М. Єрмолова – видатна актриса російського Малого театру іі половини хіх – початку хх століття

М.М. Єрмолова (1853—1928). Видатна російська актриса, яка виразила у своїй творчості ідеї визвольного руху 70-х років, «поет свободи на російській сцені» (В. І. Немирович-Данченко). Біографічні відомості. Сценічні дані. Особливості акторського дару.

Традиції реалізму Щепкіна в творчості Єрмолової. Героїчна романтика як невід’ємна риса реалізму Єрмолової. Створення образів, що проникнуті «любов’ю до свободи та ненавистю до гніту» (В. І. Немирович-Данченко).

Популярність Єрмолової в демократичних колах. Важливіші ролі Єрмолової. Розкриття в п’єсах Островсько­го духовної сили й моральної краси простої російської жінки. Створення образів Катерини («Гроза»), Лариса («Бесприданница»), Негиной («Таланты и поклонники»), Тугиной («Последняя жертва»), Кручининой («Без вины виноватые»), Лониной («На пороге к делу»).

Ролі Єрмолової в творах зарубіжної драматур­гії: Емілія Галотті («Емілія Галотті» Лессінга), Лауренсія («Овеча криниця» Лопе де Вега), Естрелья («Зірка Севільї» Лопе де Вега), Марія Стюарт («Марія Стюарт» Шиллера), Іоанна Д’Арк («Орлеанська діва» Шиллера), Леді Макбет («Макбет» Шекспіра), Юдифь («Уріель Акоста» Гуцкова), Федра («Федра» Ж. Расіна).

Концертна діяльність Єрмолової. Боротьба Єрмолової за ідейність і реалізм російського Малого театру.

Єрмолова і Художній театр. Станіславський про Єр­молову. Єрмолова після Великої Жовтневої соціалісти­чної революції. Єрмолова – перша народна артистка.

Творчість видатної актриси російського Александрінського театру 80-90 років хіх століття м. Савіної

М. Г. Савіна (1854-1915) – видатна актриса Александрінського театру 80-90-х років XIX століття. Біографічні відомості. Сценічні дані. Творчий шлях Савіної. Її ранні ролі в Александрінському театрі, їхній зв’язок з прогресивними ідеями й суспільними настроями 70-х років. Савіна в п’єсах Тургенєва, Островського, Гоголя, Чехова та західних драматургів. Риси кризи критичного реалізму в творчості Савіної. Савіна в п’єсах В. Крилова, Шпажинського, Нєвєжина та інших «модних» буржуазних драма­тургів кінця XIX століття. Чехов про Савіну. Ворожі відносини Савіної до Стрепетової та Коміссаржевської.

Позитивне значення закордонних гастролей Савіної. Діяльність Савіної в галузі захисту професійних інтересів російських акторів.

Драматургія Пушкіна о.С. Та російський театр першої половини XIX століття

О.С. Пушкін (1799-1837). Значення Пушкіна в розвитку російського реалістичного театру. Пушкін – теоретик театру і драми. Прагнення Пушкіна подолати розрив між театром та народом. Боротьба проти класицизму та традицій Придворно-аристократичного театру.

«Борис Годунов». Звернення до епохи так званого «смутного часу». Новаторський характер трагедії, що покликана показати «долю людську, долю народну». Народ – головна особа трагедії. Основний конфлікт: народ та цар. Боярство та його роль в розвитку конфлікту. Реалізм в зображенні характерів, норовів та історичних подій. Глибина та сила трагічного образу царя Бориса. Багатогранність й контрастність образу.

Відмова Пушкіна від слідування канонам класицизму, від «трьох єдностей», любовної зав’язки, від «вузької форми» «придворної» класичної трагедії. Відмова від широкого використання монологу, реплік в бік та інших традиційних умовно-театральних прийомів.

Новий етап в драматургії Пушкіна – «маленькі трагедії». Гуманізм та народність «маленьких трагедій». Проникливість психологічного аналізу. Малий розмір п’єс та обширність їхнього змісту. Ідейно-філософська глибина, напружений трагізм характерів та подій, яскрава виразність слова.

«Скупой рыцарь». Викриття хижацького індивідуалізму, що прагне до ствердження свого «Я» та вважає людей лише знаряддям для досягнення своєї мети. Розкриття страшної сили золота, що губить людські душі.

«Моцарт и Сальери». Проблема співвідношення мистецтва та життя. Ухід від життя, від страждань та радостей людства в галузь «чистого» мистецтва та, внаслідок цього, спустошеність й омертвлення душі Сальєрі як людини та художника. Образ Моцарта. Проблема генія, що трактується Пушкіним як проблема народності і людяності. Ствердження безсмертя генія.

«Каменный гость». Образ Дон-Гуана – сильної, егоїстичної особистості, яка стверджує в житті своє «Я». Тема життєстверджуючого кохання. Своєрідність драматургічної форми: сюжетна гострота, динамічність розвитку дії, насиченість драматичними епізодами та яскравими театральними ефектами.

Втілення теми долі людини і долі народу в «Пире во время чумы». Образи учасників пиру, що прагнуть забути про оточуюче життя та страждання народу. Голова пиру Валльсингам – героїчний образ людини, яка долає страх смерті. Своєрідність фіналу.