- •1.1. Кримінально-виконавча політика: поняття та місце у політиці держави
- •1.2. Фактори, суб’єкти формування та форми реалізації кримінально-виконавчої політики
- •Контрольні питання
- •Розділ 2. Кримihальhо-викоhавче право, його джерела та принципи. Кримihальhо-викоhавчi правовiдhосиhи
- •2.1 Кримінально-виконавче право: поняття, предмет і метод.
- •2.2. Норми та джерела кримінально-виконавчого права
- •2.3. Кримінально-виконавчі правовідносини
- •2.4 Принципи кримінально-виконавчого права
- •2.5 Кримінально-виконавче право як наука та навчальна дисципліна
- •Контрольні питання
- •3.1 Пенітенціарне законодавство на теренах України в період з кінця хvi – до початку хх сторіччя.
- •3.3. Кримінально-виконавче законодавство незалежної України.
- •Контрольні питання
- •4.1. Державна кримінально-виконавча служба України. Система органів і установ виконання покарань.
- •4.2. Державний департамент України з питань виконання покарань: завдання, функції та структура.
- •4.3. Територіальні органи управління Департаменту, кримінально-виконавча інспекція та установи виконання покарань.
- •4.4. Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими державними органами, які здійснюють боротьбу зі злочинністю
- •Контрольні питання
- •5.1. Поняття правового статусу засуджених
- •5. 2. Правовий статус засуджених до окремих видів покарань
- •6.1. Поняття та види контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- •6.2. Міжнародний контроль.
- •6.3. Контроль органів державної влади та місцевого самоврядування.
- •6.4. Прокурорський нагляд
- •6.5. Судовий та відомчий контроль.
- •6.6. Громадський контроль та участь громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених.
- •7.1. Історія становлення покарання у виді позбавлення волі.
- •7.2. Становлення та розвиток зарубіжних пенітенціарних систем.
- •Контрольні питання
- •8.1. Поняття та класифікація міжнародних стандартів поводження із засудженими.
- •8.2. Універсальні міжнародні стандарти загального характеру.
- •8.3. Регіональні міжнародні стандарти загального характеру.
- •8.4. Універсальні міжнародні стандарти спеціального характеру.
- •8.5. Регіональні міжнародні стандарти спеціального характеру.
- •8.6. Міжнародні стандарти щодо певних професійних груп із числа персоналу, окремих видів покарань та окремих категорій правопорушників.
- •9.1. Виконання покарання у виді штрафу.
- •9.2. Виконання покарання у виді конфіскації майна.
- •9.3. Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
- •10.1. Порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- •10.2. Основні обов’язки кримінально-виконавчої інспекції та органів внутрішніх справ щодо виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- •10.3. Обов'язки засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і наслідки ухилення від відбування покарання.
- •11.1. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт.
- •11.2. Умови відбування покарання та відповідальність засуджених до покарання у виді громадських робіт.
- •Розділ 12. Виконання – відбування покарання у виді виправних робіт
- •12.1. Основні положення про покарання у виді виправних робіт
- •12.2. Порядок та умови виконання-відбування покарання у виді виправних робіт
- •12.3. Основні обов’язки та функції суб’єктів й учасників процесу виконання – відбування покарання у виді виправних робіт
- •12.4. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт
- •12.5. Обчислення строку та порядок зняття з обліку засуджених до покарання у виді виправних робіт
- •Контрольні питання
- •Розділ 13. Виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців
- •Контрольні питання
- •Розділ 14. Виконання покарання у виді арешту
- •14.1. Загальні положення про порядок виконання покарання у виді арешту
- •14.2. Умови відбування покарання у виді арешту
- •14.3. Особливості порядку виконання-відбування арешту засудженими військовослужбовцями
- •Розділ 15. Виконання покарання у виді обмеження волі
- •15.1. Загальні положення про покарання у виді обмеження волі
- •15.2. Порядок виконання покарання у виді обмеження волі
- •15.3. Умови відбування покарання у виді обмеження волі
- •15.4. Основні бов’язки адміністрації виправного центру та власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до обмеження волі
- •Розділ 16. Виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
- •16.1. Сутність покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні.
