ігнорування поглядів, цінностей, системи особистісний смислів співрозмовника, відмінності у знаннях, поінформованості співрозмовників).

2. Бар’єри відносин – виникають внаслідок особливих соціально-психологічних взаємин між партнерами: неприязні, антипатії, недовіри до партнера по спілкуванню, що стають своєрідним „фільтром” довіри чи недовіри між партнерами по спілкуванню.

3. Стилістичний бар’єр – невідповідність стилю мови комунікатора і ситуації спілкування стилю мови та актуальному психічному стану співрозмовника: надмірна експресія спілкування, панібратська манера спілкування, використання в мові примусових акцентів, що може викликати явний чи прихований супротив („вам потрібно”, „ви зобов’язані” і т. інш. ), форма і зміст комунікації не відповідають одне одному.

4. Емоційні переживання – емоційний бар’єр полягає у виникненні та посиленні негативних переживань і установок, пов’язаних з спілкуванням – сорому, страху, тривоги, провини і т. інш.

5. Поведінкові бар’єри – особливості поведінки та дій, такі як гіперактивність, підозрілість, пасивність, що перешкоджають взаємодії між партнерами в процесі спілкування.

6. Соціокультурні розбіжності (соціальні, політичні, релігійні, професійні, вікові, статеві розбіжності призводять не тільки до різної інтерпретації одних і тих же понять, а й взагалі різне світосприйняття, світовідчуття, світорозуміння, формують різний світогляд, що обумовлено об’єктивними соціальними причинами належності людей до різних соціальних груп) [5; 6].

Отже, сенс комунікативних бар’єрів полягає в тому, що бар’єри є механізмом захисту від небажаної інформації. Проявом бар’єрів є уникання спілкування, неадекватна пасивність, що перешкоджає виконанню тих чи інших дій, посиленні негативних установок та переживань. Утекти від небажаної інформації можна як фізично (уникання контакту з носієм такої інформації), так і психологічно (негативізм, агресивність, замкненість і т. інш). Психологічні механізми можуть бути як свідомими, так і неусвідомленими.

За допомогою бар’єрів, що перешкоджають виховним впливам, неповнолітні захищають своє внутрішнє благополуччя шляхом створення специфічних перешкод, завдяки котрим слова педагога, вихователя не доходять до свідомості, блокуються ще до того, як могли б бути сприйняті. Тим самим, відсутність психологічного контакту між педагогом і неповнолітнім призводить до того, що бесіда, яка проводиться з ініціативи педагога, вихователя тобто дорослої людини, не призводить до бажаних результатів. Хоч, завдяки саме психологічному контакту педагог, вихователь може отримувати досить глибоке уявлення про приховані механізми поведінки неповнолітнього, його таємні бажання та принципи поведінки, може стати значущою довіреною особою та завдяки цьому здійснювати на нього цілеспрямований педагогічний вплив, впливаючи на певні особистісні якості, ціннісні орієнтації та життєві плани неповнолітнього.

Аналізуючи всі варіанти психологічних протистоянь впливам було виявлено 5 основних бар’єрів, з якими частіше за все приходилось стикатися всім особам, котрі працювали з підлітками-правопорушниками.

1. «Бар’єр розуміння» – захисне пристосування проти впливу, що травмує свідомість неповнолітнього. Тобто у свідомість не допускається все, те що може травмувати психіку, що може сприяти зміні думки про себе в несприятливий бік. Це стосується значимих для підлітка проблем, подій та обставин. Тобто якщо розмовляти з підлітком на «нейтральні» теми, що стосуються кіно, техніки, марки автомобіля, фасонів одягу, сигарет і інш., то він залучається до розмови з охотою і активно. Але якщо в розмові з підлітком, який був впійманий на крадіжці, перевести розмову на тему про закон, норми моралі, правила поведінки, техніки крадіжки, розкрадання, то його сприйняття стає неуважним і він повністю «відключається». Тобто все, що пов’язане з інформацією про його поведінку та вчинки – не «проходить в свідомість».

