Заява прес-служби

МЗС УКРАЇНИ

24 лютого цього року Агентством «Рейтер» була розповсюд­жена інформація щодо висловлювань заступника міністра закор­донних справ Великої Британії П. Хейна, в яких міститься звинува­чення на адресу України в незаконному постачанні зброї до дея­ких країн Африканського континенту.

У зв´язку з цим 26 лютого цього року до МЗС було запрошено Посла Великої Британії в Україну Р. Сміта та висловлено прохання офіційно підтвердити або спростувати зазначене повідомлення.

29 лютого цього року під час зустрічі в МЗС з Першим заступ­ником міністра О. О. Чалим Посол повідомив, що пан Хейн не мав наміру звинувачувати Уряд України у порушенні діючих санкцій щодо постачання зброї до африканських країн. На прес-конфе­ренції, яка передувала інтерв´ю у «Рейтер», пан Хейн дав чітко зрозуміти, що він не підозрює Уряд України в участі у нелегальній торгівлі зброєю. Під час зустрічі 16 грудня 1999 року Міністр закордонних справ Великої Британії також запевнив у цьому Міністра закордонних справ України Б. І. Тарасюка.

Під час бесіди було також домовлено, що в рамках запланова­них на 15—16 березня цього року українсько-британських консуль­тацій з питань експортного контролю сторони всебічно обговорять проблеми незаконного постачання озброєнь та військової техніки в країни Африки.

До дипломатичних документів відносяться заяви і висту­пи представників держави на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях (ООН, ОБОЄ, ПАРЄ); їх відповіді на звернення або запитання представників гро­мадських організацій чи окремих осіб; відповіді на запитан­ня кореспондентів І ЗМІ по найбільш актуальних пробле­мах зовнішньої політики, виступи на дипломатичних прийомах. Ці виступи, як правило, наповнені великим по­літичним змістом і стосуються не тільки двосторонніх відносин, але й глобальних міжнародних проблем.

Особливе місце серед дипломатичних документів на­лежить комюніке.

Комюніке — це офіційне повідомлення про результати переговорів, яке може бути коротким — у вигляді повідомлен­ня або більш широким з викладенням змісту переговорів чи досягнутих угод та їх публікацією. Комюніке відрізняється від усіх інших дипломатичних документів перш за все тим, що це документ двосторонніх або багатосторонніх перего­ворів і він також в обов´язковому порядку узгоджується сторонами і за своїм характером відноситься до міжнарод­но-правових документів.

Говорячи про документи дипломатичного листування, не можна не назвати документів, що виходять з вищих за­конодавчих органів держави. Це — звернення до парламен­тів інших держав, наприклад, з питань ядерної безпеки, роз­зброєння, попередження конфліктів і т. п., а також спільні комюніке за наслідками візитів і переговорів парламентарів. Всі вищезазначені документи дипломатичного листу­вання є офіційними документами. Для кожного окремого випадку дипломатичної практики важливо правильно підібрати вид документа, в першу чергу враховуючи його зміст. Слід також завжди пам´ятати, що на особисту ноту прийнято відповідати особистою нотою, на пам´ятну за­писку направляють пам´ятну записку і т. д.

Для кожного дипломатичного документа надзвичайно важливим є зміст і форма. Тому заслуговує на увагу тех­ніка складання дипломатичного документа, яка вимагає безумовного врахування багатьох факторів. Важливо ви­значити, на шо звернути особливу увагу, а що взагалі опустити в дипломатичному документі, яким аргументам надати перевагу, враховуючи при цьому контраргументи партнера. Складання дипломатичних документів вимагає великих і ґрунтовних професійних знань та значного дип­ломатичного досвіду.

Дипломатія України, будучи порівняно молодою, ак­тивно застосовує весь арсенал форм дипломатичного лис­тування для забезпечення миру і стабільності в Європі та в світі, а її політичні пропозиції і конкретні ідеї знаходять все більше розуміння і підтримку.

 

 Використана література

 

1. Див.: БоруиковА. Ф. Дипломатический про­токол России.- М., 1999.-С. 80.

2. Див.: Там же.— С. 82.

3. Никольсон Г. Дипломатическое искусство: Четыре лекции по истории дипломатки.— М., 1963.-С. 82-83.

4. СатоуЗ. Руководство по дипломати ческой практика.— С. 76