Акторська та режисерська діяльність ж.-б. Мольєра

Синтетичність акторської природи Мольєра: чудова міміка, володіння мистецтвом танцю, вокалу; пантоміми, розмаїття та послідовність ролей – від фарсів до характерів, від типу до узагальнюючого образу. Володіння навичками імпровізації, спостереженням та здатністю до наслідування. Засвоєння італійської акторської школи.

Актори трупи Мольєра. До її складу входило дванадцять осіб: Мадлена Бежар (обдарована трагічна актриса), Арманда Бежар (мала ролі молодих героїнь), Мішель Барон (учень Мольєра, який мав хист та смак щодо трагедійних ролей), Лагранж (молодий актор, учень та послідовник Мольєра). Лагранж вів щоденні записи про всі події в театрі, що вилилися в документ театральної історії «Реєстр Лагранжа» – джерело вивчення театру Мольєра. Після смерті вчителя очолив трупу та став першим видавцем повної збірки творів Мольєра.

Тривала та кропітка робота Мольєра щодо пошуку акторів та об’єднання них в одне ціле – ансамбль. Загальний стаж його режисерської роботи – двадцять дев’ять років.

Театральна діяльність Мольєра в Версалі та передмісті Парижу. Багатоденні розгорнуті видовища (урочисті ходи, бали, живі картини, вистави, дресировані тварини) на честь значних подій у зовнішньому та внутрішньому житті Франції. Включення Мольєром на замовлення короля у ці свята балету.

Акторське мистецтво театру Італії іі пол. Хіх століття (Ернесто Россі, Томмазо Сальвіні)

Умови розвитку італійського акторського мистецтва. Відсутність в Італії постійних театрів. Панування бродячих труп. збереження традицій комедії масок. Формування кадрів виконавців трагедії та романтичної драми. Зв’язок видатних прогресивних діячів сценічного мистецтва Італії з національно-визвольним рухом.

Ернесто Россі (1824-1896). Етапи його творчого шляху. Громадськість та революційно-героїчні образи в національній драма­тургії в дореволюційний період. Участь в революції 1848 року. Відхід від революційної тематики після заверше­ння революції. Россі в репертуарі Шекспіра. Монументаль­ність образів, глибина їх психологічної розробки. Ствердження Россі ідейного, виховного значення театру. «Загальнолюдська» трактовка ним гуманізму Шекспіра. Тема самотності та безвиході в Гамлеті. Образи Ліра й Отелло. Гастролі Россі в Росії, виконання ним ролей в п’єсах О. Пушкіна та О. Толстого. Теоретичні висловлювання Россі про акторську творчість. Станіславський про Россі.

Томмазо Сальвіні (1829-1916). Етапи його творчого росту. Ранній Сальвіні в італійському романтичному репер­туарі та просвітницькій трагедії. Відхід від громадської теми після 1848 року. Робота над Шекспіром. Образи Отелло, Гамлета, Ліра тощо. Велика сила емоційного впливу Сальвіні на глядача, глибина і правдивість психологічного розкриття образів. Теоретичні роботи Сальвіні. Його гастролі в Росії. Станіславський про трагічний стиль Сальвіні, ідеального актора мистецтва пережива­ння.

Народні витоки російського театру

Спільність витоків театральної культури російського, українського та білоруського народів. Походження театру з народної творчості, насамперед, з обрядів (під час прощання з зимою спалювали її опудало, зустрічали весну, задобрювали язичницьких богів). Обряди – своєрідна гра-видовище. Елементи театру і драми в давньослов’янських обрядах та іграх. Театральні елементи в російському фольклорі, відображення в ньому трудової діяльності народних мас.

Народний театр. Усна народна драма як ідейна основа народного театру, вираження в ній думок та настрою мас. Ідейні мотиви народної драми, її сатирична та героїчна тематика. Художні особливості народної драми. Драми «Човен», «Комедія про пана», «Коза», «Цар Максиміліан» тощо. Сценічне втілення драм: актор народного театру міг бути одним з учасників створення тексту драми; видовища складалися з комічних сценок, жартівливих діалогів, танців з участю глядачів тощо; відсутність чіткого розділення між виконавцями та глядачами; використання імпровізації.