2. Емоційна холодність, «нечутливість». Це один з механізмів захисту, від «проникнення» впливів, що адресовані до почуття обов’язку та совісті. Це спеціально пристосована «нечутливість», непохитність, що заважає проникненню цих впливів.

3. «Афект неадекватності» (за Славіною Л.С.). Це особливості поведінки, що супроводжуються або виразом глибокої образи, або агресії. Спостерігаються афективні вибухи з незначного приводу, які є неадекватними розміру подразника. Демонстрація різких реакцій у відповідь на будь-які, навіть незначні впливи спонукається бажанням підлітка огородити себе від будь-якого «наближення» педагога, вихователя, інспектора створенням своєрідної «безпечної зони».

4. Найбільш небезпечною є боротьба проти впливів за допомогою прояву негативізму, тобто виконання дій протилежних тим, котрі чекають від неповнолітнього. Негативізм може прийняти форми безпосередніх реактивних дій та публічних демонстрацій. Та набуває суттєвої небезпеки, коли стає стійкою формою повсякденної поведінки.

5. Не менш небезпечною формою ізоляції та відгородження себе від впливів є «конструктивна брехня». Вона суттєво відрізняється від дитячої брехні, оскільки програмується заздалегідь. Ще до того, як здійснити будь-який вчинок, підліток вже подумки підбирає ті елементи, котрі можуть йому знадобитися для того, щоб виправдатися та захиститися від покарань. Починаючи з того щоб пом’якшити перші удари, спрямовані на нього, і, закінчуючи системою брехні, де фігурують докази його безвинності.

Чи можна подолати ці бар’єри?

В спеціальній літературі висвітлені принципи та механізми встановлення контакту в процесі спілкування, зокрема і в складних умовах. Одним з можливих шляхів подолання бар’єрів та встановлення контакту з неповнолітніми може бути методика контактної взаємодії, що розроблена та запропонована Л.Б. Філоновим [9].

Контактна взаємодія здійснюється в процесі поступового зближення людей, розкриття ними глибинних пластів психіки, коли торкаються не лише найбільш яскравих особливостей характеру, але й тих якостей особистості, котрі зазвичай приховуються, але в дійсності виявляються більш значущими, ніж ті, що знаходяться на поверхні, демонструються у спілкуванні.

Застосування даної методики передбачає психологічно та педагогічно доцільну роботу з неповнолітніми та дає ефект зниження напруги в спілкуванні, зняття тривожності, бар’єрів, станів опору та протистояння.

Почуття довіри та прихильності, що виникають у такій взаємодії, можуть викликати у неповнолітнього бажання зберегти контакт з педагогом підтримувати з ним відносини, що розраховані на подальшу перспективу.

Принциповими для розвитку довіри є наступні положення, котрі необхідно врахувати вихователям, педагогам:

1) спілкування, що засноване на довірі, не нав’язується; основна увага приділяється тому, щоб визвати у підлітка особисте бажання спілкуватися з педагогом, вихователем;

2) процес встановлення контакту проходить в своєму розвитку певні етапи, затримка яких, також як і спроба перескочити той чи інший етап, можуть змарнувати всі попередні зусилля. Процес встановлення контакту носить поступовий характер, можливості переходу до наступних етапів взаємодії визначається рядом специфічних ознак;

3) фіксація ознак та показників у розвитку контакту дає вихователю, педагогу підстави для переходу до наступного етапу та використання нових засобів та прийомів впливу.

Методика передбачає проходження шести послідовних стадій (етапів) спілкування:

Перший етап – „накопичення первинної згоди”;

Другий етап – „пошук і обговорення головних інтересів, особливо тих, які співпадають”;

Третій етап – „прийняття принципів та особистісних якостей, які пропонується та корисні для спілкування”;

Четвертий етап – „виявлення якостей, небезпечних для спілкування”;

П’ятий етап – „індивідуальний вплив та взаємна адаптація до співрозмовника”;

Шостий етап – „вироблення загальних правил і узгоджена взаємодія”.