- •16.2. Порядок виконання та умови відбування покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні
- •Розділ 17. Виконання покарання у виді позбавлення волі
- •17.1. Поняття та види класифікації засуджених при виконанні покарання у виді позбавлення волі
- •17.2. Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі
- •17.3. Визначення виду установи виконання покарань та місця відбування покарання
- •17.4. Порядок направлення та прийому засуджених в установи виконання покарань
- •17.5. Вторинна класифікація засуджених до позбавлення волі та їх розподіл всередині установ виконання покарань. Структурні дільниці колоній
- •Розділ 18. Правове регулювання режиму в установах виконання покарань
- •18.1. Поняття режиму в установах виконання покарань та його основні функції
- •18.2. Зміст режиму в установах виконання покарань
- •18.3. Засоби забезпечення режиму в установах виконання покарань
- •18.4. Зміна умов тримання засуджених в період відбування покарання у виді позбавлення волі
- •Злісний порушник режиму відбування покарання
- •18.5. Режим особливих умов в установах виконання покарань
- •Розділ 19. Умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі
- •19.1. Загальні положення про умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі
- •19.2. Придбання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування та предметів першої потреби, літератури і письмового приладдя
- •19.3. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та іншими особами. Телефонні розмови
- •19.4. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній
- •19.4. Одержання засудженими посилок (передач) і бандеролей
- •19.5. Листування засуджених до позбавлення волі, одержання і відправлення грошових переказів
- •Розділ 20. Матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі
- •20.1. Загальні положення про умови матеріально–побутового забезпечення та медико-санітарного обслуговування засуджених до позбавлення волі
- •20.2. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до позбавлення волі
- •20.3. Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі
- •Розділ 21. Правове регулювання праці засуджених до позбавлення волі
- •21.1. Основні принципи та форми організації праці засуджених
- •21.2. Умови праці засуджених до позбавлення волі
- •21.3. Оплата праці засуджених до позбавлення волі
- •21.4. Пенсійне забезпечення та соціальний захист засуджених
- •Розділ 22. Правове регулювання виховного впливу, загальноосвітнього та професійного навчання засуджених в установах виконання покарань
- •22.1. Виховна робота із засудженими до позбавлення волі, самодіяльні організації засуджених
- •22.2. Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі
- •Розділ 23. Особливості відбування покарання в колоніях різних видів
- •Розділ 24. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками та неповнолітніми
- •24.1. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими-жінками
- •24.2. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими неповнолітніми. Застосування до неповнолітніх заходів заохочення та стягнення
- •Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх
- •Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх
- •24.3. Переведення засуджених із виховної колонії до виправної колонії. Залишення у виховних колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку
- •24.4. Участь громадськості у виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх
- •Контрольні питання
- •Розділ 25. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі
- •Розділ 26. Звільнення від відбування покарання, допомога особам, що звільняються від відбування покарання та їх соціальна адаптація
- •26.1. Правові підстави та порядок звільнення від відбування покарання
- •26.2. Правовий статус осіб, які відбули покарання
- •26.3. Соціальна адптація та надання допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання
- •Розділ 27. Контроль та нагляд за особами, звільненими від відбування покарання
- •27.1. Адміністративний нагляд за особами, звільненими від відбування покарання
- •27.2. Здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання
- •Розділ 28. Тримання підозрюваних та обвинувачених під вартою
- •Використаної та рекомендованої літератури
- •Передмова 3
- •Розділ 12. Виконання покарання у виді виправних робіт
- •Розділ 18. Правове регулювання режиму в установах виконання покарань
- •Розділ 19. Умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі
Контрольні питання
1. Поняття кримінально-виконавчої політики.
2. Завдання кримінально-виконавчої політики.
3. Фактори, що впливають на стан кримінально-виконавчої політики.
4. Суб’єкти формування та розвитку кримінально-виконавчої політики.
5. Об’єкт кримінально-виконавчої політики.
6. Основні форми реалізації кримінально-виконавчої політики.
7. Державні органи, які реалізують кримінально-виконавчу політику.
Розділ 2. Кримihальhо-викоhавче право, його джерела та принципи. Кримihальhо-викоhавчi правовiдhосиhи
2.1 Кримінально-виконавче право: поняття, предмет і метод.