Розглянемо стадії (етапи) контактної взаємодій, ознаки їх адекватного розвитку та деякі прийоми впливу ініціатора контакту на свого партнера по спілкуванню.

Перша стадія спілкування – „накопичення первинної згоди”.

Ця стадія передбачає „відкриття спілкування” за допомогою зняття напруги, психологічних бар’єрів. Досвід роботи з неповнолітніми, які мають досівд асоціальної поведінки, свідчить про те, що вони мають певні очікування відносно перших бесід з вихователями, педагогами, психологами, відповідним чином готуються до спілкування з ними, «виставляють» бар’єри можливим впливам, підвищують контроль за своїми висловлюваннями, обирають певну стратегію поведінки. Це може бути замкнутість, очікування, напускний цинізм або, навіть, грубість, агресія, що може бути перевіркою вихователя, педагога, психолога на емоційну стійкість та професіоналізм. Це також може бути настороженість, боязкість розкрити свої слабкі місця, виявитися осудженим або опинитися в залежності від вихователів, що в цілому, перешкоджає встановленню контакту. Разом з тим підліток, зазвичай, має невимушений інтерес до того, що від нього хочуть.

Дослідження, проведені в установах виконання покарань показали, що найкращим засобом початку бесіди є висловлювання, демонстрація з боку вихователя, педагога, психолога, позитивного ставлення до відповідей дитини та намагання викликати відповідне ставлення з його боку. Вважається, що якщо співрозмовник у процесі обговорення якихось питань, декілька разів висловив згоду, це можна розглядати як порушення його „протестної позиції”. Тому метою цієї стадії є досягнення якомога більшої кількості узгоджень між учасниками розмови. Накопичення згоди найкращим чином сприяє усуненню психологічних бар’єрів. Тому вихователь, педагог, психолог – ініціатор контакту з самого початку встановлення контакту повинен нейтралізувати негативні установки неповнолітнього і посилити дії, що спонукають, сприяють спілкуванню та зближують.

Найбільш доцільно починати спілкування з неповнолітнім з обговорення нейтральної і досить актуальної теми – тієї, про яку говорять зараз всі (про погоду, спортивні змагання, нові кінофільми, події і т.інш.). Бесіда повинна проходити легко, вільно, без напруження, відповідати звичним нормам етикету, не викликати заперечень, прояву незгоди. Запитуючи про щось підлітка, не слід наполягати на відповідях. Недоцільно задавати питання, на котрі він повинен давати негативну відповідь. Доцільно починати бесіду з 8-10 питань, на які співрозмовник відповість „Так”. Але не слід ставити питання на неприємні для підлітка теми, хоч вони і передбачають позитивну відповідь „Так”. Наприклад, скоєний тобою злочин полягає у ...?”, „Твої батьки мають великі неприємності у зв’язку з скоєним тобою злочином?”, „Твоя дівчина від тебе відвернулась через скоєний злочин?” і т. інш. Такі запитання не тільки не сприяють встановленню контакту, а й посилюють опір, збільшують бар’єри спілкування.

Якщо неповнолітній правопорушник на початку бесіди відмовчується та ухиляється від відповідей на окремі питання і педагог чи психолог бачить, що ця тема неприємна для співрозмовника і він не має поки що бажання її обговорювати, то розгляд таких питань доцільно перенести на інший, більш сприятливий час.

Отже, на стадії накопичення первинної згоди недоцільно ставити засудженому питання, на які можна отримати негативні відповіді, настирливо домагатися відповіді на запитання, неприємні для нього, обговорювати проблеми чи ситуації, які викликають у співрозмовника негативний емоційний стан, потребують від нього виправдовуватися.

На цій стадії не обов’язково домагатися позитивних вербальних (за допомогою слів) відповідей. Достатньо, щоб засуджений сам для себе внутрішньо погодився з тим, що говорить педагог. Для цього вихователь, педагог або психолог може скористатися прийомами «зчитування» (по міміці, жестам) вірогідні відповіді, вгадування думок, психічних станів неповнолітнього ( – Тобі не хотілось йти сюди? – Так. – Ти, напевно, не віриш в те, що ми знайдемо спільну мову? – Так. і т. інш.).

Можливо на цій стадії неповнолітній може виявити досить велику комунікативну активність, надовго затримуючись на якійсь нейтральній темі, намагаючись цим відтягнути очікувану ним неприємну розмову з вихователем, педагогом або психологом. Але в цілому на цій стадії дорослому бажано „розговорити” неповнолітнього, спонукаючи його до розмови, хоча б на любу „нейтральну” тему. Для цього автори, що адаптували цю методику рекомендують скористатися прийомом, який вони умовно назвали ”підтвердження або спростування астрологічної інформації”. Тобто засудженому пропонується підтвердити або спростувати характеристику його знаку зодіаку або інформацію закодовану в його імені, даті народження. Головна мета цього прийому спонукати співрозмовника розповідати про себе, таким чином непомітно для себе співрозмовник виявляються „залученими” до розмови та навіть обговорення деякої інформації про себе. Крім того, такий прийом є більш ігровим і не сприймається як розмова на серйозну тему, хоч в даному випадку можуть обговорюватися і негативні якості, з якими засуджений може погоджуватися та тим самим визнавати свої недоліки. Але доцільно більше обговорювати позитивні особливості, якості та звички [9, с. 244-248].

Про ознаки адекватного розвитку спілкування на цій стадії свідчать: скорочення пауз між запитаннями та відповідями неповнолітнього (він менше обмірковує відповідь), з’являються невимушені, особисті висловлювання, бажання доповнити вже сказане, зменшується кількість коротких відповідей. В результаті спілкування стан напруги зменшується, він замінюється розслабленням, підвищений контроль за висловлюваннями виявляється зайвим – неповнолітній переконується в тому, що з цим вихователем, педагогом, інспектором «можна нормально розмовляти». На зміну очікуванню та маневруванню приходить пошук можливостей в спілкуванні – на основі накопиченого фонду узгоджених уявлень, думок, поглядів і т. інш.

Друга стадія спілкування – „пошук і обговорення головних інтересів, особливо тих, які співпадають”. Головне завдання цієї стадії – скорочення дистанції між співрозмовниками, створення основи, своєрідної платформи для психологічного об’єднання.

Спільність будь-яких інтересів саме і є благодатним ґрунтом для цього. Таке співпадіння інтересів повинне забезпечити подальше зближення партнерів, зробити їх спілкування неофіційним, знищити статусні розбіжності. Найбільш придатними для цього є теми, що торкаються спільних інтересів багатьох людей: колекціонування, спорт, туризм, фото і інш. Обговорювання таких тем зазвичай викликає позитивний емоційний відгук, породжує почуття єдності, належності до якого-небудь замкнутого об’єднання (фанів, рибалок), уособлення від всіх інших людей. В ході спілкування бажано накопичувати все те, що вказує на схожість позицій педагога, інспектора і неповнолітнього та зменшує значення розбіжностей в статусі, віці, освіті і т. інш. Не слід висловлювати оригінальні судження, фіксувати увагу співрозмовника на своїй перевазі, знаннях того, що не відомо неповнолітньому.

Якщо в бесіді удається знайти тему, що представляє певний інтерес для неповнолітнього, з якої йому є що сказати, то, вірогідно, це приведе до більшої залученості в спілкування, до більшої активності і емоційної задоволеності спілкуванням. Щоб підтримувати потребу неповнолітнього в спілкуванні, необхідно постаратися не вичерпувати предмет спілкування до кінця. Спостереження показують, що тимчасова перерва у обговоренні теми пробуджує бажання знову повернутися до неї. В процесі успішного спілкування виникає можливість переключати бесіду на інші теми, перш за все на тему про особистісні якості. Вислухавши думку дитини з приводу тієї чи іншої багатогранної проблеми, вихователю, педагогу доцільно підкреслити оригінальність цих висловлювань, проявити інтерес до поглядів підлітка з того чи іншого питання. («Це мені в голову не приходило!», «Яка несподівана, оригінальна думка!» і т. інш.).