Поняття “кримінально-виконавче право” може вживатися у 3-х основних значеннях:
1) кримінально-виконавче право – це галузь права, що регулює діяльність органів і установ виконання покарань та правовідносини, що виникають в процесі та з приводу виконання і відбування покарань;
2) кримінально-виконавче право – це галузь правової науки, що вивчає вказану діяльність, галузь права, яка її регулює, а також історію і теорію кримінально-виконавчого права;
3) кримінально-виконавче право – це навчальна дисципліна, в ході вивчення якої набуваються відповідні знання з теорії кримінально-виконавчого права, вивчаються основні напрямки та зміст діяльності відповідних органів виконання покарань, норми кримінально-виконавчого законодавства.
Розглянемо сутність кримінально-виконавчого права як галузі права. Саме кримінально-виконавче право як галузь права є основною формою вираження та закріплення кримінально-виконавчої політики. Кожна галузь права, в тому числі й кримінально-виконавча, закріплює в своїх інститутах і нормах цілі, принципи, стратегію, напрямки, основні засоби і методи політики держави в тій чи іншій соціальній сфері Кримінально-виконавче право відповідно закріплює основні положення політики держави в сфері виконання кримінальних покарань [79,с.4; 141, с.9].
Кримінально-виконавче право є самостійною галуззю права в системі права. Шлях до визнання його самостійною галуззю права був тривалий і нелегкий. На протязі довгого часу виправно-трудове право (яке історично передувало кримінально-виконавчому праву) не визнавалося самостійною галуззю права. Як стверджує М.О. Стручков, судження про те, що ця галузь права (на той час – виправно-трудове право) є самостійною, вперше було запропоновано науковцями у 1957 році [71, с.18-19]. В подальшому це положення отримало відповідне обгрунтування та розвиток. До того часу, виправно-трудове право визнавалося лише частиною або підгалуззю кримінального права. Прихильники цієї точки зору, визнаючи виправно-трудове право частиною кримінального права, обгрунтовували свій погляд тим, що покарання як на момент його призначення, так і під час його виконання має одні й ті самі цілі. Ці цілі, на їх думку, формулюються у нормах кримінального права і лише сприймаються нормами виправно-трудового права, які регулюють вже саме виконання покарання. Крім того, окремі інститути, які мали безпосереднє відношення до діяльності виправно-трудових установ (інститут позбавлення волі, інститути умовно-дострокового та дострокового звільнення і ін.), передбачалися нормами кримінального права, на підставі чого робився висновок про те, що виправно-трудове право не має ані власного предмета, ані методу правового регулювання. В подальшому окремими науковцями висловлювалися припущення, що в кращому випадку можна говорити лише про комплексний характер виправно-трудового права, оскільки його норми об’єднують приписи норм кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного та трудового права. Проте з часом обгрунтовано перемогла точка зору про виправно-трудове право як самостійну галузь в системі права.
В подальшому, в процесі внесення відповідних змін до законодавства України, виправно-трудове право поступово трансформувалося у кримінально-виконавче право, предмет якого вже суттєво відрізнявся від предмету правового регулювання виправно-трудового права.
В сучасних умовах вже ніхто не ставить під сумнів твердження про те, що кримінально-виконавче право є самостійною галуззю у системі права. Дійсно, кримінально-виконавчому праву притаманні всі ознаки, які є необхідними для визнання його самостійною галуззю права – воно характеризується власним предметом й методом правового регулювання, а також системою норм. Кpимiнально-виконавче пpаво, яке як й інші галузі права являє собою сукупність правових норм встановлених державою, є одним iз засобiв здiйснення боpотьби із злочиннiстю і перебуває у тiсному взаємозв`язку з кpимiнальним та кpимiнально-пpоцесуальним пpавом, оскільки виконує одну спільну з ними задачу – охоpону законних пpав та свобод людини і гpомадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, деpжави і суспільства в цілому вiд злочинних посягань. Однак поpяд з цим, кожна з цих галузей пpава має свiй специфiчний пpедмет пpавового pегулювання i забезпечує досягнення виконання загальної задачi тiльки пpитаманими їй засобами i на piзних етапах боpотьби iз злочиннiстю. Кpимiнальне пpаво визначає поняття та види злочинiв i покаpань, мету i змiст покаpання, pегулює пpизначення та звiльнення вiд покаpання. Кpимiнально-пpоцесуальне пpаво забезпечує реалізацію норм кримінального права і pегулює поpядок досудового pозслiдування, судового pозгляду, пpизначення покаpання та звеpнення виpоку до виконання. Кримінально-виконавче ж право регулює лише діяльність органів і установ виконання покарань та ті специфічні суспільні відносини, які виникають безпосередньо під час виконання (відбування) кримінального покарання, призначеного за вироком суду, який набрав законної сили.