Для того, щоб було про що говорити, бажано заздалегідь вияснити інтереси неповнолітнього, щоб не справляти враження профана, котрий невідомо чому заговорив про те, в чому не розуміється.

Серед прийомів, що посилюють бажання підлітка до невимушених висловлювань, можна назвати наступні: «демонстрацію згоди» з його висловлюваннями, «акцентування» на їх оригінальності, доказовості, компетентності співрозмовника, позиція зацікавленого слухача, і т. інш. Корисними прийомами впливу на особистість на цій стадії є такі, як

• «деталізація» (підвищена увага до подробиць);

• постановка проблеми (звернення уваги на проблему та її обговорення, висловлюється прохання прокоментувати той чи інший аспект теми («А як ти оцінюєш це?», «Що ти думаєш з цього приводу?»;

• прийом „нарощування” (від індиферентного до все більш зацікавленого ставлення до суджень співрозмовника).

Бажано вже на цій стадії спілкування вийти на обговорення особистісних якостей дитини або підлітка.

Третя стадія спілкування – „прийняття принципів та особистісних якостей, які пропонується та корисні для спілкування”. Подальший розвиток спілкування потребує пошуку більш стійкої та широкої основи для поглиблення відносин.

Головне завдання на цій стадії – виділити, словесно окреслити ті позитивні, найбільш цінні та провідні особистісні якості кожного з співрозмовників, які взаємно приймаються як корисні для розвитку контактного спілкування , взаємної підтримки. На основі цього підґрунтя підвищується стійкість взаємостосунків обох сторін.

На даній стадії спілкування вихователь, педагог, психолог та підліток обговорюють ті свої якості і властивості, котрі сприятливо вплинуть на подальший розвиток відносин, – це такі, наприклад, як прямота, чесність, відвертість, діловитість, надійність і т. інш. Ті якості, котрі неповнолітні правопорушники приписують собі, повинні прийматися вихователем, педагогом, психологом беззаперечно, без висловлювання сумнівів в їх існуванні.

Про сприятливий розвиток відносин можна судити по появі висловлювань особистого характеру: «Я вважаю... Я люблю... Зазвичай я...» і т. інш. Приймаючи якості, що демонструє неповнолітній і оціночні судження, педагог солідаризується з ним, говорячи про те, що він «Також любить...», «Згоден з тим, що...» і т. інш., підкреслюючи цим збіг їх поглядів, оцінок, особистісних якостей.

Неповнолітній правопорушник повинен бути впевненим в тому, що його приймають таким, яким йому хочеться. В процесі спілкування вихователь, педагог може удатися до наступних прийомів впливу:

– «формулювання думки»: «Наскільки я зрозумів, ти хочеш, сказати, що...»;

– «періодичне підведення підсумків»: «Із того, що ти сказав можна зробити висновки ...»;

– прийом «підкреслення схожості думок»: «Я повністю з тобою згоден в тому, що...»;

– прийом «виправдані чекання»: „Я був впевнений, що ти...”, „Я і сам так думав”, „Я відчував, що ми знайдемо спільну мову з приводу цього питання”;

– „уникання поспішних узагальнень”;

– „поступове розкриття своїх якостей” і т. інш.

Основною ознакою завершеності даної стадії взаємодії є діалогічність спілкування, взаємне намагання співрозмовників розкрити себе як особистість, «познайомити» іншого з собою, продемонструвати йому якості, важливі для подальшого взаєморозуміння, на котрі можна спиратися в ході спільної діяльності. Нерідко, наприкінці третьої стадії контактної взаємодії підліток настільки знижує контроль за своєю поведінкою і висловлюваннями, що починають давати взнаки деякі негативні стереотипи та звички. Серед негативних якостей особистості, небезпечних для спілкування, можна виділити такі, як нестриманість, нетактовність, запальність, а також якості, що роблять спілкування поверховим (підозрілість), не приємним (пихатість, агресивність) та неприйнятним (наприклад, внаслідок лицемірства, заздрощів, лестощів). Наведені якості прийнято приховувати, однак на певному етапі контактної взаємодії люди починають розуміти, що якщо вони хочуть розвивати свої відносини далі, то їм потрібно повідомити один одного про наявність «небезпечних» якостей, що можуть зашкодити спілкуванню.

Четверта стадія спілкування – „виявлення якостей, небезпечних для спілкування”. Подальший розвиток контактних взаємовідносин передбачає взаємне ознайомлення з особливостями особистості, небезпечними для спілкування. Настороженість, побоювання відкритися, виставити їх напоказ можуть загальмувати або взагалі перервати розвиток відносин, тому вихователь, педагог або інспектор повинен організувати спілкування таким чином, щоб засуджений добровільно розкрив негативні сторони своєї особистості. Слід мати на увазі, що про структуру особистості можна судити по тому, в якому порядку розкриваються якості і принципи поведінки: в першу чергу демонструються основні переваги людини, а недоліки маскуються; вони розкриваються в останню чергу і в зворотному порядку – спочатку менш суттєві (щоб не злякати партнера), а потім і більш небезпечні. В зв’язку з цим тактика ініціатора контакту будується наступним чином: якщо в розмові «виявляються» будь-які негативні якості підлітка, то їм особливої уваги не приділяється; ці якості не засуджуються і не обговорюються. У відповідь на довіру підлітка вихователю, педагогу або психологу слід розкрити деякі свої слабкості, недоліки, історії із свого життя, дитинства, оскільки повідомлення про свої недоліки використовується як засіб, що викликає відповідну довіру підлітка. Спілкування не повинно справляти враження випитування, на запитання підлітка слід давати прямі відповіді (не відхилятися від них), також запобігати прямих питань про недоліки.

На даному етапі контактування стає допустимим висловлювання сумнівів з приводу переваг підлітка, що раніше приймалися безумовно. Такого роду прийоми впливу вимагають від неповнолітнього доповнити свій портрет негативними якостями («Невже ти не маєш недоліків?» – запитує педагог чи вихователь). Приховування «недоліків» на попередніх стадіях спілкування тепер компенсується непрямим саморозкриттям (засуджений веде розмову «про приятеля») з ціллю виявлення реакції співрозмовника на «небезпечні» якості, а іноді і прямим самозвинуваченням («Я боягуз», – визнає неповнолітній). Перед саморозкриттям нерідко відбувається випитування думки вихователя, педагога чи інспектора про інших людей («Що ви думаєте про Сашка?», «Як ви вважаєте, що з себе уявляє Мишко?»), що має на меті дізнатися, чи здатен педагог чи вихователь зберігати чужі таємниці, чи можна йому довіритися. В таких випадках краще за все відповісти: «Це не тема для розмови або обговорення», «Це не моя таємниця ...» і т. інш.

Тут педагогу слід додержуватися наступної тактики: вести абстрактні міркування про негативні якості і їх небезпечність для спілкування, згадування про особисті недоліки, обговорення деяких ситуацій, в котрих ці якості можуть проявитися; звернення до підлітка з проханням прокоментувати деякі з його вчинків («Мені незрозуміло, чому ти так себе повів вчора... »).

На цій стадії розвитку контакту необхідно реалізувати ряд важливих принципів поведінки, а саме

• „ініціативи” (коли ініціатор контакту сам починає висловлюватися про свої слабкі сторони характеру і деякі негативні якості);

• „відвертості” (з однаковою прямотою означуються недоліки як власні, так і співрозмовника);

• „рівності і рівноправності у спілкуванні”,

• „еквівалентності” (про себе ініціатор контакту повідомляє стільки ж, скільки співрозмовник про себе),

• „асоціативного поля” (предметом обговорення стають різноманітні негативні якості й їх небезпека – на цьому фоні виникає розмова і про власні негативні для спілкування якості).