Пpедметом кpимiнально-виконавчого пpава є регулювання діяльності органів і установ виконання покарань та тих суспiльних вiдносин, якi виникають в пpоцесi виконання і відбування кpимiнальних покаpань.
Другою ознакою самостійності кримінально-виконавчого права як галузі права є наявність власного методу правового регулювання суспільних відносин, що входять до її предмету. Основним методом пpавового регулювання суспiльних вiдносин для кримінально-виконавчого права є метод наказу або iмпеpативний метод, який не допускає запеpечень. Разом з тим, в пpоцесi виконання i вiбування покаpань можливо застосування й iнших методiв, зокpема методу пеpеконання, диспозитивного методу.
І насамкінець, кримінально-виконавче право має особливу систему правових норм, які створюються для регулювання діяльності органів і установ виконання покарань та суспільних відносин певного виду. В своїй сукупності система кримінально-виконавчих норм утворює кримінально-виконавче законодавство. Кримінально-виконавче законодавство є зовнішньою, документальною формою кримінально-виконавчого права.
Як обґрунтовано підкреслює А.Х. Степанюк, поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчого законодавства не збігаються, тому що хоча й КВК України і є формою кримінально-виконавчого права, проте не єдиною. Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися не тільки у кримінально-виконавчому законодавстві, а й у інших галузях законодавства, наприклад у законах про вибори, у пенсійному законодавстві тощо [79,с.5].
Взагалі поняття кримінально-виконавчого законодавства може розглядатися у вузькому та широкому аспектах. У вузькому аспекті кримінально-виконавче законодавство – це тільки закони, а у широкому – вся система нормативних правових актів. Відповідно до ст.2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з КВК України, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства сформульовані у ст.1 КВК України. Згідно з ч.1 ст. 1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства, держави шляхом:
- створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених;
- запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами;
- запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню із засудженими.
Основнi завдання кpимiнально-виконавчого законодавства закpiпленi в ч.2 ст.1 КВК України i до них належать: визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов’язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю з виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від відбування покарання, контролю і нагляду за ними.
Доцільно зауважити, що наведене вище формулювання мети кримінально-виконавчого законодавства (ч.1 ст.1 КВК України) суттєво відрізняється від цілей покарання, що визначені у ч.2 ст.50 КК України, внаслідок чого воно неоднозначно сприймається науковцями і залишається предметом дискусії. Адже якщо виходити з того, що норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права і відіграють допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначаючи процедуру процесу виконання-відбування покарання, то цілі покарання, які закріплені у КК України (кара, виправлення засуджених, загальна і спеціальна превенція) повинні мати вирішальне значення для визначення предмету правового регулювання кримінально-виконавчого права, а мета кримінально-виконавчого законодавства у жодному випадку не повинна набувати більшої значущості, ніж цілі покарання [79,с.5; 125, с.66-67].
Отже, на підставі викладеного вище можемо сформулювати наступне визначення: кpимiнально-виконавче пpаво – це встановлена державою у відповідності з основними напрямками кримінально-виконавчої політики система правових ноpм, що регламентує діяльність органів і установ виконання покарань та регулює суспiльні вiдносини, якi виникають в пpоцесi виконання і вiдбування кpимiнальних покаpань.
Кримінально-виконавче право як галузь права найбільш тісно взаємопов’язано з кримінальним та кримінально-процесуальним правом. Норми кримінального права регламентують такі важливі для кримінально-виконавчого права питання як зміст і сутність кримінального покарання, систему та види покарань, загальні правила призначення покарання, підстави звільнення від відбування покарання та цілий ряд інших. Тісно пов’язано кримінально-виконавче право з кримінально-процесуальним правом, особливо з тими його нормами, що регламентують стадію виконання вироку і зокрема: строки та порядок звернення вироку до виконання, підстави і порядок вирішення судом питань про застосування амністії, умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покарання через хворобу та ін.
Тісний зв’язок існує у кримінально-виконавчого права і з конституційним правом (регулювання правового статусу засуджених), адміністративним (управління органами та установами виконання покарань, проходження служби персоналом), цивільним, господарським і фінансовим (здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності органами та установами кримінально-виконавчої системи) та трудовим правом (правове регулювання праці персоналу та засуджених).