Для активізації спілкування на цій стадії, для попередження та зняття можливих психологічних бар’єрів між співрозмовниками, можуть виявитися доречними такі психологічні прийоми впливу, як

• „пропонування дискусії” (наприклад, про небезпеку або цінність певної особистісної якості для людського спілкування),

• „виклик суперечки”,

• „висловлювання сумніву”,

• „співставлення протиріч”,

• „діагностичні питання” (пропонується висловити думку про характеристики інших людей, в тому числі й їх негативні якості”.

П’ята стадія спілкування – „індивідуальний вплив та взаємна адаптація до співрозмовника”.

Типова особливість цієї стадії – специфічний вплив на особливості іншої людини за допомогою зміни власних якостей.

Взаємне бажання продовжувати спілкування висуває на передній план пошук загальної цілі взаємодії людей, котрі досить добре вивчили один одного і готові взаємно пристосовуватися один до одного.

Успішність цієї цілі визначається тим, що партнери можуть спертися на відомі їм позитивні якості, обійти, компенсувати або ліквідувати негативні.

Про готовність неповнолітнього відмовитися від деяких принципів, які раніше відстоювалися можна судити по тому, що він все частіше починає висловлювати думки, судження, які раніше висловлювалися дорослим, а тепер «привласнені» ним. Крім того, підліток починає визнавати свої помилки, говорити про те, що він раніше був в чомусь не правий. Необхідно враховувати, що ряд особливостей неповнолітніх важко піддаються корекції. На даній стадії взаємодії вихователь, педагог може відкрито говорити про те, які цілі він перед собою ставить і які зміни в співрозмовникові хоче бачити.

На даній стадії контактної взаємодії педагог, вихователь може використати наступні прийоми впливу:

• «підкреслювання дії заради іншого», тобто, спеціальне залучення уваги підлітка до тих своїх дій, котрі здійснюються в інтересах партнера;

• «підказування» (ініціатор контакту радить як необхідно вчинити в певній ситуації);

• «превентивні дії” (фрази типу: „Ти зараз, напевно, образишся...», «Ти, напевно, зараз образишся на те, що я тобі скажу...», „Ти тільки не ображайся, але ...”);

• «вказування на якості, які потребують корекції», що дозволяє дорослому прямо вказувати підлітку на негативні наслідки їх прояву («Знаючи твою запальність, краще було б промовчати, але нам потрібно розібратися, чому ти...»);

• «акцентування на досягнутому взаєморозумінні» („Ми вже можемо уважно слухати один одного”), що дозволяє привернути увагу підлітка до того, що вони (педагог та неповнолітній) вже досить добре знають один одного і можуть успішно вирішувати протиріччя, що виникають;

• „нейтралізація домінування”.

Результатом досягнення взаємної адаптації на п’ятому етапі контактної взаємодії все частіше стає звернення підлітка до педагога, вихователя за порадою. Він запитує, як краще вчинити в тій чи іншій ситуації, що потрібно зробити, щоб подолати в собі ті чи інші негативні якості. Одночасно з цим підліток починає визнавати, що не в усьому його позиції, погляди співпадають з поглядами дорослого, що йому потрібен певний час для ліквідування цих розходжень, котрі будуть долатися поступово, спільними зусиллями.

Шоста стадія спілкування – „вироблення загальних правил і узгоджена взаємодія”.

Для забезпечення ефективної спільної діяльності, якою є спілкування без психологічних бар’єрів, необхідно прийняти деякі спільні правила. Які вироблені обома сторонами і будуть у подальшому регуляторами спілкування. Цьому присвячена шоста стадія розвитку контактної взаємодії.

Ознаками адекватного розвитку спілкування служать наступні ознаки: неповнолітній все частіше використовує займенник «ми», «у нас» і т. інш.; перш ніж прийняти рішення, він узгоджує його з дорослим, радиться з ним; розказує про свої вчинки, згадує принципи поведінки, що були ними прийняті («Як ми і домовлялись, я...»). На цій стадії контакту реалізуються принципи, які сприяють збільшенню довіри у взаємодії, взаємної зацікавленості, а саме:

• „спільності мети і завдань”,

• „незавершеності” (підкреслюються перспективи подальшої взаємодії),

• „незалежних виконавців ролей” (кожен повинен виконувати встановлену роль незалежно від того, як виконує свою роль інший).

Використовуються прийоми впливу:

– „звернення за порадою”,

– „вчинок-приклад” (дорослий власними діями, які відповідають прийнятим правилам спілкування, спонукає підлітка до аналогічних дій),

– „створення проблемних ситуацій”,

– „пропозиція спільного рішення”,

– „спонукання до узагальнених висновків” (судження типу „Отже, ми можемо домовитися на майбутнє щодо правил нашого з Вами спілкування...”).

В кінцевій фазі контактної взаємодії у неповнолітнього з’являється необхідність співвідносити свої думки, почуття, життєві плани з педагогом, вихователем. Що саме цей вихователь, педагог здатен зрозуміти його в усьому. І тому йому можна розказати саме потаємне, з ним можна порадитися, знайти в ньому підтримку в тяжких життєвих ситуаціях.

Запропонована методика контактної взаємодії представляє собою загальну схему діяльності педагога, вихователя – ініціатора контакту, застосування якої потребує певних навичок, особливо в розпізнаванні ознак, що свідчать про доцільність переходу від однієї стадії спілкування до іншої. Педагогу, вихователю не слід прискорювати розвиток подій, намагатися пропустити які-небудь стадії, а також перетворювати взаємодію у односторонню активність, монолог. Навпаки, слід якомога стимулювати любі прояви активності дитини, запобігати в спілкуванні з нею повчаючого, поблажливого тону. У процесі встановлення психологічного контакту особливого значення набувають вміння та навички активного вислуховування неповнолітніх, про що вже говорилось вище. На перший погляд вони є досить простими і здається, що ними можна безболісно знехтувати, бо вони не мають суттєвого значення. Як свідчить досвід, прийоми активного вислуховування не завжди використовуються в практиці роботи з підлітками, як і взагалі в процесі спілкування, що порушує процес встановлення контакту і унеможливлює вплив на поведінку неповнолітніх з метою зміни їх думок, переконань, переживань, поведінки в цілому.

Сенс методики полягає в спільному встановленні довірливих відносин між співрозмовниками як важливої основи для подальшої спільної діяльності та можливого впливу на партнера по спілкуванню.

Діяльність контактної взаємодії залежить від рівня розвитку навичок спілкування, а також від характеру відносин, що склалися між дорослим і неповнолітнім раніше. Встановлення контакту досягається легше, якщо вихователь, педагог і неповнолітній не мають негативного досвіду взаємодії раніше.

Досвід навчання методиці контактної взаємодії показує, що основні труднощі в її оволодінні пов’язані з необхідністю відмовитися від звичних, але неефективних стереотипів впливу на неповнолітніх, і змінити особисті стереотипи спілкування з „проблемними” підлітками [9].

Отже, домінуючими функціями педагогічного спілкування є виховний вплив, зміст якого полягає в цілеспрямованому створенні системи педагогічно доцільних міжособистісних відносин.

Для ефективного проведення бесіди бажано чітко визначити мету, розробити план бесіди, виділити основні і додаткові запитання, створити сприятливу, доброзичливу атмосферу для відвертої розмови, врахувати вікові та індивідуальні особливості співрозмовника.

Спеціально організовані, добре підготовлені, цілеспрямовані педагогічні бесіди допомагають зібрати такі дані, які можуть залишитися непоміченими при застосуванні інших методів. Отримані результати бесіди доцільно порівнювати з інформацією про особистість неповнолітніх, отриманою за допомогою інших методів.